«А ви, злослівні, не чіпайте нас»: волонтерка різко відповіла тим, хто каламутить воду
- Волонтерський екіпаж з Могилів-Подільського їздить до наших оборонців з часу АТО/ООС.
- Відтоді заслужили немало подяк від тих, хто тримає фронт.
- Натомість у тилу є ті, хто докоряє волонтерам. За що?
- Таким відповіла керівниця екіпажу Анна Лаврик.
«Бойовий волонтерський козацький екіпаж», — так називає себе трійка волонтерів з Могилів-Подільського: Анна Лаврик, Володимир Пунько та Сергій Стангрит. Всі троє є учасникам громадської організації «Українське реєстрове козацтво». Тому у назві екіпажу використали слово «козацький».
Вони особисто доставляють допомогу на фронт. Везуть те, що потрібно нашим захисникам. На їх замовлення. Кожна така поїздка таїть у собі ризики.
Але знову і знову вирушають в дорогу. Це розпочалося ще до повномасштабного вторгнення. У зону бойових дій почали їздити з 2019-го. Допомагати «атовцям» взялися ще раніше.
І тут почули звинувачення… Військові на фронті дякують, а в тилу звинувачують.
Зрозуміло, що мовчати про таке волонтери не стали.
«А чого це ви даєте гроші Лаврикам, а не нам?»
Цю «трійцю» доборе знають не тільки у місті над Дністром. На їх прохання підтримати військових відгукуються мешканці сіл Могилів-Подільського району.
Під час розмови з ними вони скромно говорили, як, бувало, їхати доводилося з ризиком для життя. Якось збилися з дороги і мало не потрапили до розташування окупантів. Дякувати долі, минулося.
Попри це, все одно продовжують підтримувати тих, хто захищає нас від російської орди.
Кажуть, що робитимуть це до Перемоги. І щоразу звітують про кожну поїздку.
За час волонтерства «екіпаж» з Могилева багато чув від людей на свою адресу. Здебільшого їх підтримують. Але ж є й такі, хто із злостивим докором сприймає чергове повідомлення про старання «бойової козацької трійки».
Недавно їх особливо вразила фраза: «А чому це ви даєте гроші Лаврикам? Нам допомагайте». Прозвучали ці слова з уст жінки.
Анну Лаврик вони зачепили, як кажуть, за живе. Хоча б тому, що ці слова говорила людина, яка теж займається волонтерством. Принаймні про це свідчать її слова «нам допомагайте».
—Хтось намагається каламутити воду, очорнити нас, а себе виставити у білому світлі, — каже Анна Лаврик. — У нас нема заздрощів до інших. Волонтерського хліба вистачить на всіх. Тому не чіпайте нас. Ми робимо ту роботу, яка нам під силу. Хочете допомагайте. А ні, то просто не заважайте. Знаю, що тільки разом ми сила, бо поодинці нас усіх знищать.
Що ще відповіла на звинувачення Анна Лаврик, читайте далі. Свою відповідь вона розмістила на сторінці у Фейсбцуці.
Який сенс у цих чварах?
Друзі, нещодавно чула таку фразу від однієї жінки: «А чого ви Лаврикам допомагаєте і скидаєте гроші на ЗСУ, а не нам»? І мене назвали в множині, Лаврикам. Так як у нас екіпаж волонтерський, то найменували моїм прізвищем. По-перше, чому це мені/нам? По-друге, кошти перераховуються на картку мого колеги волонтера. Не розумію вашої заздрості та влізливості. Якщо вам щось не подобається, то замініть мене і моїх колег на цій волонтерській ниві. Ми лише подякуємо. Ми поступимося.
За кордонами я не відпочиваю, багатства не маю. Для мене найбільша цінність — це сім’я, здоров’я і Україна. Якщо людина не хоче, то вона й не допомагає, а якщо хоче, то вона сама собі обирає волонтера чи волонтерський фонд і тут ти її не примусиш, бо то її вибір і це правильно.
Мені приємно, що люди обирають нашу команду і ми разом робимо благу справу заради нашої перемоги. Але якщо комусь не подобається допомагати захисникам і щоб саме ми цим займалися, то це також ваш вибір. Ви обирайте для себе з ким вам працювати. А ми просто місток між фронтом та тилом.
Мені нічого не потрібно і я можу спокійно жити без волонтерства. Хоча не можу, бо мені болить. Ви, хто цим не займався, мене не зрозумієте. Це йде від серця. Це — поклик. Але при цьому втрачають наші воїни, якщо я перестану допомагати бійцям, бо одна ланка випаде з цілого ланцюжка. А потім ще, і ще випадуть. Хтось захворів, хтось виїхав, хтось помер. І хто буде надавати поміч нашим захисникам? Тоді прийдеться ініціативу брати в свої руки тим, хто оце зараз каламутить воду. А ви хіба дуже хочете спробувати волонтерського «хліба» у всій його красі? Думаю, що ні. Бо ви вже б всі давно були би тут у цій сфері, якщо це так «вигідно», але ви лише здатні поза очі наговорювати на людей. Який сенс в цих чварах? Ми всі дорослі люди і кожен обирає свій шлях. Ми обираємо шлях до перемоги. А ви — шлях бездіяльності і ницості. Кожен відповідає за себе.
Просто беріть і допомагайте армії
Знаєте, я вже стільки зіштовхувалася під час війни з різними людьми, що скажу так: все залежить від самої людини! Не від мене, чи моїх колег, а від людини, яка або хоче бути з нами одним цілим, або просто вносить розбрат. Навіщо це тим людям? Достеменно не скажемо, але напевно: це щоб когось очорнити, щоб себе виставити у білому світлі, що ось вони хороші, а хтось… Або просто почесати язиками між собою, що також не показує їх людяності. Людяність це також вибір людини. Людяність вона або є, або її немає, бо третього не дано. В мене немає заздрощів до інших волонтерів, що вони можуть зробити більше роботи, адже ми робимо ту роботу, яка нам під силу і розраховуємо саме на ті сили, які нам дав Всевишній. І тільки разом ми сила! А поодинці «здуємося» і нас всіх знищать легко і швидко.
Ясно, що кожен має свій смак і своє бачення. Ми вам не заважаємо. Ви працюйте, як можете, і ми працюємо. Просто ми знаємо, що робимо і для кого. Ми хочемо врятувати якомога більше наших Захисників, врятувати Україну від загарбницької орди, врятувати нашу землю від чобота чужинця і взагалі рятувати сім'ї, так як ми хочемо жити в своїй Богом даній державі і на своїй землі. Тут народилися наші пращури і тут наша історія і наш родовід починається звідси. Чому ми маємо кудись втікати і комусь дозволяти користуватися нашим? Такому не бути!
А ви, злослівні і гнилі, не чіпайте нас, бо ми працюємо тільки заради того, щоб перемогти ворога і ніяких підводних каменів не існує. Ми як були бідні, так і залишилися в такому стані, аж ніяк не озолотилися і не збагатилися.
Ми живі, а це головне! Бережімо один одного і давайте збагачуватися лише добрими друзями, які тебе оточують і робити добрі справи разом. Оце і є цінність, коли однодумці довіряють один одному і несуть добро. ЗСУ понад усе! Україна понад усе! Український народ понад усе! Ми переможемо клятого агресора! Подяка кожному військовому за наш захист! І вдячність та низький уклін нашим полеглим Воїнам світла, які в Небесному війську. Мир нам!
Ви просто беріть і допомагайте українській армії і толку з цієї дії буде набагато більше!
Хто має можливість підтримати волонтерський екіпаж, повідомляємо номер картки: ПриватБанк: 4149 6293 5038 6801
Отримувач: волонтер Володимир Іванович ПУНЬКО
Читайте також:
«Клієнтка направила на Гошу пістолет»: як чоловік з інвалідністю шукав захисту у поліції?
«Залишили мене одну помирати»: паралізована мати благає повернути сина з війська
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
