«Ми вчимося жити з болем». Дружини військових писали картини на згадку про своїх полеглих Героїв

Ольга Дятлюк — дружина полеглого десантника Юрія. Вона створила картину для п'ятирічної доньки, на згадку про батька

• У Вінниці пройшла арт-терапія для жінок, які втратили чоловіків на війні.
• Вісім учасниць переносили на полотна свої емоції та почуття, робили присвяти та закарбували спогади для дітей про їх героїчних батьків.
• Ми поспілкувалися з ними, щоб дізнатися історії військових і про цінність для жінок подібних майстер-класів.

Минулими вихідними, 9 і 10 березня, у Вінниці відбулася арт-терапія «Жива. Справжні історії кохання». Це частина всеукраїнського проєкту від БФ «Сучасна Україна», які спрямовані на підтримку дружин, мам і наречених полеглих воїнів.

Вісім жінок, які втратили своїх чоловіків на російсько-українській війні, зібралися у виставкому залі Вінницької спілки художників. Там вони створили свої перші картини олією на полотні на згадку про полеглих Героїв.

Ми поспілкувалися з учасницями проєкту, дізналися їх історії та поговорили про цінність подібних арт-терапевтичних заходів.

Про картини-присвяти

Вінничанка Ольга Дятлюк прийшла на арт-терапію, щоб, зокрема, створити картину-спогад для доньки про її героїчного батька.

— Моїй доньці п’ять років, вона ще дуже маленька та просто може забути про батька, — каже вона.

Її чоловік Юрій Дятлюк служив у 95-й бригаді десантно-штурмових військ. Тож на полотні дружина полеглого Героя зобразила гвинтокрил та фігурку кота.

— А кіт, який спускається з нього, це і є мій Янгол, — говорить Ольга. — До того ж донька обожнює кошенят. І ще на картину я додам ромашки, улюблені наші квіти.

Така терапія для вінничанки є способом відпочинку, самовираження та перенесення в іншу реальність, де немає війни. Вона додає, що через такі заходи виникає взаємопідтримка: Ольга допомагає іншим жінкам, що втратили на війні чоловіків й сама отримує від них допомогу.

— Такі терапії нам дуже потрібні, і потрібно, щоб про нас не забували. Про те, що попри біль, який в нас живе, ми готові нести світло та бути сильними, — підсумовує Дятлюк.

Світлана Пенькова створила картину-присвяту своєму чоловікові — авіатору Віктору «Асу» Пеньковому.

— На ній я зобразила колібрі. Це наша сімейна символіка, — каже вона. — І це, до речі, я вперше тримала пензлик після шкільних років.

Раніше вона присвятила своєму Герою книгу «Український колібрі», посмертно.

— Моє життя повністю змінилося після загибелі чоловіка. Тепер намагаюсь пробувати будь-яку терапію, щоб заново навчитися жити, — ділиться своїми переживаннями Світлана.

Перенесли на полотна спільні мрії

Аліна Мовчан втратила на війні чоловіка Михайла. Він служив у 14-й бригаді Нацгвардії «Червона Калина». 

Аліна каже, що до війська чоловік пішов після обстрілу Вінниці 14 липня 2022 року. Тоді серед жертв російського терору була сестра Михайла — Катерина Гула, яка працювала в клініці «Нейромед».

— Після цього він не міг тут лишатися. Для нього це була остання крапля, — каже жінка.

А на полотні Аліна намалювала їхню спільну з чоловіком мрію, якій не судилося збутися.

— На полотні наші Карпати, я і мій чоловік Михайло, які дивляться на краєвиди гір, озер, — говорить вона. — Це була наша мрія побувати в українських горах, але, на жаль, не склалося, 3 серпня мій чоловік загинув на Запорізькому напрямку.

Кримчанка Юлія Гаврилюк, яка після окупації півострова переїхала до Вінниччини, на російсько-українській війні втратила чоловіка — Володимира «Джмеля» Гаврилюка.

— На картині я намалювала птаха, який летить у небо. Мій «Джміль» знав, що я люблю яскраве життя. Попри похмурі, негативні емоції, на мене світить сонце. У мене є свій Янгол, який мене оберігає з гори. І я уявляю себе оцією пташкою, — описує свій твір Юлія.

Вона каже, що після загибелі чоловіка почала писати вірші, уклала збірку «Мій Джміль з брунатними очима».

— Перший вірш у мене вийшов таким, що наче це чоловік мені його продиктував: «Ти ж лети, голубко кохана, І святкуй нами мріяний час. Я знав щастя, бо ти — Богом дана! Це без пафосу і без прикрас!», — каже Юлія Гаврилюк.

І такі терапії для неї — це про самовираження, відпочинок та спілкування з жінками, які переживають схожий досвід.

Наталія Рудь живе без свого чоловіка рік та три місяці: Дмитро Рудь, снайпер-розвідник з 59-ї бригади імені Якова Гандзюка, загинув на Донецькому напрямку.

— Він воював на Миколаївщині, на Херсонщині. Після звільнення Херсону його перевели під Донецьк. Дмитро не боявся нічого, він робив усе, що потрібно, для допомоги побратимам і порятунку життів. Після загибелі його командир нам казав, що «таких як Діма більше немає».

Її картина — це теж присвята чоловікові. Петраківський розпис, яскраві фарби, переважно червоний колір, який був улюбленим її Героя.

— Такі терапії допомагають отримати взаємодопомогу. Адже нам потрібно вчитися жити з цим болем, ми від нього нікуди не дінемося, — підкреслила Наталія.

У їх картинах — сильні емоції

На своєму полотні Ірина Берлявська малювала почуття до полеглого чоловіка-Героя.

— Мій чоловік Олександр Берлявський, полковник Повітряних сил ЗСУ. Загинув він 7 серпня 2022 року під час ракетного обстрілу Вороновиці, ніс бойове чергування. На картині — я та мої відчуття. Я посилаю свою любов, своє серце чоловікові. Ця картина про моє кохання до мого небесного Янгола, — говорить Ірина.

Теж свої почуття і переживання перенесла на полотно Марина Багулова, дружина полеглого нацгвардійця Сергія Багулова. Воїна, Героя, який звільняв Київщину, воював на Луганщині. 

— Картина має назву «Життя у темряві». Тут на полотні темні кольори, світлих фарб дуже мало. Це мої переживання та хвилювання, які не покидають. Але та гілка, яка вийшла на світло, на Місяць, вона зацвіла. Тобто ніби такий символ, що навіть у темряві може бути життя. І на це я сподіваюсь: що колись і я почну жити повноцінним життям, — говорить Марина.

Юлія Кокошко втратила на війні свого чоловіка Богдана. У сім’ї він мав прізвисько «Кіт», тож на картині й намальований пухнастий чотирилапий.

— На полотні у мене дуже багато яскравих фарб, щоб у житті було більше радощів. І це також підкреслює характер мого «Кота» — він був веселим, душею компанії, завжди сам собі на умі, — каже вона.

Цінність арт-терапії для Юлії полягає в тому, що це дозволяє впоратися з болем та горем. Бо через пензлі, фарби, полотно ти вивільнюєш почуття та емоції.

— Потрібно намагатися пережити своє горе. І як тільки стане трошки легше, то варто тягнутися до людей. І обов'язково шукати себе в таких речах, які можуть надихати. Малювання — це якраз те, що допомагає розслабитися й отримати задоволення. Після малювання мені стає надзвичайно легко і спокійно на душі. Тому раджу усім, — говорить Юлія Кокошко.

Допомагали досвідчені майстри

Дружинам воїнів допомагали писати їх перші картини досвідчені художники: Ірина Кравченко, Іван Горобчук, Олександр Пелешко, Наталія Луценко. Увесь захід відбувся під керівництвом керівника обласної організації спілки художників України Віталія Каспрука.

Крім Вінниці майстер-класи з проєкту «Жива» відбулися в інших містах — у Києві, Луцьку, Івано-Франківську, Львові, Дніпрі, Нововолинську, Ковелі, Володимирі тощо.

Роботи жінок будуть виставляти спочатку на регіональних виставках, а згодом і на національній виставці у Києві.

Раніше, нагадаємо, ми розповідали, що подібні заходи підтримки дружин полеглих військових проводить у Вінниці Veteran Hub. Які ще послуги надають?

Читайте також:

«Мамо, про все розповім після війни». Троє братів на фронті і всі із «Золотими хрестами»

Світлини захисниць з вінницької тероборони

З 11 березня у Вінниці відкриють три муніципальні центри рекрутингу

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.