Як Вінниця пережила епоху «застою» 60 — 80-х років. Історичний гід

В 1969 році у місті народився 200-тисячний громадянин. Через десять років у місті вже мешкало 284, 3 тис. чол. Нестача житла була очевидною.

У 60-х pp. були визначені, а згодом і реалізовані плани забудови південно-західної частини міста. На площі 250 га на початку 70-х pp. в основному було завершено будівництво житлового масиву Вишенька: п’яти- і дев’ятиповерхові будинки з усіма комунальними зручностями, школи, дитячі садки, магазини, лікувальні заклади, широкі проспекти, озеленені затишні вулиці.

В середині 70-х pp. На Вишенці вже проживало більше 70 тис. чоловік населення. В цьому мікрорайоні з’явилися такі навчальні заклади, як технікум м’ясної і молочної промисловості, електронних приладів, збудовано велику середню школу. Та, мабуть, найбільшою подією для всієї Вінниці і області стало створення у 1960 році політехнічного інституту на базі філіалу Київського політехнічного інституту. 

Період 1978 −1983 рр. рр. — відзначався посиленням русифікації в місті, антирелігійної пропаганди. Лише дві школи залишилися у місті з українською мовою навчання. Зникали дошкільні заклади з українською мовою. Люди вчилися жити в умовах приписок, галасливих компаній, запроваджених нових радянських свят і традицій, за подвійною мораллю, за новинками побутового словника: «дефіцит», «блат», «з-під прилавка», «дістати».

Масове житлове будівництво міста здійснювалася переважно п’ятиповерховими будинками — «хрущовками». Першою дев’ятиповерховою спорудою зі скла і бетону був будинок побуту «Ювілейний».

Тоді ж розпочато будівництво готелю «Південний Буг», а також будинку міськвиконкому на Соборній.

У квітні 1972 р. у місті були створені Ленінський, Замостянський і Староміський райони. На рубежі 70-80-х років загальна територія міста зросла до 62 квадратних кілометрів. Простягалося місто зі сходу на захід на 11,2, а з півночі на південь — на 9 кілометрів. Тут проживало 361 тис. чол. Однією з відмінних рис Вінниці кінця 60-х — середини 80-х років було те, що значну частину її території вкривали зелені насадження — лісопарки, сквери, бульвари. До цього слід додати ще й зелене господарство і ботанічний сад, в якому росли цінні деревні й кущові види. У цілому ж на одного мешканця припадало понад 11 кв. м площі зелених насаджень, чим могли похвалитися лише окремі міста в Україні.

У середині 70-х pp. надзвичайно важке становище склалося з дошкільними закладами в місті, бракувало також шкільних приміщень. Близько 66% дітей дошкільного віку відвідували садочки. Коштів у тогочасного керівництва не вистачало не тільки на фінансування культурно-освітніх закладів, а й також на життєво необхідні поліклініки, лікарні, аптеки тощо.

Вінницю важко уявити без Вишеньки та Слов’янки, Кореї та Тяжилова. Саме тоді народжувалися ці нові мікрорайони, щорічно будувалося до 200 тисяч кв. м житла. У місті було відкрито 10 маршрутів міського транспорту. Введено в дію автовокзал «Західний» на 300 пасажирів одночасного прибуття, новий аеровокзальний комплекс аеропорту в Гавришівці, який обслуговував за годину до 400 пасажирів.

Мережа телефонного зв’язку міста складала в середині 80-х pp. 44 тис. одиниць номерів. Здано було в експлуатацію дві АТС, відкрито 2 поштових відділення. Центральний міський універмаг першим у країні запровадив нову прогресивну форму торгівлі — відкритий доступ до товарів.

 На середину 80-х років населення міста Вінниці і його гостей обслуговували 309 магазинів і 359 підприємств громадського харчування. За цей час зріс обсяг побутових послуг. Введено в дію завод «Ремпобуттехніка», реконструйовано фабрики «Ремвзуття», «Реммеблі», «Сніжинка».

Протягом 1975-1987 років було газифіковано практично всі райони міста, подвоїлася мережа водоканалізаційних систем. До Олімпійських ігор 1980 р. був реконструйований та значно розширений міський стадіон «Локомотив».

У місті почали діяти нові лікувальні заклади. Серед них — корпус шпиталю інвалідів Великої Вітчизняної війни, обласна дитяча лікарня, онкологічний і кардіологічний диспансери, поліклініки обласної, 2-ої і 4-ої міських лікарень, міська стоматологічна поліклініка, інші медичні заклади. Додатково було розгорнуто майже 1200 лікарняних ліжок.

Набувала подальшого розвитку і станція «швидкої допомоги» та дві її філії. Одинокі старі люди отримали притулок у спорудженому інтернаті для пристарілих.
Вінниця другої половини 80-х- початку 90-х років переживала ті ж процеси, які були характерними для всього колишнього Союзу і республіки зокрема:

• Економіка працювала на ВПК СРСР, а з 1993-1994 років рівень падіння національного доходу досяг 36%.
• Підприємства міста виробляли підшипники, монітори для ЕОМ, радіодеталі, мінеральні добрива. Бартерні відносини доводили до абсурду систему обміну між підприємствами і до сліз працівників, а в середині 90-х більшість підприємств так і не змогли відновити свої потужності.
• Дефіцит товарів широкого вжитку на фоні зростаючої тенденції щодо демократизації життя і водночас галопуючої інфляції.
• Перші кроки міського дискусійного клубу «Істина», першої громадської організації Народного Руху (за перебудову) (1989р.)
• Радикалізація опозиційного руху: перше політичне голодування (1990 р.), використання нової національної, а в майбутньому — державної символіки.
• Масова заборгованість по виплатам зарплати, зростання безробіття.
• «Парад» республік, повний розпад СРСР.
• Здобуття незалежності Україною.

Читайте також:

Скільки у Вінниці було замків і де вони знаходились. Історичний гід
Скільки у Вінниці мікрорайонів і чому вони так називаються. Історичний гід

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.