Скільки у Вінниці було замків і де вони знаходились. Історичний гід

Поділля —  багатий край, який татари прагнули в будь-який спосіб повернути, потребував захисту. Тому відвойований Подільський улус литовський князь Ольгерд, зокрема Побужжя, передав синам свого брата Коріата — Юрію, Олександру, Костянтину та Федору, які мали облаштовувати оборонні споруди навколо уже існуючих поселень: «... тогды в Подольской земли не был ни один город ни древом рубленный, а ни камением боудованый..».

На думку відомого дослідника історії міста В.Д.Отамановського «...Коріатовичі збудували вінницький замок біля осади Вінниці, що існувала тут іще перед Коріатовичами. Коріатовичі лише використали цю давню осаду в своїй системі оборони і військово-адміністративної організації як матеріальну базу для утримання фортеці. Вони саме тут вибрали місце для замку, бо саме тут, на лівому березі Богу, в районі Староміського плато, вони знайшли найкращу в цілій околиці природничу оборонність».

За іншою версією біля гирла Віннички, навпроти острова Кемпа, неподалік сучасної кондитерської фабрики був збудований замок, тобто раніше побудованого «литовського замку» , від якого і сліду не залишилося, бо в 1880 році скелю, де стояв замок, розібрали на каміння. Проіснував перший замок Вінниці близько 140 років (1360-1500 рр.)

Для тутешнього люду замок не став надійним прихистком від нападів кримчаків, які в ХV ст. почастішали. Близько 1510 (1512) року новий замок переноситься на пагорб біля Миколаївської церкви.

Будує його волинський магнат князь Костянтин Острозький, який був вінницьким старостою.

Місто було обнесене острогом (огорожа з грубих кілків). Потрапити в місто можна було лише через ворота, які охоронялися. Захист у місті можна було знайти від дрібних грабіжників, невеличких їхніх ватаг, а від озброєних загонів військових такий замок вряд чи міг стати надійним захисником. Тому рятувалися жителі втечею у ліси, яри, байраки. Одиницям щастило сховатися за стінами замку, полишивши свої садиби на поталу ворогу. Та однак і цей замок не був надійним, про що свідчать записи королівського ревізора Тишковича 1545 року: «...вельми малий, ...деревом тонким роблений...; ...людям в час пригоди від навального противника немає де запертися і оборону звідти чинити...».

Більшість вінничан перебралися поближче до замку на Старому місті, тулячись на його схилах. Так проіснувала друга Вінниця майже до 1600 року.

Доля замку теж сумна: на його місці населення розробило кар’єр, з якого брало каміння на будівництво.

Подальше піднесення Вінниці відбувається за умов перенесення торгового шляху на Київ: вздовж Бугу до Вінниці, а далі на Білу Церкву, так як татари зруйнували Звенигородський замок.

В 1551 році татари зруйнували брацлавський замок, спалили місто. До Вінниці, її замку, який за цей період укріпився, перебираються брацлавські заможні роди, звичайні міщани, а також селяни — втікачі з Волині, Подільського воєводства, потерпаючи від визиску феодалів. Населення міста зростає. Жителі в інтересах оборони зміцнюють вінницьку фортецю. Тепер у її арсеналі п’ять веж, велика башта на в’їзді до міста, стіни, які могли витримати прямий гарматний постріл.

На межі XVI-XVII століття, коли розпочалося масове переселення до міста вихідців із Польщі, відбувається третє перенесення міського центру. Третій замок забудовується в часи напливу польської шляхти, особливо після 1598 року, коли місто стало столицею Брацлавського воєводства. Ініціатором перенесення столиці із Брацлава до Вінниці стає староста вінницький і брацлавський поляк-католик Юрій Струсь.

Поляки — католики за віросповіданням — прагнуть відокремитися від місцевої громади і започатковують своє міське осердя. На це вони отримують дозвіл-постанову Коронного сейму 1601 року, згідно якої вони мають право на окреме судочинство, шляхетське зібрання (сеймики) в приміщенні костелу. Таким місцем стає півострів на правобережжі, де і знаходився перший костел.

На півостровів Кемпа в 1604 році будується третій кам’яний замок, оточений захисним ровом з водою. Кемпа («земляний насип») штучно перетворився в острів, коли розкопали частину суші, що з’єднувала його із берегом. А щоб його не затоплювали води Бугу, центр острова насипали землею. В 2006 році археологи тут знайшли типове давньоруське укріплення ХІІІ-ХV ст.: дерев’яні кліті, наповнені перепаленою глиною і землею.

Отже, Вінниця (в сучасних територіальних межах) була заселена як давньоруський град ще до появи тут замку Коріатовичів.

Громади колишніх вінничан-землеробів проживала на Старому місті, в районах педучилища, лікарні ім. академіка В.Ющенка, Сабарова, П’ятничан.

Укріплення градів в районі Г.Успенського, на Старому місті, в районі вулиць Замкової (Петровського), Маяковського та Бузького узвозу, ліворуч від Палієвого яру, на о.Кемпа є осередками — початками майбутнього міста Вінниці.
 

Читайте також:
Скільки у Вінниці мікрорайонів і чому вони так називаються. Історичний гід

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.