Погребище до 1917 року: хто тут жив, чим займались і що цікавого було в місті

• Перші письмові згадки про Погребище датуються серединою XVI століття, проте історія походження самої назви досі залишається таємницею.
• Вже  у першій половині XVIII століття місто було значним торговим і ремісничим осередком.
• А чим ще може вразити минуле Погребища?

Уже традиційно Вінницький обласний краєзнавчий музей публікує новий випуск проєкту «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року». Цього разу мову піде про Погребище. 

«За переказами, називалася осада спочатку Рокитне і була зруйнована монголами, відтак від квітучого містечка з численними церквами залишилися лише погреби, від яких нібито і походила нова назва, — розпочинаємо читати допис. — У джерелах підтвердження цьому не знайдено. Зауважимо ще, що на Київщині є селище міського типу Рокитне, яке розташоване на берегах річки Рокитна і фігурує в джерелах з XV століття». 

Далі музейники розповідають, що перші письмові згадки про Погребище припадають на середину XVI століття — у 1580-х роках тут спорудили замок. 

«Під час Хмельниччини та Руїни містечко зазнало значних руйнувань і знелюдніло, — додають вони. — У першій половині XVIII століття знову стало значним торговим і ремісничим осередком». 



«Володарі» Погребища

Містечко, за інформацією краєзнавців, належало почергово Прилуцьким, князям Збаразьким, Вишневецьким і Радзівіллам. Довше ж за інших (з 1758 до 1917 років) ним володіли представники родини Жевуських (у російських джерелах фігурують як Ржевуські — прим. краєзнавців).

«Останні збудували тут аж два палаци: класичний (перед 1786 роком), який частково поглинув мури старого замку, і неоготичний (1861 рік), — читаємо далі. — Погребищенський ключ на 1785 рік включав Погребище, Білашки, Круподеринці, Саражинці, Розкопане, Павлівку та Адамівку». 



Зауважимо, що під час Речі Посполитої Погребище адміністративно належало до Вінницького повіту Брацлавського воєводства, а вже після анексії Брацлавщини Російською імперією приєдналось до Липовецького повіту Брацлавської губернії.

«Із запровадженням нового губернського поділу містечко опинилося у складі Махнівського (з 1846 року — Бердичівського) повіту Київської губернії», — уточнюють у краєзнавчому музеї.

Кілька слів про містян

«На 1864 рік у Погребищі мешкало 3 162 особи — 1 958 православних, 174 католиків та 1 030 юдеїв. До кінця ХІХ століття населення повільно зростало, зокрема в 1881-му воно становило 4 457 осіб (2 589 християн і 1 868 юдеїв), — бачимо у дописі. — Далі спостерігаємо його скорочення: впродовж 1897–1913 років — з 6 284 до 5 807 осіб».

Крім того, відомо, що там були дві православні церкви, костьол, чотири православні та одна католицька каплиці, а ще синагога та три юдейські молитовні будинки. 

За інформацією дослідників, наприкінці ХІХ століття у Погребищі було 943 двори. 

«Після селянської реформи 1861 року селяни викупили 2 107 десятин землі за 103 582 рублі, — уточнюють вони. — На 1900 рік до містечка відносилось 4 511 десятин землі: 1 826 поміщицької (Лєонса Жевуського), 174 церковної, 2 480 селянської, 31 десятина «інших станів». 

А товариство селян утримувало пожежний обоз: п’ять бочок, три багри та дві драбини.



Підприємства, крамниці, лікарні...

«Місцеві промислові підприємства наприкінці ХІХ століття були невеликими та напівкустарними, — продовжують інформувати на сторінці музею. — Зокрема, діяли 11 кузень, шість крупорушок, завод «шипучих вод», медоварня, сім вітряних і дві водяні млини, цегельня (вісім робітників), шкіряний завод (вісім робітників), також існував лісовий склад». 

При цьому, у 1898–1902 роках тут побудували вальцьовий паровий млин, на якому у 1913 році працювало 30 робітників. Щобільше, у 1900-му в експлуатацію ввели цукроварню, яка належала акціонерному товариству «Погребищенський цукровий завод».

«На 1913 рік у містечку існували численні крамнички, чоти лісові склади, два склади сільськогосподарських машин і знарядь — Товариства робітників і повітового земства, — перераховують краєзнавці. —  Регіональне значення мали погребищенські ярмарки, які проходили у другій половині ХІХ століття раз на місяць, а з 1890-х років — раз на два тижні (у вівторок)».

Важливо звернути увагу, що на розвиток містечка вплинуло прокладення у 1890 році лінії Південно-Західної залізниці Козятин-Умань і відкриття станції «Погребище» (за сім верст), а потім ще станцій «Рось» за 5 верст і «Ржевуської» на околиці Погребища.

«Перед 1917 роком у Погребищі розташовувалися квартира пристава другого стану, камера мирового судді, волосне правління, міщанська управа, поштова земська станція, поштово-телеграфна контора, при якій діяла ощадна каса».  

Не можна забувати й про медицину.

«Наприкінці ХІХ століття медичне обслуговування здійснювали прийомний покій з одним лікарем та єврейська богадільня, — читаємо у дописі. — В містечку існували аптека та аптечний склад, працював ветеринарний лікар. Перед 1913-м відкрилася земська лікарня, персонал якої складався з лікаря, трьох фельдшерів і акушерки».

А, до прикладу, освітня мережа складалася з двох церковнопарафіяльних шкіл та двокласного сільського училища, яке відкрили в 1900-му за ініціативою місцевого мешканця судді Лосєва, яку підтримало селянське зібрання. 

Це училище діяло в орендованій селянській хаті. Правда, до 1902 року спеціального для нього збудували нове приміщення. 

Рідкісні світлини

«У фондах музею зберігається три рідкісні світлини, зроблені в Погребищі на початку ХХ століття. Вони походять із комплексу родини Мілятицьких, подарованого музею вінницьким колекціонером Юрієм Шиліним, — інтригують у дописі й відразу продовжують знайомство з героями фото. — Голова родини Роман Едуардович Мілятицький працював у Погребищі писарем у волосному правлінні, а перед 1913 роком став земським страховим агентом».

За словами краєзнавців, його син Володимир (1899–1975) керував духовим оркестром при Погребищенському цукровому заводі в 1920–1930-х роках, брав участь у місцевих театральному і фольклорному гуртках, товаришував з відомою фольклористкою Настею Присяжнюк. 

«На двох світлинах зафіксовані вихованці Погребищенської церковнопарафіяльної школи, серед них — Володимир Мілятицький і його сестра Зоя, — уточнюють у музеї. — Третя світлина зроблена в Погребищі в день оголошення загальної мобілізації в Російській імперії. На ній також є Володимир і Зоя Мілятицькі».







Слідкувати за оновленням експозиції та переглянути попередні випуски можна на facebook-сторінці Вінницького обласного краєзнавчого музею.

Фото у матеріалі: fb.com/vinnytsiamuseum та posterrr.livejournal.com

Читайте також:

Ладижин і Степашки крізь віки. Що розкажуть старовинні світлини про ці населені пункти

«Зупинятись не плануємо». Перші досягнення Центру освіти дорослих, який надихає змінити життя

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.