«Люди, тікайте, ГЕС прорвало»: як Могилів пережив день великої паніки і хто її спричинив

Останній раз рівень води у Дністрі підіймався вище норми у 2020 році (на знімку), але найбільше місто "плавало" у липні 2008-го, тоді затопило центральні вулиці, вода проникла на перші поверхи будинків, понад тисячу з них були у воді.

• Тридцять років тому Могилів-Подільський пережив велику паніку.
• Чому більшість його мешканців раптово втекла з міста, залишивши свої помешкання і нажите майно?
• Син залишив лежачого батька у квартирі, біля одного з будинків стояла труна з покійником…
• Хто спричинив паніку? На це питання журналісту «20 хвилин» відповів міський голова, який працював на цій посаді у той час, у 1995 році.

Події, що відбулися у місті над Дністром 19 липня 1995 року, нагадували картини з якогось жахливого фільму. Паніка охопила містян раптово. На той час у місті проживало понад 30 тисяч людей. Чому більшість з них у той день намагалися чим швидше виїхати зі своїх домівок і покинути місто?

Батько тікав з двома дітьми, у нього зупинилося серце

На центральному міському ринку продавці залишили свій крам. У районній лікарні вибиралися з палат навіть хворі на милицях. Рідні забирали породіль і важкохворих. Біля одного будинку залишили труну з покійником. В іншому випадку син сказав батькові: «Тату, ти вже своє пожив, а мені треба тікати». Після цього хворий лежачий чоловік один залишився у квартирі.  

На вулицях утворилися затори з транспорту. Хто не мав на чому їхати йшов пішки. Дорослі несли на руках дітей. Один з чоловіків тримав двох діток. Сумно згадувати, то були останні хвилини його життя. Коли він нарешті вибрався на гору, у нього зупинилося серце. Далі ще згадаємо про Сергія, так звали чоловіка, який посмертна очах у двох своїх дітей.

Для тих, хто не знає, уточнимо: Могилів-Подільський знаходиться у

низині на березі Дністра. Місто захищене високими горами. Одна з них називається Шаргородська, тут проходить дорога, що веде до Немирова; інша гора має назву Бронницька, по ній прокладено автомобільний шлях до Ямполя.

Так ось, люди намагалися вибратися на гори. Чому? Бо в місті поширилася чутка, що прорвало Дністровську ГЕС. Отож, велика хвиля води наближається до міста. Саме по цих дорогах рухалося найбільше транспорту і йшли люди. Обидві дороги звивисті, о гори високі, це ускладнювало рух.

—Води йде стільки, що вона затопить все місто, тільки хрести храмів буде видно, — такі розмови було чути серед містян  ще тоді, як Дністровську ГЕС ввели в дію. Ця інформація міцно засіла в кутках пам’яті могилівчан. Тому вони одразу зреагували, почувши про пошкодження греблі Дністровської ГЕС.

Хто і з якою метою поширив інформацію про наближення до міста великої води?  Що згадують очевидці тих подій?

Автівки їхали у чотири ряди

Про цю подію в історії міста над Дністром нагадав Олександр Богомольний. Він — адміністратор групи Могилів-Подільський: історія міст і сіл Поділля».  

Пан Олександр ділиться власними спогадами. Каже, що перебував у той час у місті, все відбувалося на його очах. Спогади поширив у Фейсбуці у дописі під назвою «Чутки про прорив ГЕС (греблі)». Ось деякі фрагменти з допису.

—Я і сам був свідком тих подій, — читаємо у дописі Олександра Богомольного. —  У той день ще здалеку почув жіночий крик, що лунав з автомобіля, який одним із перших швидко рухався(водій витискав зі свого ВАЗ-2101 все, на що той ще був здатен) по дорозі в сторону Бронницької гори. Коли авто порівнялося зі мною, то я розгледів жінку, що висунулася у вікно майже до половини тулуба та кричала ще голосно, але вже «сідаючим» голосом: «Люди, ГЕС зірвалася, тікайте!!!».

—Вулицями міста в сторону Шаргородської та Броницької гори машини їхали по чотири у ряд, — йдеться у дописі. — Кажуть, когось навіть збили автомобілем. За лічені хвилини ціле місто та навколишні населені пункти охопила паніка. Серед людей раптово почали поширюватися чутки, що греблю Дністровської гідроелектростанції, що розташована за 40 км від Могилева-Подільського вище за течією, прорвало, і за короткий час усе місто буде затоплене холодними водами Дністра.  Колосальний переляк, який, за розповідями очевидців, охопив тоді населення та штовхнув людей на необдумані вчинки. Більшість жителів у паніці кинули свої приватні садиби та квартири й побігли, чи поїхали в райони міста, що розташовані на підвищенні, на гору.

За короткий час на горі було все населення міста, на той час у Могилеві проживало приблизно 33 тисячі осіб. Відразу спрацював ефект доміно, тому водночас піддалась паніці та хаосу молдовська сторона. Все населення міста Атак, Каларашівки, Унгрів та інші райони вздовж Дністра, теж швидко вибігли на гору (на молдовській стороні є своя гора – Авт.)

І це дивно, бо у ті роки не було ні інтернету, ні нормального мобільного зв’язку, а по телевізору можна було побачити в кращому випадку три телевізійні канали. За розповідями очевидців, люди були впевнені, що на порятунок у них майже немає часу, тому залишали практично все своє майно. Більшість дорослого населення було на роботі, тому додому добирались стрімголов.

Чутки пішли з базару

—Більшість жителів вважає, що чутки розпочали розповсюджуватися з міського ринку, — пише Олександр Богомольний. — Там хтось крикнув: «Чого ви тут стоїте ?! Плотину прорвало!».  До речі, найбільш розповсюджена інтерпретація, що вистрілила, як «гармата», була про контрабандистів. Начебто це вони розповсюдили, щоб «під шумок» провезти через кордон небезпечний вантаж. Розрахунок полягав у тому, що прикордонники, які несуть службу на мосту через Дністер та на інших пропускних пунктах, піддадуться публічній паніці і разом із жителями побіжать на гору, тому проїзд і прохід через кордон буде вільний. Але не так сталося, як гадалося. Хоча дехто і досі вважає, що контрабандисти перевозили свій товар з України в Молдову.

Слід сказати, що після спорудження греблі у жителів Подністров’я почали виникати панічні настрої: майже щороку готувалися до повені, хоча ситуація з рівнем води в річці Дністер після 1981 року була більш-менш прогнозованою. Але все ж величезні маси води, максимальна глибина 124 метри , що акумулюються у водосховищі, лякають і донині.

По радіо звучала симфонічна музика

На спогад адміністратора групи «Могилів-Подільський: історія міст і сіл Поділля» відгукнулися земляки. Вони згадують про те, що робили у той день великої паніки.

—Найперше я включила радіо з надією почути інформацію про прорив греблі,  на ГЕС, — пише Людмила Цибульська. — А там звучить симфонічна музика. Жоден з телевізійних каналів не працював. Тим часом по вулицях бігали люди. Серед них були міліціонери, податківці, військові. Тому й інші піддалися паніці. З досвіду аварії на Чорнобильській станції уже знали, що про людей ніхто не думає. Як можна було тоді, після вибуху реактора, проводити парад у Києві? Та ще й вивести на вулиці не тільки дорослих, а й дітей? Тому паніку у нашому місті мені легко пояснити.

Куряву сприйняли за хвилю води

—Це було жахливо, — згадує могилівчанка Людмила Милка. — У той день я зібралася йти в податкову. Вийшла на вулицю, нині це вулиця Дорошенка, що біля стадіону, а вона вся забита людьми. Всі рвуться на гору. Хтось несе дітей на руках, хтось тягне стару маму і просить її йти швидше, інші тягнули тачки з телевізорами, домашніми речами. Питаю, що сталося? Всі мовчать і спішать. Вийшла сусідка і сказала, що ГЕС зірвалася. Я швидко вернулася додому, перевдягнулася, взяла документи, відв’язала собаку  і на гору. Чоловік й дітей на той час у місті не було.

На горі людей повно. Всі чекали хвилю води. Хтось уже навіть побачив її. Але то виявилася не хвиля, а курява, яку здійняв натовп людей і машини. Почула, як діти стали просити їсти. Хто взяв щось з собою, а хто й ні. Почали ділитися. Чекали, виглядали велику воду, а її не було.

Побачили як біля туб лікарні їде машина і голосно кричить хтось в рупор, що прорив греблі це не правда, повертайтеся додому.

Це була велика травма для могилівчан. Особливо пережили ті, чиї рідні лежали в лікарні. Їх вивозили, хто як міг. Місто ще довго оговтувалося від цієї події.

Труну з покійним залишили у дворі

Під дописом Людмили Милки адміністратор групи поширив ще один спогад. Він жахає!

—Через декілька років після тієї події зустрів знайому і згадали все до подробиць, — пише Олександр Богомольний. — У неї вдома була старенька мама і дитина. Вона щосили бігла до них. Добігла до своєї 5-поверхівки і від побаченого втратила свідомість. На лавці біля входу лежав у труні покійник, поряд був хрест, кришка від труни, рушники, калачі, а живих людей — нікого. З’ясувалося, що коли труну виносили по сходах, хтось прибіг з криком, що ГЕС зірвалася. Паніка охопила усіх присутніх. Труну до низу все-таки знесли, а потім всі розбіглися. Жінка сказала, що від побаченого вона зомліла.

Ще розповідали, як син залишив у квартирі лежачого батька. Сказав йому, мовляв, тату, ти вже своє пожив, а мені треба рятуватися.

Чутка прилетіла від сусідів з Молдови

Міським головою Могилева-Подільського на той час працював Петро Бровко. Журналіст «20 хвилин» зателефонував йому, запитав, що він може пригадати про день великої паніки. Ще було питання: чи вдалося встановити, хто поширив таку чутку, яка вмить сколихнула могилівчан, викликала у них панічний страх? Цікавився, чи правда, що один х чоловіків, який вибрався на гору з двома дітьми, там же й помер?

Саме з відповіді на останнє питання розпочав розмову Петро Бровко.

—Я особисто знав Сергія, так звали чоловіка, який помер, — говорить співрозмовник. — На жаль, це правда. Знаю, що у нього було хворе серце. 

Можливо, саме пережитий стрес, велике навантаження призвело до трагічного наслідку. Паніка це дуже страшно. Людей неможливо було зупинити.

Я стояв у центрі міста з ручним гучномовцем і не перестав повідомляти, що інформація про прорив греблі на ГЕС це неправда, закликав людей не піддаватися паніці, ті, хто зупинявся поруч, дослухалися і реагували, бо ж бачили, якщо я на місці, значить, нема чого панікувати, не варто тікати.

Так само по місту їздили автомобілі з гучномовцями, які закликали рне панікувати, не вірити чуткам. Але зупинити багатьох було неможливо.

За словами пана Бровка, він одразу зателефонував керівництву Дністровської ГЕС.

—Там мене підняли на сміх, — каже співрозмовник. — Спершу подумали, що жартую. Коли роз’яснив ситуацію, мені відкрили невеликий секрет. Сказали, щоб підірвати греблю водосховища, потрібно одночасно закласти понад два залізничні вагони вибухівки. І навіть за такої кількості гребля може встояти. Дотепер пам’ятаю таке повідомлення від фахівців Дністровської ГЕС.

—Звідки взялася чутка про прорив греблі? — запитую співрозмовника.

—Вона прилетіла до нас від сусідів з Молдови, — розповідає Петро Бровко. — Причому, поширила її звичайна прибиральниця. У Молдові готувалися провести навчання з цивільної оборони. Мали відпрацьовувати дії у випадки повені. Під час обговорення питання жінка почула краєм вуха через привідчинені двері про прорив греблі. Це був один з ймовірних варіантів навчань. Вона сприйняла це за чисту монету, ніби подія уже відбулася. Зателефонувала дочці в Атаки, це селище навпроти нашого Могилева. Дочка поспішила на міст і передала інформацію. Так чутка дійшла до центрального ринку. Саме звідти першими почали втікати продавці, полишаючи весь свій товар.

Запитую співрозмовника, від кого у нього така інформація.

—На той час селищем Атаки керував пан Трагіра, на жаль, його вже рема з нами. Це він особисто мені розповів, — каже пан Петро. — Адже на правому березі серед молдован теж піднялася тоді паніка.  

Читайте також:

«Коли чую, що Герої не вмирають, хочу кричати на весь світ»: чому мати полеглого сина просить не говорити цю фразу?

«Поверніть хоч кісточки сина, щоб можна поховати»: чому батько військового викликав поліцію до прокуратури

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.