«Чекала 24 роки». На розпис пошила сукню у пікселі з білим мереживом

Пошити сукню з тканини піксель? Така пропозиція волонтерки Анни Лаврик викликала здивування, а тепер запитують, хто дизайнер такої красоти

• Військовий і волонтерка поєднали свої долі.
• Тридцята поїздка волонтерки з Могилева-Подільського могла закінчитися трагічно, а стала щасливою.  
• «Вашу історію знайомства можна показувати в кіно», — сказала їй подруга. В Інтернеті її назвали законодавцем моди на весільну сукню часів війни.

Волонтерка Анна Лаврик стала на рушничок злагоди з військовим на ім’я Олег. Їх розписали у відділі реєстрації актів цивільного стану селища Покровське на Дніпропетровщині. Недавно у цьому населеному пункті зафіксовані ворожі прильоти. На час їхнього одруження у селищі було спокійно.

Олег приїхав на розпис з передової. Покровське обрали для реєстрації, аби менше часу військовий витратив на дорогу. Його відпустили тільки на три дні. Не хотілося провести їх в дорозі, наприклад, до Могилева-Подільського, де проживає пані Анна, чи до його рідних Сум.

Організатори урочистої події одразу зробили нареченій комплімент. Сказали, що у неї дуже незвична сукня. Такої їм не доводилося бачити раніше, хоча тепер військові одружуються у них частіше, ніж цивільні. Війна не здатна загасити почуття кохання навіть тих, хто нині на передовій.

Коли фотографії у сукні з’явилися в Інтернеті, Анні писали, що вона  стала законодавцем моди на весільне плаття у часи війни.

Приємно було дізнатися про таке.

Запитую співрозмовницю, як виникла ідея пошиття такої сукні?

Білий колір не для війни

Анна Лаврик за фахом економіст. До крою, шиття, чи дизайнерської справи не має ніякого стосунку. Попри це, їй вдалося змоделювати оригінальне вбрання на церемонію розпису.

—Варіант білої сукні я одразу відкинула, — розповідає співрозмовниця. — По-перше, білосніжне вбрання вже одягала, коли виходила заміж перший раз. Спогади від того одруження залишилися неприємні. По-друге, знала, що Олег буде у військовому однострої. Він приїхав з війни, де горе, смерть, а я тут у білій сукні красуюся. Щось воно не те.

Каже, думка про поєднання кольорів її плаття з одностроєм нареченого виникла несподівано. Вирішила пошити сукню з тканини піксель. Аби мала нарядний вигляд, задумала додати мереживо білого кольору.

—Ніколи раніше не бачила такої сукні, — говорить пані Анна. — Тому не знала, як вона може сприйматися іншими. Як би там не було, остаточно переконалася, що саме таке вбрання хочу одягти до розпису.

Сестра порадила кравчиню, яка шиє весільні плаття. Під час зустрічі Анна поділилася з майстринею своїм задумом. Жінка на якусь мить задумалася. Тоді відповіла: «З такої тканини я ще не шила весільні сукні, навіть не знаю, що воно вийде, але спробую».

Волонтерка контактує з директоркою їхньої швейної фабрики. У колективі збирають лоскутки, передають їх волонтерам, з яких виготовляють маскувальні сітки. Грошей за тканину у неї не взяли. Сказали, що це подарунок від колективу — за її роботу з підтримки наших захисників. До того ж раділи, що на Анну чекає така приємна подія. «Ти ж заслуговуєш бути щасливою!», — казали їй.   

Під час першої примірки замовниця внесла деякі корективи. Тим, хто виявить бажання пошити вбрання з такої само тканини, радить не обирати фасон «сарафанчиком». Піксель не для того. А ось розрізи на рукавах їй сподобалися, Їх з’єднали у декількох місцях ґудзиками, такого ж білого кольору мереживо на рукавах і комірці. До речі, кравчиня не радила робити мереживо на комірці. Замовниця вважала, що воно додасть сукні більш урочистого вигляду. І не помилилася. Сукня їй сподобалася.

Як оцінив креатив Олег, це можна було зрозуміти без слів. Коли уперше побачив її у такому вбранні, вигляд його обличчя свідчив про одне: сподобалося! Пізніше зізнався: радий, що їхні вбрання доповнювали одне одного.

«Що ти тут робиш, ангелочку?»

У січні нинішнього року вона вирушила у дорогу на Донеччину. Їхала разом з волонтерами з їхнього міста Володимиром Пуньком та Сергієм Стангрітом. Їхали бусом, завантаженим гуманітаркою.

То була її тридцята поїздка до наших захисників. На жаль, вона могла стати останньою.

—На блокпосту ми уточнили у наших військових подальший маршрут, —згадує події 21 січня, цю дату запам’ятає надовго. — Хлопці перевірили документи і сказали, що нам далі їхати прямо. Відчула, що відповідали якось невпевнено. Коли пригадую ту ситуацію, припускаю, що, мабуть, вони уперше чергували на тому блокпосту. Якби ми таки поїхали прямо, то прямісінько потрапили б до рук окупантів.

Втім, могли взагалі не доїхати ні до своїх, ні до окупантів. На одному з відрізків дороги по них відкрили вогонь. Обстріли продовжувалися періодично упродовж майже 70 кілометрів дороги. Коли побачили, що перед ними зруйнований міст через річку, зрозуміли, що вони у безвихідній ситуації. Звернули увагу, що на переправі настелені дошки. Чи витримають вони вагу буса, не знали. Двоє вийшли з машини, один спробував проїхати і йому це вдалося.

Далі наш водій раптом звернув на право, а не поїхав прямо. Сказав, що так йому підказує внутрішнє відчуття. Уточнити маршрут по телефону, не мали можливості. Мобільний зв'язок у тій місцевості не працював.

—Вам як вдалося по цій дорозі проїхати? — здивовано перепитував військовий нашого підрозділу, в який везли допомогу, і куди нарешті доїхали. — Хтось серед вас щасливий. Не забудьте поставити свічку у церкві за врятовані життя.

Військового звали Олег. Він уважно подивився на Анну і запитав: «А ти, ангелочку, що робиш на війні?».

Через три місяці спілкування після їхньої першої зустрічі він говорив інші слова: «Аня, виходь за мене заміж».

«Не здивуюся, якщо її візьмуть в розробку професійні дизайнери»

На сторінці у Фейсбуці Анни Лаврик продовжують писати схвальні відгуки. Найперше на її адресу. При цьому вихваляють сукню.

 Найчастіше запитують, хто дизайнер. Ще раз нагадуємо: весь задум, всі деталі на вбранні належать власниці одягу, тобто Анні Лаврик.

«Яка оригінальна сукня і які щасливі очі!» —  ось один з відгуків, який одразу звертає увагу.

«Сукня така ж вишукана, як і її власниця. До того ж, в єдиному екземплярі, це я не тільки про сукню, а про її щасливу власницю», — ще один запис.

«Сукня — просто ТОП! Не здивуюся, якщо її візьмуть в розробку професійні дизайнери», — читаємо ще один схвальний відгук.

Пропонуємо ще декілька записів: «Сукня оригінальна, зі смаком, під стать нареченій», «Сукня просто бомба!», «Я вами захоплююся, Анно! У вас стільки добра, сили духу і волі, що це надихає», «Сукня бомбезна, треба запатентувати, бо дизайнери роздеруть на частини таку ідею».

Краще одній, ніж без почуттів

У моєї співрозмовниці велика сила духу. Про це дізнався під час розмови. Розповіла, що життя з першим чоловіком не склалося. Вона одна зуміла виховати трьох дітей!

Дві донечки вже мають свої сім’ї, син служить у прикордонних військах. Вона не тільки встигала піклуватися про свою «трійню». Заочно закінчила Сумський державний університет. Здобула фах економіста.

Їй неодноразово пропонували вийти заміж. Не відчувала почуттів до тих, хто пропонував руку. Вважала, краще одній у такому випадку.

—Я думала, якщо доля розпорядиться, то зустріну рідну людину, а якщо ні, значить так має бути, — написала у Вайбері після нашої розмови пані Анна. — Точно такої думки дотримувався Олег. Це дізналася під час наших розмов.

Вона чекала свого судженого довгих 24 роки!

Читайте також:

«Мамо, їдьте у Вінницю, там вам буде добре». Історія двох жінок, сини яких на війні

«Пам'ятний знак вже виготовляють»: чи встановлять його до першої річниці трагедії 14 липня?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.