Нетуристичні перші 15 хвилин у Вінниці: фоторепортаж

Наталія КОРПАН

Таксисти, які нетерпляче чекають на клієнтів, поєднання старих будинків та новобудов, і зупинка на якій зачасту сидять роми, — одне з перших, що бачать люди, які приїжджають у місто потягом.
Показуємо вам, як виглядає знайомство з Вінницею, а саме — перших 15 хвилин у місті.

По приїзду в нове місто найчастіше перше знайомство з ним відбувається на залізничному вокзалі. Вінниця, до слова, увійшла в ТОП-5 напрямів, куди найчастіше їздять поїздами в 2019-му, тому ми починаємо нашу прогулянку містом із залізничного вокзалу.

Ми змоделювали маршрут, який триває близько 15-ть хвилин. Із залізничного вокзалу направлятимося у сторону Центру, проспектом Коцюбинського. Цим не туристичним шляхом трапляється багато красивих і не дуже будівель, безліч магазинів та інших непомітних на перший погляд деталей. Але все по-порядку.

Відео дня

Залізничний вокзал, як ми вже згадували, зачасту це перше враження про місто. Місце довгоочікуваних зустрічей та прощань. Залізнична станція у Вінниці з’явилась ще 1870 році. Тоді вона відносилась до жмеринської дирекції Південно-західної залізниці в Російській імперії. За інформацією, взятою з архіву, перше приміщення вокзалу було дерев’яним і нагадувало церкву із дзвоном, з допомогою якого повідомляли про прибуття і відправлення потягів. Зараз же вінницький вокзал приймає щороку понад мільйон пасажирів, і облаштований вестибюлем, кімнатами відпочинку, камерами схову та іншими необхідностями.

Вийшовши з потяга, приїжджі прямують не довгим коридором і опиняються або у вестибюлі вокзалу, або на вулиці.

Ступивши перші кроки у місто, на вулиці вони бачать десятки машин таксі, кіоски з їжею, кілька дерев, поєднання новобудов із старими будинками та зупинки громадського транспорту.

Поїхати у Центр звідси можна на громадському транспорті, і більшість так і робить, сідаючи на тролейбус чи трамвай, але ми пройдемося пішки. Неподалік зупинки «Залізничний вокзал» місто зустрічає новобудовою у якій невдовзі має відкритися торгово-офісний центр. А поки — поруч із новенькою будівлею стоїть занедбаний старий будинок.

Йдемо далі однію з головних міських магістралей — проспектом Коцюбинського. Він через центральний міст з’єднується з головною вінницькою вулицею – Соборною. Раніше, до слова, проспект називався Олександрівським. Тут нас одразу ж зустрічають секондхенди, невеличкі магазини, ломбарди, кафе-бар і супермаркети. Практично весь проспект «встелений» вивісками.

Один із магазинів, до слова, відкритий у миловидному будинку, проте із радянською символікою. Це один із колишніх корпусів агрегатного заводу. Вінницький завод тракторних агрегатів працював з 1880-го року. А вже у 2000-х роках територія заводу почала зменшуватись, а на місці колишніх цехів виростали гіпермаркети, магазини та ринки.

Навпроти нього — шістнадцятиповерхівка, а далі — кількаповерхові та багатоповерхові будинки, які, на вигляд, потребують реконструкції.

По іншу сторону проспекту проходимо повз красиві, але на вигляд потребуючі ремонту, будівлі. У них розташувалася університетська лікарня та державний центр сертифікації сільськогосподарської продукції. Далі — ще кількаповерхових будинків, де облаштувалися комунальні підприємства та магазини.

Йдучи навпроти, ми б проходили поруч з довжелезною дев’ятиповерхівкою. Її спроектував радянський архітектор Володимир Спусканюк, ця будівля на той час була першою у місті 9-ти поверхівкою. А перейшовши дорогу, дійшли б до Центрального ринку, і 15 хвилин добігає кінця.