«Ми їх знищуємо, а вони три дні йдуть тою самою посадкою». Як наш земляк захищає Бахмут?

— Владислав дуже відповідальний і дуже добрий, подивіться в його очі, і все зрозумієте, — кажуть у Крижополі про свого земляка, бійця 71-ї окремої бригади ДШВ

• Наш земляк з Крижополя, боєць 71-ї окремої єгерської бригади ДШВ Владислав розповів, як стримують ворога на Бахмутському напрямку.
• Сюжет про це розмістили на сторінці ДШВ у Фейсбуці. Крижопільці упізнали свого земляка і активно відгукнулися на його розповідь.

Його звати Владислав. Він — заступник командира одного з підрозділів 71-ї окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ. Бригада веде бої в районі Бахмута, а також обороняє важливий для наших військових населений пункт — Часів Яр.  

Владислав під час розмови навів приклад «дивної» поведінки ворога, а також розповів про втрати росіян на одній невеликій ділянці.

Аеророзвідка підтвердила понад 50 вбитих рашистів

Чоловік каже, що рашисти взагалі не вважають людей за людей. Схоже, у них не йде мова про те, щоб берегти своїх. Наш військовий підтвердив це на одному прикладі.

— Три дні росіяни йшли однією посадкою, а ми три дні їх там знищували, — говорить Владислав. — Ми їх знищуємо, а вони все одно йдуть один за одним тим само маршрутом.

За словами військового, аеророзвідка підтвердила понад 50 трупів у цій посадці. На невеликій ділянці це серйозні втрати. І вони через те, що не бережуть своїх людей. Каже, втрати у ворога в рази більші, ніж у нас.

Як стверджує військовий, десантники відповідально ставляться до своїх людей. Така ж відповідальність у догляді за зброєю. Всі однаково відповідально роблять свою роботу. 

— Пригадую, під Опитним зустрів військових, яким уже по 50-53 роки, вони просто мисливці, говорить Владислав. — Але вони там таке чудили, таке витворяли! Настільки високий бойовий дух у людей!

Навіть у підвал не спускалися при обстрілі. Один каже, я залишуся тут, бо хочу москалів на першому поверсі кришити.

Владислав упевнено говорить про високий бойовий дух у його побратимів. Вважає, що він такий завдяки внутрішній ситуації у їхньому колективі. Хлопці знають, за що воюють, бачать, що це їм вдається, тому готові йти далі до Перемоги.

— У нашій Перемозі ніхто з нас не сумнівається, — каже Владислав. — У нас просто нема іншого вибору, як перемагати. Мені тільки цікаво, коли вона буде наша Перемога.

Напрямок, де стоїть 71-а єгерська, складний. Ворог намагається контролювати шлях під’їзду до Бахмута. Штурми відбуваються щодня по багато разів. «Єгерці» їх зупиняють, ламають плани рашистам.

Бійці ведуть бій повсюди — у лісах, полях, посадках, населених пунктах. Кажуть, ще тільки не десантувалися з літаків і не плавали під водою, а так скрізь уже воювали.

«Владик дуже відповідальний і добрий!»

Оксана Герасимчук, керівниця благодійного фонду «Українці для України», розповіла, що знає Владислава ще з дитинства, ще з тих пір, коли майбутній воїн ходив у дитячий садок.

Під час зйомок сюжету, оператор часто виділяв погляд очей нашого земляка. Саме на це звернула увагу пані Оксана. Як вона написала, це погляд мега-крутого воїна. А оті його неймовірні сміховинки іскряться і заряджають позитивним настроєм усіх довкола.

— Із посмішкою про серйозні речі може тільки він наш Владик, — переконана Оксана Герасимчук.

Жінка характеризує свого земляка словом «дуже».

— Він дуже серйозний, дуже відповідальний, дуже старанний і дуже добрий, стверджує керівниця волонтерського фонду і додає: Дуже син, дуже брат, дуже внук, дуже друг. У нього все гране «ДУЖЕ», бо він дуже Людина. Він, якби міг, то обійняв би і прикрив весь світ від болю і горя.

Пані Оксана уточнила, що Владислав майже з перших днів став на захист країни від російських окупантів. За її словами, він ніколи не скаржиться, мужньо переносить всі випробування, бо він — Захисник.

Земляки щиро дякують своєму Захиснику, як і він, вірять, що той повернеться з Перемогою. Окрему подяку висловлюють батькам — Наталії та Івану заховання сина-патріота і щирої людини.  

Вдома чекає наречена

Батько Владислава — Іван Петрович у розмові з автором публікації розповів, як син став військовим. Владислав закінчив Вінницький торгово-економічний інститут. У нього військове звання молодший лейтенант. Здобув його у Житомирі на базі одного з тамтешніх вишів.

Після навчання працював у Вінниці на одному з приватних підприємств.

—З самого ранку 24 лютого Владислав пішов на автовокзал, о п’ятій годині мав їхати з Крижополя у Вінницю, — розповідає батько. — ми його, як кажуть, зняли з автобуса. Першими дізналися, що почалася війна. Син одразу пішов у військкомат. Уточнили його дані і сказали чекати. У травні отримав повістку.

У складі 71-ї окремої бригади ДШВ звільняв Ізюм, брав участь у боях під Соледаром. Зазнав контузії, дістав поранення.

Після поранення перебував деякий час вдома. Саме тоді запропонував своїй дівчині вийти за нього заміж.

Тепер вона чекає коханого з Перемогою. Тоді й відсвяткують весілля.

З військовим спілкуються в одному з телеграм-каналів. Батько каже, що бували випадки, коли син давав про себе знати один раз у 10 днів або й у два тижні.

—Якщо напише «живий» або поставить плюсик, то вже радіємо з того, розповідає Іван Петрович. — Чекаємо, коли виженуть рашистів, щоб діти повернулися додому. Молимося за них.

Окрім 25-річного Владислава, у їхній сім’ї, ще двоє синів. Середульший служить у поліції, а найменший ще навчається у школі. Усім їм додає сил віра у нашу Перемогу. Як сказав в інтерв’ю Владислав, у нас нема іншого вибору. Ми захищаємо свою землю, свої родини і це додає нам сили, а що роблять тут, на чужій землі, буряти. кадирівці, інша нечисть?...

Переглянути сюжет про нашого земляка і його побратимів можна за цим посиланням.

Читайте також:

«Уже рік не знаємо, де Саша». Звільнена з полону повертається на службу і розшукує чоловіка

Благовіщення Пресвятої Богородиці: коли будуть святкувати та що не можна робити

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.