«Мамо, ми тут заради Перемоги!»: як мужня жінка продовжує боротьбу з ворогом замість сина
- У Жмеринці вшанували пам’ять полеглого воїна Андрія Скрипника — він загинув два роки тому у бою на Херсонщині.
- Напередодні сумної дати журналіст 20 хвилин розмовляв з мамою Героя пані Валентиною.
Андрій Скрипник нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. На жаль, посмертно. Указ президента України про його нагородження підписаний 9 серпня 2024 року. Життя сміливого воїна обірвалося 1 грудня 2022 року. Тепер йому назавжди 25.
Майже чотири місяці чекає орден
Незадовго перед тим він повідомив мамі, що збирається приїхати у відпустку. Сподівався обійняти матусю у свій день народження — 14 грудня. Мати згадує, з яким нетерпінням чекала сина. Боляче говорити — не дочекалася.
До слова сказати, подання на нагородження Андрія подали ще за його життя. Хлопець служив у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді. Однак документи десь загубилися у вихорі війни. Мати зберегла копію подання. Завдяки цьому добилася нагороди. Втім, орден їй поки що не вручили. Хоча з часу видання указу про нагородження сина уже минуло майже чотири місяці.
«Кажуть, треба чекати, — розповідає пані Валентина. — Розумію, що нагороджених багато. Але щоб за чотири місяці не передати у Жмеринку нагороду, це трохи задовго. Почекаю ще до 6 грудня, коли відзначатимуть день Збройних сил. Якщо і тоді не передадуть, буду писати в Київ».
Вона вже телефонувала на «гарячу лінію» Міноборони. Там не назвали конкретної дати вручення ордена. Щоправда, повідомили, що від публікації указу про нагородження і до вручення нагороди минає приблизно три місяці. У ситуації з сином пані Валентини цей час уже сплив, однак нагороду дотепер не передали.
Збирає допомогу для побратимів сина
Пані Валентину знають у Жмеринці як активну волонтерку. Вона постійно збирає кошти для побратимів сина Андрія.
«Я постійно на зв’язку із шести побратимами мого Андрія, — каже співрозмовниця. — Вони для мене як сини».
Жінка уточнює, що військові, з якими підтримує контакти, нині служать у 82-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Нагадує, що нині бригада виконує бойові завдання на Курському напрямку.
Їй вдалося зібрати гроші на придбання автомобіля, безпілотника, іншої необхідної техніки. Каже, хлопці безпосередньо звертаються по допомогу. Після втрати сина жінка вирішила, що відкриє свій фронт для боротьби з окупантами.
«Буду допомагати побратимам Андрія доти, доки вистачить сил, сподіваюся, що зможу це робити до нашої Перемоги!», — говорить пані Валентина.
Спершу вона передавала продукти харчування. Вдома разом зі своєю мамою, готують закрутки, консервують овочі, гриби, роблять м’ясні консерви, печуть солодощі.
Жінка ділиться тим, що найбільше військовим смакують її тортики. Цього разу, у сумну для неї дату, знову передала їх у 82-у бригаду.
Пані Валентина сама неодноразово їздила до військових, особисто привозила зібрану допомогу. Під час першої такої поїздки особисто познайомилася з друзями сина і його командиром. Відтоді і дотепер підтримує контакти.
Хотів вчитися на гвардійця
Прошу пані Валентину розповісти, яким був її Андрій. Запитую, що найбільше запам’яталося про дитину.
«У його серці було стільки доброти, що її вистачило б на багатьох, — говорить мати. — До людей ставився з любов’ю. Таким він був».
Жінка згадує, що їй доводилося чути позитивні відгуки про Андрія. Так було під час навчання у школі, а потім в училищі, коли служив у армії. Від людей чула, що дехто з батьків має проблеми зі своїми хлопцями, пані Валентина цього не розуміла, Андрій не завдавав мамі непотрібних клопотів.
Пригадує, як у школі учні їздили на екскурсію у Львів. Андрій теж тоді подорожував до цього міста. Коли повернулися, вчителька запросила маму на розмову. Вона не знала, що їй скажуть.
«Дякуємо щиро за виховання синочка, він поводить себе в різних ситуаціях як справжній чоловік, — згадує ту розмову пані Валентина. — Що там сталося, я не знаю до цих пір, але мені всі лише хороше говорили про нашого Андрійка».
За словами мами, її син захоплювався автомобілями. Змалку знав популярні марки.
«Любов до техніки він перейняв від дідуся Михайла Андрійовича, — каже співрозмовниця. — Син самотужки зібрав кошти на машину. Не нову, звичайно. Тому перебирав своїми руками кожну деталь».
Мати згадує, що син планував після школи йти навчатися у Харківський національний університет Повітряних сил імені Кожедуба. Втім, віддав перевагу традиції, що скаялася у їхній родині. Став залізничником. Закінчив у Жмеринці Вище професійне училище і пішов працювати на залізницю. Строкову службу служив в Одеському прикордонному загоні. Коли почалася війна, добровольцем став у стрій захисників країни.
Іменна лавка біля школи
У день пам’яті полеглого воїна Андрія Скрипника на подвір’ї ліцею №3, де він навчався, відбулося відкриття іменної лавки оборонця країни.
На ній значиться прізвище випускника школи, а також його слова: ««Мамо, ми тут заради Перемоги! Перемога за нами будь-якою ціною!».
Директор ліцею Тамара Білан уклінно подякувала Валентині Скрипник за мужність і сміливість сина, який загинув за усіх нас, аби діти мали можливість навчатися, а дорослі працювати, аби ворог не прийшов на нашу землю.
Керівниця закладу також повідомила, що у ліцеї є клас Пам’яті їхнього випускника Андрія Скрипника.
З сумом говорила про те, що 14 випускників ліцею стали Янголами Небесного війська. Портрети полеглих тримали у руках учні ліцею.
Участь у зібранні взяли священики храмів ПЦУ Сергій Мельник, Мирон Пиріг та Василь Руденко. Отець Василь згадав, як Андрій Скрипник малим прислуговував у храмі. «Тоді він віддав славу Господу, а тепер віддав своє життя за усіх нас. Вічна пам’ять і слава нашому Герою», — сказав священик.
Учні, вчителі, інші учасники зібрання прийшли на Алею пам’яті у центрі міста і поклали квіти до портретів полеглих земляків, серед яких — Андрій Скрипник.
Читайте також:
«А потім кажуть, що жінки здіймають галас». Чому ТЦК забирають телефони та чи мають на це право?
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
Низький уклін.