28 метрів історії: водонапірна вежа Вінниці у фактах

Михайло КУРДЮКОВ

Цьогоріч головному символу нашого міста виповнилося 113 років. За цей час вежа була водонапірною, пожежною каланчею, спостережним пунктом військовим, комунальним житлом, у ній проходили експозиції різних музеїв. Сьогодні сюди можна безперешкодно потрапити й відвідати унікальну виставку.

Днями почала діяти фотовиставка «Із висот століть: історичні фото Вінницької Вежі». Експозиція показує, як змінювався головний символ міста за 113 років — від водонапірної башти до музею.

На виставці представлено 32 світлини, зокрема найдавніше відоме фото зими 1911-1912 років. Виставка діє у самій вежі з середи по неділю, з 12.00 до 19.00. Вхід вільний.

Нижче більш детально розповідаємо про вежу та її роль у житті Вінниці в різні роки.

Відео дня

Ідея побудови водогону в місті виникла на початку XX століття. У березні 1902 року Вінницька міська управа розглянула питання про необхідність будівництва водогону. У серпні того ж року дворяни Гаєвський і Дмитрієв запропонували взятися за будівництво водогону, плануючи постачати 50 тисяч відер води на добу.

Проєкт водогону з кресленнями і кошторисом у 30 036 карбованців 58 копійок подав міський архітектор Григорій Артинов 14 лютого 1904 року. Проте міська Дума затвердила значно більшу вартість — 224 447 карбованців 22 копійки.

Після тривалих дискусій, 1 грудня 1910 року, Вінницька міська управа уклала договір на будівництво водогону з одеським купцем Мануїлом Ремером та вінницькими купцями Хаїмом Зіскіндом і Мойсеєм Неєром. Будівництво водонапірної вежі завершили у 1912 році.

Вежа, спроєктована Григорієм Артиновим, має восьмикутну форму і висоту 28 метрів. Перший поверх облицьований для створення ефекту постаменту, п’ять ярусів із червоної цегли розділені між собою пілястрами та лжеарками, а завершує будівлю купол із надбудовою-башточкою. Стіни оздоблені мінімально, вежа має вузькі вікна-бійниці, що надає їй середньовічного вигляду.

Спочатку вежа виконувала функції водонапірної башти, пожежної каланчі та головного міського годинника. Перший водогін, який вона обслуговувала, мав протяжність 1300 метрів і забезпечував водою заможні родини міста.

Під час Другої світової війни вежа слугувала спостережним пунктом. Після війни її переобладнали під житлові приміщення для працівників міськводоканалу. У 1970-х роках виникла ідея знести вежу, оскільки вона не відповідала «соціалістичному обрису» міста. Проте завдяки зусиллям краєзнавців, істориків та культурологів, споруду вдалося зберегти.

У 1983 році вежа отримала статус пам’ятки архітектури місцевого значення. З 1985 року вона стала частиною обласного краєзнавчого музею, де розміщувалася експозиція Музею революційної та бойової слави. У 1993 році вежу переобладнали під Музей пам’яті воїнів Вінниччини, загиблих в Афганістані. З 2023 року будівля перебуває на балансі Музею Вінниці, а з 25 вересня 2024 року повністю відкрита для відвідувачів, включаючи оглядовий майданчик.

Сьогодні водонапірна вежа є не лише історичною пам’яткою, а й туристичним центром. Вона входить до переліку міської символіки з 2000 року. Вежа підсвічується у вечірній час, що робить її однією з улюблених локацій для мешканців та гостей міста.

Фото у матеріалі: Музей Вінниці

Читайте також:

У Вінниці збиратимуть 28-метрові низькопідлогові трамваї. Будуть нові VinWay?

Колись тут вирувало життя: яким був та яким може стати острів Кемпа?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.