«Формували загони для пошуку ухилянтів»: як на Вінниччині проходила мобілізація за часів УНР

Зображення ілюстративне

• Сто років тому, як і нині, українці стикалися зі складнощами комплектування війська. Тоді, під час Перших визвольних змагань, деякі місцеві громади відмовлялися відправляти чоловіків на фронт, а влада шукала радикальні способи змусити їх служити. На Вінниччині це призводило до обстрілів сіл, конфіскацій майна та формування спеціальних загонів для пошуку ухилянтів.

Четвертий рік в Україні триває повномасштабна війна. Серед великої кількості труднощів, що з ними сьогодні стикається наша держава, особливо актуальним залишається питання мобілізації. Адже чим далі, тим складніше стає комплектувати військові підрозділи та шукати добровольців. 

Виявляється, що зі схожими викликами ми вже стикалися сто років тому, коли під час Перших визвольних змагань деякі селяни пручалися закликам влади Української Народної Республіки ставати до лав війська. 

У своєму дослідженні український науковець Роман Ляскович описав те, як впродовж 1918-1920 років проходила мобілізація до збройних формувань УНР. Частина його наукової праці присвячена мобілізації на Вінниччині.

До прикладу, згадується село Феліціанівка (нині Безводне), що неподалік Ямполя. Навесні 1920 року тамтешні мешканці протестували проти того, щоб чоловіки йшли до армії. Це призвело до того, що військовий загін оточив село і попередив: «Якщо завтра до 9.30 військовозобов’язані не з’являться на пункт збору, по селу відкриють вогонь».

Коли 28 травня у призначене місце ніхто не прийшов, по Феліціанівці зробили кілька десятків пострілів. Внаслідок цього загинула одна людина. Такий підхід змусив пів сотні місцевих чоловіків того ж вечора прийти до пункту збору. 

За твердженнями Романа Лясковича, причин такого спротиву мобілізації було кілька: селяни отримали повістки у розпал весняних робіт; люди втратили довіру до уряду Петлюри через союз з Польщею; а також була втома від нескінченних воєнних подій. 

«Відсутність компромісу між тогочасними ТЦК, які вдавались до правопорушень, та селянами, які мали "низьку політичну свідомість", "підштовхувала всіх до загибелі, про яку тоді ще ніхто не здогадувався”», — зазначає дослідник.

На територіях, підконтрольних Директорії, одним із методів примусу до мобілізації було так зване «покарання родичів». 

«Формували спеціальні загони для пошуку дезертирів, — пояснює дослідник. — Якщо втікачів не вдавалось знайти, але мали їхні персональні дані, уповноважені структури тимчасово вилучали у їхніх батьків господарське майно. Це сильно впливало на психіку молодого вояка: здебільшого дезертири ховались удома, і дізнавшись про конфіскацію, поверталися до війська».

Ляскович додає, що цей метод застосовували також до тих, хто просто не хотів вступати до армії. «Звісно, контингент, набраний таким чином, не був стійким на полі бою і часто залишав позиції».

Для захисту незалежності новій Українській Республіці сто років тому бракувало не лише свідомих солдатів, а й досвідчених старшин та офіцерів, здатних організувати і навчити рекрутів, надихнути їх ідеєю служби. 

Математик Хома Рябокінь, йдеться у праці Лясковича, який став добровольцем під синьо-жовтими стягами, згадував в еміграції: «У нас не було армії. Навіть добре озброєних людей не було. Те, що мали, було сирим і непідготовленим до захисту держави, а часу та можливості готувати — не вистачало».

Те, що українські війська взагалі почали боротьбу, Рябокінь вважав справжнім дивом: «Як ми могли з такими мізерними силами підняти з трьохсотрічного сну таку велику націю і змусити увесь світ про неї заговорити?»

Завданням уряду УНР було створити боєздатне військо, здатне захистити молоду державу. Проте на відміну від сьогоднішнього ЗСУ, тогочасна армія була недосвідченою, Україну не визнавали на міжнародному рівні, а відтак не було матеріально-технічної підтримки. 

Поза тим, постійний перехід територій з рук в руки, зруйнована економіка, брак харчів та медикаментів — створювали хаос і деморалізували населення.

Читайте також:

У Вінниці — лише два офіційні місця для вигулу собак. Решта гуляють в хащах, парках і біля доріг

Пішла епоха: вінницькі теплоходи «Ляля Ратушна» та «Микола Пирогов» зійшли з води назавжди

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.