«Одразу видно: наша людина». Дочка Героя України провідала у Парижі пораненого воїна-земляка

Олена Полянська у паризькому шпиталі поруч із земляком Олегом Шляхетнюком, який сказав, що після повернення додому чекатиме у себе наших волонтерчиків

• Студентка з Вінниці нині гостює у Франції.
• У військовому шпиталі Персі біля Парижа чекає на протезування наш земляк.
• Про зустріч з військовим дівчина розповіла сайту «20 хвилин».

Олена Полянська навчається у Вінницькому технічному фаховому коледжі. Вона поїхала в гості до мами у Францію. Там дізналася від маминих знайомих, що у військовому шпиталі лікується наш земляк — Олег Шляхетнюк, який втратив ногу на війні.

Дівчина вирішила провідати військового, щоб підтримати морально, привітати з Великоднем. Мама погодилася йти з донечкою. Вони зібрали великодню корзинку і поїхали до шпиталю.

Ногу втратив на донецькому напрямку

Свій пост про зустріч з нашим захисником пані Олена розпочала словами на французькій мові: Gloire à l'Ukraine! Gloire aux Héros! У перекладі на українську цей вислів відомий кожному: «Слава Україні! Героям слава!».

«Спілкуватися з Олегом Миколайовичем було дуже приємно, — написала пані Олена. — Одразу видно: наша людина. Сам він із села Олександрівка. У військовому госпіталі Персі (Париж) очікує на виготовлення протеза. Ногу втратив на донецькому напрямку внаслідок осколкового поранення. А ще він сказав, що чекатиме наших волонтерчиків після повернення додому».

Журналіст «20 хвилин» поцікавився у директора коледжу Світлани Василюк, хто ця студентка, яка далеко від дому подарувала приємні хвилини зустрічі пораненому захиснику.

— Олена Полянська дочка Героя України, учасника Революції Гідності Леоніда Полянського, — розповіла директор. — Її батько загинув на Майдані у Києві. Дівчина навчається на другому курсі, фінансовий факультет. На перший погляд, її вчинок простий, але насправді —  дуже людяний.

Якщо взяти до уваги ситуацію, в якій перебуває військовий, то для нього це особлива радість від зустрічі із земляками. Олена молодчина!

Директор коледжу підказала номер телефону студентки.

Париж не Вінниця

Пані Олена під час розмови з журналістом «20 хвилин» розповіла, що вони з мамою двічі провідували земляка Олега Шляхетинського. Спершу прийшли познайомитися, поцікавилися, що потрібно купити.

Щоб зайти у шпиталь, необхідно мати при собі паспорт. Тим, кому ще не виповнилося 15 років, вхід заборонено. Мабуть, аби не травмувати молоді душі.

Наш земляк Олег у палаті один. Він говорив, що так само по одному перебувають інші пацієнти шпиталю. У його кімнаті є усі зручності. Казав, що гарно харчують.

Так само задоволений ставленням лікарів і медичного персоналу. Йому виготовили пробний протез і він навчається на ньому ходити. Медики кажуть, що це вдасться зробити протягом двох-трьох тижнів.

У шпиталь Персі пан Олег прибув 8 березня нинішнього року. Приїхав з Києва. Його протезування планували в Китаї. Однак китайці відмовили, бо вже взяли на лікування необхідну кількість наших поранених.

Може, воно й на краще. До Франції значно ближче, ніж до Піднебесної. Разом з ним у шпиталі є ще троє українських воїнів.

Кожен день, а то й по декілька разів, йому телефонують з дому. Там на нього чекає дружина з двома дітками.  

Пан Олег попросив земляків купити йому кросівки. Ще йому хотілося французьких смаколиків.

— Ми з мамою зібрали великодню корзину, куди поклали пасочку, і вже на другий раз прийшли привітати Олега Миколайовича зі святом, — продовжує пані Олена. — Кросівки також купили. Він був більше розчулений не так подарунками, як спілкуванням із земляками.

На знімку, який дівчина розмістила у фейсбуці, видно відсутність ноги у військового. Побачене вражає до болю. Кажу про це співрозмовниці.

— Ви знаєте, наш земляк оптиміст, — говорить пані Олена. — Він сказав нам, що у декого з хлопців ситуація набагато гірша. Ми з мамою не побачили і не відчули, що він пригнічений.

Цей факт важливий для рідних Олега Шляхетнюка. Вони мають знати, що дорога їм людина сильна духом. Не впадає у відчай. Навпаки, прагне швидше стати на ногу, яку виготовлять французькі спеціалісти. У чоловіка є для кого жити — у нього ростуть двоє діток!

Запитую пані Олену, що її вразило у паризькому військовому шпиталі. При вході у медичний заклад дівчина звернула увагу на слово «Мерсі». Гадаю, воно не потребує перекладу. Здивувало не саме слово. Воно «написане»…  фотографіями лікарів шпиталю, які рятують військових. Оригінально зроблено!

— Чи сподобався Париж?

— Париж — не Вінниця, — говорить пані Олена. — Місто дуже гарне, але жити в ньому непросто. Крім того, що потрібні немалі кошти, тут багатолюдно, багато транспорту. У нас у Вінниці спокійніше, а тому комфортніше.

Брат буде льотчиком

В Олени є брат Едуард. Через два роки після загибелі їхнього батька на Майдані він не пішов у шкоду Вирішив продовжити навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. Ми розповідали на сайті «20 хвилин» і в газеті RIAпро його успіхи у навчанні. Керівник ліцею Герой України Ігор Гордійчук призначив старанного курсанта своїм помічником.

Після закінчення ліцею Едуард Полянський поступив у Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Пригадую, як під час телефонної розмови з ним Едуард з радістю повідомив: «У мене льотний факультет! Буду льотчиком».

Ось такі діти у батька, який проявив себе патріотом. Він би неабияк пишався ними. Яблуко від яблуні далеко не котиться…
 

Читайте також:

Звернення до тих, хто нічого не робить для Перемоги. Емоційний пост волонтера з Шаргорода

У Вінниці роблять будинки-«конструктори», які можна звести за 72 години

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.