«Ми бачили всі ті жахи, що залишили після себе нелюди». Вінницька волонтерка про звільнений Ізюм і Лиман

Лариса ОЛІЙНИК

Вінницька волонтерка Катерина Куцак побувала у звільненому Ізюм і під Лиманом, і розповідає про емоції, пережиті у цій поїздці.
Волонтери побачили на власні очі всі ті жахи що залишили після себе нелюди, вщент розбиті дороги, зморених від війни людей, а також переляканих дітей і тварин.

«Ми бачили на власні очі всі ті жахи, що залишили після себе нелюди, масові та поодинокі захоронення, сотні могил без імен, лише номери, поля з чорними соняшниками та вщент розбиті дороги у тисячах вирвах від вибухів, непроходимі тропи, зруйновані селища, мости та життя…

Чи ми ризикували? Про що це взагалі, коли в повній мірі бачиш і розумієш через що щохвилини проходять наші воїни світла — незламні, мужні, щирі, добрі, найпотужніші, неймовірні, найсильніші, непереможні. Ми пройшли вашим шляхом лише один день, а це реальність з якою ви стикаєтесь кожного…КРАЩА АРМІЯ СВІТУ. Велика гордість знати, що ця армія — наша! Від цього переповнює серце і захоплює дух. ГЕРОЯМ СЛАВА! ХАЙ БОГ БЕРЕЖЕ!».

Відео дня

Такий емоційних допис з'явився у волонтерки Катерини Куцак, після поїздки з її друзями - вінницькими волонтерами до деокупованого Ізюму та під Лиман. Ми вирішили зв'язатися з вінничанкою, щоб вона розповіла про те, що на власні очі бачила.

Масштабна гумдопомога з Вінниці

Вінничанка Катя Куцак зі студентських років мешкала в Києві, працювала в господарському суді. Коли в Україні почалася повномасштабна війна, жінка з донькою залишили столицю. Катерина зупинилася в рідній Вінниці, де долучилася до волонтерів молодіжного центру «Квадрат».

Волонтерка з перших днів російського вторгнення плела захисні сітки, допомагала розселяти переселенців, знаходила автівки, доставляючи гумвантажі в гарячі точки.

Коли вінницькі волонтери зібралися везти гуманітарний вантаж у звільнений Ізюм, Катерина попросилася з ними. Колеги її відмовляли, адже їхали суто чоловічою компанією і дорога обіцяла бути не з легких, маршрут був небезпечним. Коли погодили взяти з собою дівчину, та була в столиці, але за годину до від'їзду волонтерів прибула в Вінницю та встигла долучитись.

— Було дев'ять бусів, один з яких п'ятитонник, це була масштабна допомога від Вінниці, яка вже не в перший раз ініційована ГО «Дорожній контроль Вінниця» та БФ «Енергія Відродження». Везли допомогу, як військовим, так і цивільним, — розповідає Катерина.— Хлопці їхали в гарячі точки не вперше. Мене не хотіли брати, бо я дівчина, і не справлюсь. Адже на передовій часто бувають непередбачувані обставини, і ночівлі в окопах, за мене теж турбувались, бо це небезпечно.

Деокупований Ізюм

Катерина достеменно не знала, куди їдуть волонтери. Знала, що в Ізюм та під Лиман, до вінницьких хлопців, допомогти їм і їх батальйонам.

— Спочатку приїхали до хлопців під Ізюм, а вони розмістилися в розваленій сільські хаті, яка стояла в кущах, — каже вінничанка. — А за тою хатиною — лінія фронту. В будиночку ні води, ні обігріву. Власноруч облаштували водонапірний прилад, звідки воду беруть. Облаштували піч, де самі готують їжу. Самим бійцям потрібна допомога, але вони намагаються допомогти місцевим мешканцям в розбомбленому селі, де глуш і бездоріжжя.

Далі, інші військові, супроводжували наших волонтерів через блокпости, розваленими дорогами і мостами до самого Ізюму, щоб ті роздали людям продукти і медикаменти.

— Коли ми приїхали в місто, зустріли жінку на велосипеді. Вона запитала, звідки і хто ми. Потім поїхала, кинула клич по Ізюму і всі зібралися на центральній площі достатньо швидко. Ми, люди, церква на площі, а навкруги їздить військова техніка…Картина моторошна. Ми хліб, крупи привезли, медикаменти, а люди питали про теплий одяг дітям, бо невідомо, що чекати від зими.

Діти і дорослі

Волонтерка розповідає, що її вразили діти, їх очі і міцні обійми. Малеча при зустрічі з волонтерами не приховувала своїх емоцій.

— Як тільки двері відчинила і вийшла з буса, до мене підбігла дівчинка Міла і почала обіймати, — каже Катерина. — Вона мені подарувала м'яку іграшку. Я їй кажу, що це я б мала їй щось дарувати, а не вона мені. Міла відповіла, що сама так захотіла. Вона наче чекала мене і знала, що я приїду. Це надто зворушливо. Весь час мені щось розповідала, не відпускала, обіймала. Взяла з мене обіцянку, що приїду знову, бо буде чекати. Ще був хлопчик Єгор, сонячний та лагідний, весь час тримав за руку і не хотів йти додому, без перестану розмовляв і посміхався, навіть після всього, що пережив. Тільки діти так можуть. Виходить, їм треба тільки трішечки уваги та миру. Ну, ще можна снікерс, але це не головне.

Вінничани обіцяли повернуся до них обов'язково, привезти теплих речей. Малеча буде чекати.

— Діти пережили страшні речі, але вони цього не розуміють. Вони просто хочуть радіти життю. А там умови і до війни були непрості, а зараз ще гірше. Іншого виходу нема, крім не забувати про них.

Місцеві жителі розповіли, що в них немає ні ліків, на продуктів харчування, ні теплих речей.

— Бачила, як люди хапали все. Деякі по кілька різів підходили брати гумдопомогу, хтось відмовився брати,— говорить Катерина. — Приїхав чоловік старшого віку, на велосипеді, дуже приємний і чемний. Розповів, що він історик, що жінку відправив з Ізюму в більш спокійний регіон… Постояв, поговорив з нами, а допомогу брати відмовився, соромився…

Біля Лиману

Потім волонтери поїхали по щойно звільнених селах, біля Лиману. Зачистки там не було, тому військові їм дозволили роздавати допомогу, попередньо перевіривши місце на зупинці.

— Ми були перші в цих селах після звільнення. Все розбомблено, а поміж руїн — ціла хатина. Вийшов дідусь, а в нього сльози на очах. Він такий заморений, сором'язливий, намагався нам посміхатися, дякувати нам…Дороги важкі, в вирвах від вибухів, неодноразово застрягали в болоті, ледве хлопці бус витягали. Школи розбиті, церкви розбиті. В селі, в якому зупинилися, було 680 мешканців, лишилося 130, з яких ми бачили 7, напевно досі ховаються від жаху. Людей зустрічали молодих, а виглядали вони, від стресу і виснаження, зовсім дорослими. Суцільна руїна і дуже напружена тиша. Як повернути життя в ці зруйновані куточки України?

Вразили волонтерку Катерину і зморені війною тварини.

— Дворова собака підбігла до нас в пошуках їжі. При вигляді зброї її відкинуло назад. Можна уявити, який вона стрес отримала. Ми дали ії хліба, вона кусок жадібно з'їла, кусок побігла ховати собі до наступного разу. Не можливо уявити, тим патче після побаченого, як все та всі, що діти, що дорослі, що тварини — пережили це пекло та витримали.

Краща армія світу

А військові наші найкрутіші, розповідає Катерина. У них, з їх слів, завжди все добре, і бойовий дух, і настрій.

— Кажуть, що вони всім забезпечені завдяки волонтерам, лише б озброєння та гарну погоду, — посміхається вінничанка. — Це при тому, що їм доводиться переживати щохвилини, і яка небезпека їх очікує на кожному кроці. Краща армія світу, все що я можу сказати про наших військових. А про мою поїздку розповідаю, щоб люди пам'ятали, що відбувається в реальності з військовими, цивільними, дітьми, тваринами на передовій. Щоб не втомлювались допомагати тим, хто цього тепер найбільше потребує і боронить наш мир. Адже в нашій країні війна, про це не можна забувати ні на хвилину.