З минулого Тростянця: що розкажуть старі світлини про його історію до 1917 року

Дарина ДІДИК

Фото у матеріалі: fb.com/vinnytsiamuseum

Перша відома письмова згадка про Тростянець припадає на 1598 рік.
На початку XVII століття цей населений пункт став містом і перейшов у власність брацлавського старости Адама Каліновського, який перейменував Тростянець на Адамгород.
Що ще відомо про минуле селища міського типу?

Вінницький обласний краєзнавчий музей запрошує на ретро-екскурсію Тростянцем Гайсинського району. З цим традиційно допоможе проєкт «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року». Які цікаві фотографії зберігаються у фондах музею і про що вони можуть розказати?

«Найдавніша письмова згадка про Тростянець припадає на 1598 рік. Того часу це було село, що належало Шандировським, — читаємо facebook-допис. — На початку XVII століття Тростянець став містом і перейшов у власність брацлавського старости Адама Каліновського, який перейменував його на Адамгород».

За інформацією краєзнавців, станом на 1629 рік тут було 765 димів.

Відео дня

«Зауважимо, що дослідження документів цього періоду вимагає особливої пильності, адже у Брацлавському воєводстві було три населених пункти з назвою Тростянець, — уточнюють у музеї. — Місто мало значні укріплення, зокрема городище і земляні вали, добре помітні ще на початку ХХ століття».

Чергова зміна назви

Дослідники пишуть, що після період занепаду під час Хмельниччини та Руїни, осада почала поступово відроджуватися під старою назвою.

«У XVIII столітті Тростянець належав Потоцьким і став центром комплексу володінь — Тростянецького ключа. За умовами роздільного акту від 30 грудня 1770 року цей ключ припав на частку Вінценти Потоцького (близько 1746–1825), — уточнюють вони. — Ймовірно, перед тим Тростянець перейменовано на Костянтиноград, адже в роздільному акті зазначені нова і стара назви. Втім, і ця назва не прижилася. Згодом Вінценти продав деякі маєтки, серед них і Тростянець, Станіславу Щенсни Потоцькому».

Школи, винокурні та крамниці

Як відомо з історичних джерел, після другого поділу Речі Посполитої та запровадження нового адміністративного устрою Тростянець опинився у Брацлавському повіті. Тоді ж він отримав статус містечка.

«У 1799-му тут було 211 дворів і 1 776 мешканців. Діяли три дерев’яні винокурні, продукція яких збувалася в Тирасполі, Одесі й Балті. Також було три водяні млини та пивоварня, яка продавала пиво на місці приїжджим купцям, — дізнаємось далі з допису. — Було ще три школи: дві церковнопарафіяльні при двох церква й одна юдейська».

Краєзнавці додають, що забудова в містечку була переважно дерев’яною, хоч на базарній площі стояли кам’яні крамнички.

«У яких місцеві євреї продавали «шовкові стрічки, паперові китайки [бавовна], полотно московське просте, хустки пестріді [!] різних кольорів, цукор, каву [...], сіль, рибу, перець, ладан, тютюн, табакерки, дьоготь, смолу, люльки, чубуки, голки, шпильки і мотузки», — читаємо цитату з топографічного опису Подільської губернії. Вінницький, Ямпільський, Брацлавський повіти.

«За умовами родинного поділу 1807 року Тростянецький ключ (Тростянець, Качурівка, Велика Стратіївка, Олександрівка, Северинівка, Летківка, Демківка) припали на частку Болєслава Потоцького, — зазначають у музеї. — Він збудував у Тростянці нову кам’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці. У 1856-му Болєслав продав Тростянецький ключ Феліксу Собанському, а той збув його в 1870 році Товариству Тростянецького цукрового заводу».

Позитивний вплив цукроварні

Відомо, що у другій половині ХІХ століття Тростянець став центром волості.

«Вельми сприятливим для його розвитку було спорудження в 1862 році цукроварні, яка щорічно виробляла 100 тисяч пудів піску, — звертають увагу краєзнавці. — Під час будівництва залізничної гілки від Вапнярки до Демківки, ймовірно, саме Товариство Тростянецького цукрового заводу домоглося її продовження від Демківки до Тростянця (14 верст)».

До слова, рух на цій лінії відкрили в 1889-му.

Тростянець на початку ХХ століття

Населення Тростянця разом із передмістями Качурівкою і Витягайлівкою впродовж 1891–1905 років зросло з 2 583 до 5 862 осіб, а кількість будинків — з 458 до 1 122.

«На початку ХХ століття тут розміщувалися поштова і земська станції, поштово-телеграфна контора, волосне правління, сільський банк, станова квартира, урядницький пункт, діяло міщанське управління, — перераховують у музеї. — Крім цукроварні, в цей період існували одна винокурня (власність акціонерного товариства), цегельня (до кінця ХІХ століття), чотири млини (з них один паровий), кілька десятків майстерень і крамничок, чотири заїжджі двори».

Крім того, щочетверга тут відбувалися базари, а з культових споруд в містечку діяли дві церкви, католицька каплиця, синагога та три юдейські молитовні будинки.

«Медичне обслуговування населення забезпечували приймальний покій, шпиталь при цукроварні, сільський лікар. Після 1905 року відкрили ще земську лікарню (з одним лікарем), — додають дослідники. — Була аптека і три аптечних склади».

А щодо початкової освіти, то здобути її можна було у двох церковнопарафіяльних школах. Щобільше, у 1905-му заснували ще двокласне початкове народне училище при цукроварні, а також діяло приватне єврейське училище.