Врятував світ від туберкульозу й отримав Нобелівську премію. Що відомо про Зельмана Ваксмана

Дарина ДІДИК

Ім'я Зельмана Ваксмана відоме науковцям і лікарям в усьому світі.
Його називають «одним з найвидатніших благодійників людства», чий внесок у боротьбу з туберкульозом важко переоцінити.
Проте в Україні та на рідній Вінниччині постать біохіміка майже невідома. Що і чому варто знати про нашого земляка?

На теренах нашого краю у різний час жило багато відомих людей. Своєю діяльністю Вінниччину на весь світ прославляли майстри слова, звуків і форм — поети, письменники, композитори, музиканти, художники й актори, а також віддані своїй справі лікарі, вчителі, архітектори, винахідники й непересічні політичні та громадські діячі. Щосереди о 20.20 ми знайомимо вас з історіями їхнього життя у серії публікацій «Видатні особистості Вінниччини».

Тепер хочемо представити вашій увазі видатного біохіміка, єдиного лауреата Нобелівської премії з Вінниччини та автора терміну «антибіотики» — Зельмана Ваксмана.

Дитячі роки на Вінниччині

Народився майбутній нобелівський лауреат 20 липня (за іншими даними 22 липня) 1888 року в Нових Прилуках Липовецького повіту Київської губернії Російської імперії. Тепер це село Вінницького району Вінницької області.

Відео дня

Цікаво, що довкола точного місця народження видатного науковця спочатку точились суперечки. Вважалось, що народився він у Прилуках Чернігівської області (ймовірно, помилку допустили американські біографи), але історична справедливість зрештою взяла гору.

Сам Зельман Ваксман пригадував, що «те містечко Нова Прилука, батьківщина моєї матері й бабусі, розташоване у серці західної частини руської України, в Київській губернії… на відстані сорока миль від Бердичева і близько двадцяти миль від найближчого великого міста Вінниці, де народився мій батько і дід…».

Писав він також, що рідне містечко подібне до інших в Україні: «Нова Прилука була оточена хуторами чи селами, де жили селяни. Це було сумне містечко... прикордонний пункт на межі зі степом...».

Про сім'ю хлопця відомо небагато. Походив він із міщанської родини з середнім достатком. Його прадід Юкель Ваксман був кагальним у Стрижавці. У 1862 році у Вінниці народився його батько Янкель, який згодом переїхав до Нової Прилуки, де й зустрів матір майбутнього наукового світила.

Фредія Лондон (після одруження з Янкелем — Ваксман) була жінкою вкрай рішучою, вольовою та енергійною. Володіла промтоварним магазином, який приносив добрий дохід. Саме завдяки їй родина Ваксманів збудувала гарний дім.

Хедер, репетитори й переїзд

Жага до знань у Зельмана була завжди. Мати прищеплювала йому любов до книг, які привозила з Вінниці та Бердичева, а також вона наймала для сина кращих репетиторів. Разом із ними він опановував російську мову та літературу, історію, географію, математику, німецьку та французьку.

Навчався спочатку хлопець у хедер, тобто початковій єврейській релігійній школі, бо у Новій Прилуці інших загальноосвітніх шкіл не було. Там він вивчав серед іншого основи юдаїзму.

За кілька років, у 1907-му, Ваксман вирушив до Житомира, щоб там скласти екзамени в гімназії, але отримав незадовільну оцінку. На перепідготовку в нього пішло два роки й у 1909-му він склав іспити вже в Одесі за п'ять класів, а у 1910-му — за повний навчальний курс.

Перед цим хлопець ще встиг повчитись і у Вінниці. «Місто Вінниця, де я провів частину 1907-1908 років, мала особливу інтелектуальну атмосферу... Я знайшов дуже теплу сприятливу атмосферу серед молоді у цьому місті, яка, подібно до мене, намагалася зруйнувати провінційність життя, — пригадував він. — Вони групувалися для нового світу і нових ідей».

Юнак мріяв здобувати освіту далі, але варіантів мав небагато. У царській Росії для вступу в університет він повинен був показати срібну чи золоту медаль (якої в нього, зрозуміло, не було). Розглядав і можливість вступу до Цюрихського університету, та, виявилось, по його закінченню хлопцеві б довелось повернутись... Такої перспективи він для себе не бажав.

А ж раптом на горизонті замайоріла далека й незнана Америка. І остаточне рішення не змусило на себе чекати.

Новий світ і нові виклики

Переїзду до Штатів, маємо зазначити, передувала смерть матері та повторне одруження батька. На батьківщині хлопця, здається, вже нічого не тримало. Тому він вирішив відгукнутись на пропозицію своїх родичів, які вже жили в Америці.

Разом із Зельманом за океан полетів його друг Пейсі Митник, а за якийсь час туди переїхала і сестра Пейсі Берта Дебора (вона, до речі, стала згодом дружиною нашого видатного науковця).

Спочатку Зельман Ваксман прибув до Філадельфії, але звідти рушив у Нью-Джерсі на ферму до його сестри. Історики говорять, що юнак вже тоді проявляв інтерес до біології та й медицини. Допомагаючи рідним на фермі, він хотів з'ясувати хімічні й біологічні механізми землеробства та його головні принципи. «Поруч із землею я вирішив шукати відповідь на численні питання про циклічність життя в природі, що почали повставати переді мною», — зазначав він.

А для того, щоб знайти всі ці відповіді, Зельман вступив до сільськогосподарського коледжу. У 1915 році він здобув ступень магістра природничих наук і, що не менш важливо, громадянство США.

Продовжив навчання Ваксман у Каліфорнійському університеті, що в Берклі, й у 1918-му став доктором філософії. За якийсь час він і сам почав викладати, у 1925 році вже був професором. Забіжимо трохи наперед й зазначимо, що у 1931-му наш земляк став професором з мікробіології ґрунту, а в 1943-му — професором мікробіології.

Ще під час навчання, чоловік почав досліджувати бактерії та поглиблювати свої знання з бактеріології. Не відомо, чи знав він тоді, що це стане справою усього його життя.

Проводив тоді чоловік і перші експерименти. Завдяки цьому знайшов деякі бактерії (актиноміцети), які мають дуже важливий вплив на ґрунти. Власне, це й був перший крок у розробці антибіотиків.

Понад 10 тисяч досліджень

Відомо, що у 1932 році Американська національна Асоціація по боротьбі з туберкульозом (який тоді вирував зі смертельною силою) зв'язалась із Ваксманом, аби він вивчив процес руйнування туберкульозної палички в ґрунті.

Команда науковця дослідила більше як 10 тисяч ґрунтових мікроорганізмів, щоб тільки винайти ліки, які б могли знищити мікроорганізми й не шкодити при цьому пацієнтам.

Доленосному відкриттю судилось статись у 1943-му. Тоді науковці винайшли стрептоміцин, який вбивав мікробактерію туберкульозу. Ось так вінничанин створив перший у світі антибактеріальний препарат, який допоміг із лікуванням недуги.

Стрептоміцин у боротьбі з туберкульозом починають активно застосовувати вже з 1946 року — це без перебільшення врятувало мільйони життів.

«Ця кульмінаційна точка праці всього мого життя почалась у 1915 році з вивчення маленької групи ґрунтових мікроорганізмів, актиноміцетів, які принесли за останній час велику користь людству. Я гордий тим, що виправдав прадавній вислів «І з Землі прийде твоє спасіння», і що мікроорганізми, які виявили свої важливі хімічні властивості при лікуванні людських хвороб, мали прийти з ґрунту», — згадував дослідник.

Єдиний лауреат Нобелівської премії з Вінниччини

За своє відкриття Зельман отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини «за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу» у 1952 році.

Коли йому вручали нагороду, то науковець Арвід Волгрен із Королівського інституту сказав, що «на відміну від відкриття пеніциліну професором Александером Флемінгом, що було значною мірою зумовлене випадком, одержання стрептоміцину було результатом тривалої, систематичної та невтомної праці великої групи вчених».

А оскільки цей препарат врятував чимало життів, Ваксмана можна вважати «одним із найбільших благодійників людства».

Зазначимо, що це далеко не єдине визнання науковця (хоч і найважливіше). У 1950-му він став кавалером ордену Почесного легіону та членом Національної академії наук США, Національного дослідницького товариства, Товариства американських бактеріологів, Американського наукового ґрунтознавчого товариства, Американського хімічного товариства та Товариства експериментальної біології та медицини. Загалом його відзначили 66 преміями, орденами й медалями.

Завдяки невпинним дослідженням науковця і його команди, вдалось вивести декілька антибіотиків. Ба більше, саме Зельману Ваксману приписують термін «антибіотик».

Довічна відданість справі

Коли науковець з Вінниччини вийшов на пенсію, він продовжив працювати, писати наукові статті й тематичні книги. Крім того, читав лекції у різних американських вишах і передавав свої знання наступним поколінням дослідників. Разом із дружиною Зельман Ваксман створив благодійний Мікробіологічний фонд і стипендію для студентів (іммігрантів та їхніх дітей).

Наостанок ще дуже важливо сказати, що хоч в Україні і на Вінниччині про Ваксмана раніше майже нічого не знали, сам він рідний дім не забував.

Приїжджав двічі на Вінниччину й ділився спогадами про неї у щоденниках.

«Ми взяли старовинний гарний візок, який тягнула конячина, і доїхали до готелю в центрі міста. Було темно і моросив дощ. Залізні підкови коней вибивали характерні звуки по бруківці вулиць. Це було місто, де народились і жили мої батьки і дід. І тут я провів багато днів моєї юності», — описував він одного разу відвідини Вінниці.

Про Нову Прилуку науковець писав як про злиденне містечко, його вразила бідність і післявоєнна розруха. Та, на жаль, допомогти маленькій Батьківщині можливостей у нього не було.