«Уже рік не знаємо, де Саша». Звільнена з полону повертається на службу і розшукує чоловіка

Віктор СКРИПНИК

Після повернення з полону Наталю Фіялову (в центрі) зустрічали на вокзалі донька Вікторія з синочком Матвійком і подруга Наталі

Наталя Фіялова, медик батальйону морської піхоти, знову стане у стрій.
У понеділок, 27 березня, вона має бути у підрозділі. Щоправда, проситиме начальство про перенесення дати. Чому?
Ще одна її турбота — розшук чоловіка, якого, як і її, взяли в полон майже рік тому у Маріуполі.

Журналіст «20 хвилин» запитав Наталю, коли вона прийняла рішення про повернення на службу?

Здавалося, після звільнення з полону в рашистів, де провела понад пів року, жінка назавжди розпрощається з військовою службою. Відповідь співрозмовниці здивувала.

Відео дня

Щоб було швидше, пішла на операцію у приватну клініку

Жінка каже, що іншої думки, ніж повертатися до своїх, у неї не було. До полону служила медиком у 501-му окремому батальйоні морської піхоти ВМС України. Її військове звання — старший матрос.

— Навіть під час перебування у полоні? — запитую пані Наталю.

— Так, навіть тоді, — говорить вона. — Думала, якщо вдасться вибратися з пазурів рашистів живою, підлікуюся і знову до своїх на службу.

І це за умови, що в неї є важлива причина залишитися вдома — підростає маленький Матвійко, онук.

Непроста ситуація з донькою, мамою хлопчика. Вона потребує лікування. На неї чекає операція. Саме тому Наталя Фіялова звернулася письмово до свого начальства у батальйоні з проханням надати дозвіл на перенесення терміну повернення у частину.

— Якщо дозволять, буду вдячна за розуміння, якщо ні — доведеться їхати, аби 27-го бути у частині, — ділиться думками жінка.

Намагаюся зрозуміти, чим пояснити таке велике бажання повернутися на службу.

— Словами це не передати, — каже пані Наталя. — Це десь там глибоко в серці. Тебе тягне до людей, з якими пройшла важкі випробування, спочатку у боях, потім у полоні. Повторюю, не можу пояснити це словами.

Коли донька каже їй «мамо, давай щось будемо думати, аби ти залишилася вдома», Наталя відповідає так: «Думати будемо після Перемоги, а зараз я маю повертатися до своїх».

— Донька знає і, дякувати їй, розуміє, що це мій вибір, моє рішення, моє бажання, і я його не зміню, — наголошує співрозмовниця.

За час після звільнення з полону, а це сталося 17 жовтня, вона не раз ловила себе на думці, що хоче швидше повернутися до побратимів. Вони у строю, вони воюють з окупантами, а вона в цей час вдома. З’являється відчуття провини перед тими, з ким раніше виходила на завдання.

Якби не лікування, не операції, уже була б у своєму підрозділі, але лікарі не дозволяли. Щоб пришвидшити лікування, одну з операцій їй робили у приватній клініці.

— У нашому військовому медичному закладі була черга на операцію, — розповідає пані Наталя. — Я не стала чекати, звернулася у приватну клініку.

Запитую, хто платив.

— Мені зробили знижку, — каже у відповідь. — Медики дуже уважно поставилися. Вдячна їм доземно. І за кваліфіковану роботу, і за той вияв уваги, який відчула. Їхня увага стала для мене додатковими ліками. Нині почуваюся добре.

У списках полонених не значиться?..

Наталя потрапила у полон до рашистів у Маріуполі. Сталося це 3 квітня минулого року. Її чоловіка полонили наступного дня. Про це вона дізналася після звільнення з полону. Каже, дочка знайшла в інтернеті на російському сайті фотографії затриманих бійців з Маріуполя. На одному зі знімків був її Олександр.

Їй не раз обіцяли, що за звільнення Олександра боряться, що він так само опиниться на волі, як і вона.

Після жовтня 2022-го відбулося уже декілька обмінів полонених. Щоразу після інформації про це автор публікації телефонував пані Наталі, сподівався почути радість в її голосі. На жаль, жодного разу серед звільнених не було її чоловіка.

Вона неодноразово телефонувала в Київ. Її запевняли, що працюють, що треба ще почекати… Ніхто їй не говорив, що Олександра не значиться у списках полонених. Тому лист від батьків чоловіка викликав неабияку тривогу. Її чоловік родом із Запоріжжя.

— Днями (наша розмова відбувалася 21 березня – Авт.) батьки Олександра надіслали мені копію листа з Координаційного штабу з питань поводження з полоненими, — розповідає Наталя. — У ньому сказано, що Саші нема у списках полонених. Але ж дотепер про це не було мови. Дотепер чула запевнення, що за звільнення Олександра ведеться робота. Що сталося? Що так раптово змінилося?

Знають, де рашисти утримували Олександра

Наталя Фіялова відправила листа на ім’я нашого омбудсмена Дмитра Лубінця. Розповіла про повідомлення з Координаційного штабу. Доповнила інформацією, яку отримала з Товариства Червоного Хреста.

— Приблизно місяць тому звідти телефонували, просили дані на чоловіка для внесення його у базу полонених, — каже співрозмовниця. — А до того, хіба, він не значився у їхній базі? 4 квітня буде рік, як його забрали у полон, а вони тільки тепер цікавляться інформацією, аби внести у базу. Все так заплутано.

Наталя розповіла, що їй вдалося порозмовляти з одним із звільнених з полону. Каже, у того була інформація про її Олександра. Чоловік говорив, що йому відомо про те, що утримували Олександра на території рязанської області. Але звідти усіх наших полонених вивезли. Куди саме, він не знає.

За весь час від чоловіка жодного листа, жодної звістки.

Після звільнення з полону у Вінниці на залізничному вокзалі Наталю зустрічала донька Вікторія з внуком Матвійком. Разом з ними була народний депутат Ірина Борзова. Залишила контакти помічників на той випадок, якщо виникне необхідність звернутися.

Такої потреби у Фіялової не було. Раджу їй тепер скористатися пропозицією депутатки.

— Мені хоча б уточнити, що сталося тими списками, — каже пані Наталя. — Невже прізвище Олександра взагалі не значилося серед полонених? Тоді для чого мене заспокоювали, що треба почекати?

Вона розуміє, що ризикує, повертаючись на службу під час війни.

— Зрозумійте мене правильно, я не зможу залишатися вдома, коли знаю, що побратими там, на війні, — ще раз уточнює на прощання свою позицію співрозмовниця.

Орден вручив президент

Торік, 2 грудня, у Києві глава держави зустрічався зі звільненими з полону. Запросили на зустріч і Наталю Фіялову. Несподіванкою для неї стала нагорода. З рук президента вона отримала орден «За мужність» III ступеня.

Там зустріла подругу, з якою разом служили, Вікторію Кирильчук. Вона нагороджена таким самим орденом. І військове звання у них однакове — старший матрос.

— Підлікуюся — і знову до своїх, — сказала тоді автору публікації Наталя Фіялова.

Тепер готується в дорогу…

Прохання доньки

«Якби мені цього не хотілось, але моя мама знову повертається в стрій, на фронт. Та їй потрібно бронежилет, каска. Та все необхідне. Прошу Вас підтримати участь в зборі. Дякую всім небайдужим людям», — написала в Інстаграм Вікторія.

Охочі допомогти можуть відправити кошти за реквізитами: