«Нехай ця стела стане місцем сили»: у ліцеї №2 відкрили пам’ятний знак загиблим випускникам
- Колись це було місце їхнього дитинства — уроки, друзі, шкільні свята та мрії про майбутнє.
- Тепер у дворі вінницького ліцею №2 увічнили імена 14 випускників, які загинули, захищаючи Україну.
- Поруч із пам’ятним знаком зібралися їхні рідні, друзі, вчителі та учні.
У дворі вінницького ліцею №2 відкрили пам’ятний знак із іменами 14 випускників, які загинули, захищаючи Україну. На відкриття прийшли їхні рідні, друзі, вчителі та учні. Тепер імена захисників щодня нагадуватимуть у ліцеї про тих, хто колись сидів за шкільними партами, а згодом став на захист країни.
На стелі — 14 прізвищ Героїв — випускників, яких не дочекались рідні з російсько-української війни. І сьогодні на шкільному подвірї називають їх імена.
- Віталій Антонюк – солдат. Загинув 14 липня 2022 року біля Степової Долини на Миколаївщині.
- Дмитро Лізавенко – лейтенант. Загинув 11 червня 2022 року в Сєвєродонецьку на Луганщині.
- Олександр Любчак – молодший сержант. Загинув 10 травня 2023 року біля Спірного на Донеччині.
- Олександр Дворський – солдат. Загинув 20 жовтня 2023 року біля Синьківки на Харківщині.
- Сергій Ярмоленко – молодший лейтенант. Загинув 14 червня 2023 року біля Роздолівки на Донеччині.
- Павло Загниборода – майор. Загинув 21 січня 2023 року біля Красного на Донеччині.
- Артур Іванішин – капрал поліції. Загинув 14 лютого 2024 року в Григорівці на Донеччині.
- Юрій Швець – солдат. Загинув 15 березня 2026 року біля Воздвижівки на Запоріжжі.
- Юрій Білий – старший солдат. Загинув 8 квітня 2025 року біля Юнаківки на Сумщині.
- Петро Худик – солдат. Загинув 27 липня 2025 року біля Бойківки на Донеччині.
- Сергій Жук – сержант. Загинув 27 листопада 2025 року в Степовому на Харківщині.
- Сергій Карпенко – старший сержант. Загинув 17 лютого 2026 року в Металівці на Харківщині.
- Костянтин Добрянський – солдат. Загинув 14 квітня 2026 року біля Межової на Дніпропетровщині.
- Євгеній Жилинський – солдат. Загинув 11 липня 2026 року на Покровському напрямку.
Кожне ім’я випускника-Захисника — це історія мужності, відваги та любові до рідної землі. За кожним із них — життя людини, родина, друзі та мрії, які вона не встигла здійснити.
«Сучасна молодь має знати ці історії, бачити й цінувати подвиг людей, які віддали за Україну найцінніше — своє життя. Пам’ятний знак на подвір’ї другого ліцею берегтиме імена 14-ох його випускників. Загалом знаки пам’яті загиблим Захисникам відкрили вже у 24-ох вінницьких школах. Для нас важливо, щоб учні, читаючи їхні імена, дізнавалися від рідних, друзів та вчителів, якими були», — розповідає директорка департаменту освіти Вінницької міської ради Оксана Яценко.
Про одного з випускників розповіла його однокласниця Анастасія Корупчук. Вона навчалася з Костянтином Добрянським від першого до дев’ятого класу. Каже, до нього можна було звернутися по допомогу й бути певною, що він підтримає.
«Костя завжди був веселий, добрий, усім допомагав. Не було такого, щоб його про щось попросили, а він сказав “ні”. Він умів підтримати та був веселуном нашого класу. Я, напевно, на все життя запам’ятаю його усмішку. Костя був настільки життєрадісним, що передавав цю енергію іншим — однокласникам й учителям», — згадує Анастасія.
Дружина Юрія Швеця згадує: він міг серед ночі поїхати на допомогу, якщо хтось її потребував. Любив сина, батьків і брата. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Спочатку служив стрільцем, згодом став оператором БПЛА. А коли приїздив додому, цікавився, як справляються побратими без нього, і казав дружині: «Я не можу залишити своїх хлопців».
«Коли він приїхав у відпустку після поранення, ми багато говорили про майбутнє. Він казав, що ніколи так сильно не хотів жити та стільки всього планувати. У нього була велика жага до життя, до чогось нового. У нас росте прекрасний синочок. Я намагатимуся втілити мрії та плани, які ми будували разом», — розповіла дружина захисника.
Директорка ліцею Ірина Михайлова каже, що школа підтримує постійний зв’язок із родинами загиблих випускників.
«Вони були учнями нашої школи. Для когось — однокласниками й друзями, для когось — братами, синами, чоловіками. Для всіх нас — захисниками України. Сьогодні їхні імена назавжди повертаються до рідної школи. Коли війна торкається шкільної родини, це вже не просто статистика. Це жива рана», – говорить Ірина Михайлова.
Мама Віталія Антонюка Світлана Михайлівна попросила учнів та вчителів пам’ятати про загиблих випускників не лише у визначені пам’ятні дати. Вона розповіла про слова, які свого часу висіли над робочим столом її сина: «Хто хоче, той і може». А коли молодша сестра Віталія чогось боялася, він брав її за руку й говорив: «Коли страшно — зроби крок вперед». Тепер ці слова викарбувані на його пам’ятнику.
«Чотирнадцять прізвищ. Чотирнадцять доль. Чотирнадцять життів, які мали тривати. Чотирнадцять прекрасних людей, які повинні були творити, будувати плани й реалізовувати їх. Для нас вони — цілий світ. Я дуже хочу, щоб їх згадували не тільки в офіційні пам’ятні дні. Коли вам сутужно, підійдіть, подивіться на ці імена. Нехай ця стела стане місцем сили», — сказала Світлана Михайлівна.
До 125-річчя ліцею для родин загиблих випускників створили нагрудний знак із зображенням матері-берегині, яка випускає двох журавлів у вирій. Тоді його вручили батькам полеглих захисників. Цього разу такий знак отримала ще одна мама.
Вас може зацікавити:
Вінниччина у керівництві оборонки. Хто з наших у 2026 році отримав нові посади та звання
ДНК-дослідження у Вінниці стали вдвічі швидшими. Як працює система ідентифікації загиблих
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
