Фіксують злочини нацистів і рашистів: музей Ободівки працює з найбільшим архівом світу

Віктор СКРИПНИК

Працівники краєзнавчого музею Ободівки збирають матеріали для найбільшого у світі архіву жертв нацизму — у німецькому місті Бад Арользен, а також фіксують злочини російських варварів проти своїх земляків

Ободівський краєзнавчий музей долучився до спільного проекту з найбільшим у світі архівом про жертв нацизму.
Що передбачає така співпраця, дізнався журналіст «20 хвилин».

— Дуже сподіваємося, що нинішні страшні злочини росіян будуть задокументовані так само, як дотепер фіксуються злодіяння нацистів у роки Другої світової війни, — зазначила у розмові з журналістом «20 хвилин» директорка Ободівського краєзнавчого музею Ольга Кучер. — Відповідальність за масові вбивства не має строку давності.

У Німеччині діє Міжнародний центр документації нацистських переслідувань. Він має назву Арользен, за назвою міста, в якому розташований, — Бад Арользен. Це містечко у федеральній землі Гессен. Тут же створений архів Арользена, де зберігають історії та свідчення про жертв нацистського насильства, колишніх в’язнів концтаборів, гетто, примусових робітників…

Тепер в Арользені чекають матеріали від Ободівського музею.

Наші музейники долучилися до участі у проекті під назвою: «H – FILS: оцифрування мікроархівів про Голокост та інші нацистські злочини в Україні». Цей міжнародний проект має на меті дослідження доль жертв нацистського режиму.

Як Ободівський музей налагодив співпрацю з міжнародною установою?

Кімната життя на спомин про полеглих земляків

Перед тим, як розповісти про взаємини з німецькими архівістами, Ольга Кучер згадала про реалії нашого часу. За її словами, нині працівники музею збирають матеріали про жертв російсько-української війни.

— Не можна говорити про минуле, не згадуючи про нинішні страждання людей, — зазначає співрозмовниця.

Навесні музей в Ободівці запросив до себе рідних, які втратили на війні дорогих людей — синів, чоловіків. Під час розмови з ними висловили співчуття. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих.

— Розмова відбувалася за великим столом, — продовжує директорка музею. — Надалі поясню, чому згадую про цю обставину. Просили гостей надати інформацію про їхніх рідних, яких не дочекалися з війни. Клопотали, аби вони написали спогади про те, якими вони були у дитинстві, під час навчання у школі, у дорослому житті. Маємо все це зберегти для нащадків.

Як каже Ольга Кучер, розмова вийшла щира, довірлива. Але відчуття було таке, що чогось у ній не вистачало. Згодом вона зрозуміла чого — теплішої обстановки. Спілкування за великим столом не сприяло цьому.

Якраз після тієї зустрічі виник задум створити Кімнату життя. Це мав би бути простір, де все б нагадувало про наших мужніх земляків, тих, хто віддав життя за кожного з нас.

Музейники написали проект про створення такого простору, визначили його концепцію, виділили місце у музеї. До речі, музей знаходиться у колишній будівлі польських поміщиків Сабанських. У ньому на трьох поверхах нараховується 33 кімнати. Нині тривають ремонтні роботи.

Подали проект на конкурс і виграли грант. Конкурс проводив благодійний фонд «МХП — громаді». Тепер працюють над створенням такого простору Героїв. Сюди зможуть приходити їхні рідні, тут відбуватимуться заходи з молоддю, учнями. Головна мета — зберегти пам’ять про тих, хто ціною свого життя відстояв для нас мир, незалежність держави. Щоб про них знали наступні покоління.

Не про всіх ще дізналися

Співпрацю з Міжнародним центром документації нацистських переслідувань і Архівом Арользена музейники Ободівки встановили за порадою свого шанованого земляка. Він історик, доктор наук, працює у галузі архівної справи.

З німецькими архівістами співпрацює українська ГО «Після тиші». Її учасники займаються дослідженнями, пошуку матеріалів, документів про жертв нацистського насильства, їх оцифруванням. Збирають все, що може допомогти краще зрозуміти минуле. Учасники ГО об’єднані спільною метою зберегти пам'ять про долі людей, які пройшли через нацистські табори, примусову працю, окупацію. Як зазначила Ольга Кучер, багато втрачено, але ще більше зберігає пам'ять у спогадах людей.

За сприянн «Після тиші» Ободівський музей встановив контакти з Архівом Арользена.

— Коли нам запропонували долучитися до проекту «H – FILS: оцифрування мікроархівів про Голокост, та інші нацистські злочини в Україні», подумала, що раніше вже займалися аналогічними дослідженнями, — розмірковує Ольга Кучер. — У музеї зібрано матеріали про тих, хто був примусово вивезений гітлерівцями на роботи до Німеччини під час війни. Є у нас документальні свідчення про жертв Голокосту, про ув’язнених у німецьких таборах. Здавалося б, нічого нового не вдасться розшукати. Тим паче, що стільки часу минуло з тих пір, коли відбувалися згадані події!

Пані Ольга зізнається, що помилялася. Бо вже після першого повідомлення про налагодження співпраці музею з німецьким архівом їм зателефонувала людина, яка розповіла, що має інформацію про родичку остарбайтерку, так називали людей, яких німці вивозили до себе на примусові роботи під час Другої світової.

Телефонний дзвінок з такою інформацією виявився не єдиний. Ще дзвонили і розповідали про тих, хто переховував євреїв, аби їх не вбили гітлерівці.

— Час минає, а ми далеко не все знаємо про жертв нацистів, — зазначає Ольга Кучер. — Правильно роблять німецькі архівісти, що продовжують дослідження.

Які свідчення шукають?

Участь у проекті «H – FILS: оцифрування мікроархівів про Голокост та інші нацистські злочини в Україні» передбачає пошук матеріалів за такими напрямками:

примусова праця у нацистській Німеччині;
перебування у німецькому полоні;
ув’язнення у концтаборах;
історії Голокосту, розповіді про єврейські родини, які вижили або були евакуйовані;
геноцид ромів у ХХ столітті;
категорії жертв: «радянські активісти», руйнування сіл, храмів, шкіл у роки Другої світової війни;
опір нацистському режиму (1941-1944 роки);
участь у Червоній армії або Війську польському (1939-1945 роки).

Матеріали треба передати оцифрованими

До Ободівського музею приїжджали працівниця архіву Арользена і представниця ГО «Після тиші». Вони провели тренінг з питань опису архівних матеріалів, фотографій, документів, свідчень, їх оцифрування. Працівниця німецького архіву розповіла про цифрову інфраструктуру їхньої установи, а також про вимоги до оформлення документів і їх оцифрування.

— Як ставитися до свідчень людей, які не підтверджені документами? — поцікавилася у гостей директорка музею Ольга Кучер. — Інколи можуть надати фото, чи листа, а здебільшого переказують те, що чули від батьків, дідусів, чи бабусь.

— Мені відповіли, що варто також записувати такі розповіді, — каже пані Ольга. — Робити посилання на тих, від кого її почули. Важливо, аби не втратити жодного спогаду. Надалі архівісти вирішуватимуть, як бути з такими свідченнями.

Для роботи над оцифруванням матеріалів Ободівському музею подарували сучасний сканер і великий накопичувач з об’ємом пам’яті два терабайти. Як зазначила співрозмовниця, це дороговартісні пристрої. По завершенні проекту сканер залишиться для музею.

Для тих, хто має інформацію, що стосується проекту Ободівського краєзнавчого музею, її можна повідомити за телефонами: