«Ми тільки навчаємось навчати». Викладачі університетів про онлайн освіту у вишах і в школах їх дітей

Про дистанційну освіту, директор соціально-економічного інституту, проректор з наукової та міжнародної діяльності  університету "Україна" Ганна Давиденко відгукується  схвально, але якщо це онлайн навчання стосується вищих навчальних закладів. Середня школа, за власним спостереженням освітянки, до таких нововведень поки не готова.

— Університет Україна мав досвід дистанційного навчання і до карантину, — каже доктор педагогічних наук Ганна Давиденко. — З 2006 року практикували онлайн лекції.Сучасна освіта не стоїть на місці, тому ставлюся до цього схвально. Але що я пережила за карантин, як мама 12-річної школярки, — то інша справа. Звісно, були такі педагоги, що швидко включилися в процес,через зум проводили онлайн конференції. Дітям було цікаво і корисно. Але це були виключення. Більшість шкільних вчителів навіть технічно не знали, як це зробити — просто в загальний чат у вайбер кидали домашнє завдання. Тоді таке навчання лягало на плечі батьків. І ти, крім викладацької і адміністративної роботи в університеті, замість вчителя маєш пояснити шкільний матеріал власній дитині, допомогти виконати вправи і знайти змогу, як переслати виконане завдання.Це вам не європейські школи. де держава забезпечує вчителів ноутбуками і планшетами. І це я говорю про вінницькі школи, а що робити дітям і вчителям в селі? Одним словом, наших шкільних вчителів ніхто не вчив, як проводити уроки дистанційно. Скандинавські країни, давно і якісно практикують дистанційну освіту, власне Київ, Харків і Одеса теж у цьому плані прогресивні. Ми тільки навчаємось навчати.

Що стосується доньки Ганни Давиденко Євгенії, вона задоволена таким перебігом подій.

— Женя у нас спортсменка, займається спортивним плаванням і має перший дорослий розряд,— розповідає мама Аня, —  звісно, вона радіє, що уроками можна займатися онлайн і більшість часу проводити в басейні.

В. о. завідувача кафедри української мови Донецького національного університету імені Василя Стуса Людмила Коваль теж ділиться своїм досвідом онлайн освіти, як педагог і мати двох школярів-підлітків. Каже, що плюс дистанційного навчання полягає у тому, що явка студентів у вишах надзвичайно висока у порівнянні з денним. Що не скажеш про уроки в середній школі.

 — ДонНУ  давно готувався до переходу на дистанційне навчання, тому у нас не було проблем із організацією навчальної  діяльності, — розповідає доктор філологічних наук. — Студенти відповідально ставилися до навчання: онлайн заняття відвідували більше, ніж коли навчальний процес відбувався в аудиторіях. Навіть студенти індивідуальної форми навчання, бо всі були вдома на карантині. Ми спільно переглядали тематичні відеороліки, користувалися іншими інтерактивними методами. Крім навчання, у нас була можливість приділити більше уваги виховній роботі студентів, проводили флешмоби.

Що стосується середньої школи, на думку Людмили Коваль, вона не готова до дистанційної освіти.

— Не всі вчителі моїх доньки та сина виходили на он-лайн діалог. А перевірка домашнього завдання через вайбер або на пошті — це не навчання, — розповідає Людмила.— А ті викладачі, які проводили уроки дистанційно, вони робили це не вміло. Діти розповідають, що з цієї причини на зв'язок у скайп виходила половина класу, тобто біля вісімнадцяти із тридцяти учнів. Одним словом, шкільні вчителі не готові до дистанційного навчання. Але не слід забувати, що ми живемо у досить динамічний час, і щодня маємо приймати нові виклики. Тому вчителі мають навчитися швидко пристосовуватися до нових реалій, і навчати цьому учнів.

Читайте також:

Класно-урочне чи дистанційне навчання? Що чекає на вінницьких школярів у вересні 

Восени школярі можуть повернутися до дистанційного навчання