Виповнилося 113 років Вінницькому муздрамтеатру: як все починалося
- Вінницький музично-драматичний театр імені Миколи Садовського став однією з візитівок Вінниці. Різноманітний репертуар сприяє культурному розвитку вінничан та гостей міста. На сцені ставлять твори світових класиків та сучасні вистави, завдяки чому кожен може вибрати щось для себе. А яка історія створення театру?
Вінниця може пишатися, адже вже понад сто років її мешканці можуть ходити до театру та насолоджуватися неперевершеною грою акторів, чиєю домівкою став музично-драматичний театр ім. М. Садовського.
Його почали будувати ще у 1910 році і менш ніж за рік заповітна мрія всіх вінничан здійснилася — у його стінах зіграли першу виставу. Знать була у захваті, адже театр виглядав просто казково. Декорації виготовляли в Одесі. Цю відповідальну місію доручили ательє Басовського і не прогадали. Це і не дивно, адже майстер займався оформленням імператорського театру. Але все по порядку.
На початку XX століття з приходом до влади Миколи Оводова Вінниця бере курс на активний розвиток міста, який охопив всі сфери діяльності, включаючи культуру. Одним із ініціаторів створення театру стала громадська активістка Тетяна Лентовська-Едвардс, яка згодом очолила керівництво над театральною трупою. Про це розповідають на сайті «Я вінничанин».
Для будівництва театру було залучено міського архітектора Григорія Артинова. Кошти виділялися місцевою елітою, які не шкодували грошей для власної розваги, тому затримок у будівництві не було і проєкт було завершено за 11 місяців. У 1910 році у місті з’явився перший театр опери та балету у неоренесансному стилі.
Внутрішнє оснащення відповідало європейським стандартам: було проведено опалення, прокладено електропроводку, встановлено світлові ефекти. Планування включало фойє, буфети, вестибюль, каси, окремі гримерні для акторів, костюмерні приміщення і величезний зал на тисячу місць.
В архіві театру зберігаються спогади відомого військового діяча генерала Олексія Брусилова. Воєначальник охарактеризував місто так:
«Вінниця звичайне брудне та сіре місто. Але не театр. Його можна взяти на долоні, перенести, і він прикрасить будь-яку європейську столицю».
З початку роботи театру він не мав стаціонарної трупи, тому вистави ставилися приїжджими акторами. Відвідувати театр могли всі охочі, а ціни на квиток становили від семи копійок до семи карбованців.
1920 року Гнат Юра заснував постійний театр ім. І.Франка, до якого входили Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська, Юрій Смолич. Але через три роки театр вирушає до Харкова, а звідти переїжджає до Києва.
Незабаром набирається нова група акторів і в 1933 році міський театр під керівництвом Семена Бутовського відкрив перший сезон, протягом якого ставилися опери «Аїда», «Фауст», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Тихий Дон», «Піднята цілина».
У 1940 році на території Української РСР відбувалася реорганізація театрів. Вінницький театр перестає бути оперним і отримує статус музично-драматичного. Власної опери у Вінниці більше ніколи не було. До оновленого репертуару входили «Запорожець за Дунаєм», «Енеїда», «Наталка Полтавка», «У степах України», «Маруся Богуславка», «Сватання на Гончарівці».
Під час окупації Вінниці театр не припиняв свою діяльність. Частина акторського складу пішла на фронт, дехто продовжував працювати в театрі. Згодом розповідали, що окупанти з повагою ставилися до акторів та не влаштовували репресії.
Репертуар був розширений такими п’єсами: «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Фонтан Бахчисараю», «Хмара», «Назар Стодоля», «Дон Кіхот», «Кармен», «Катерина», «Ріголетто», «Дай серцю волю», «Циганка Аза».
Під час визволення міста німецькі війська підпалили центральну частину міста. Постраждав і театр, через що потребував великої реконструкції.
Реставрація споруди проводилася протягом чотирьох років за проєктом Дмитра Чорновола. Фасад прикрасили ліпниною, на сходи спиралися вісім великих колон із трикутним фронтоном.
У відновлену будівлю 1948 року переїхав Ізмаїльський музично-драматичний театр, який об’єднався з Вінницьким під керівництвом Федора Верещагіна. А з 1957 року театр було перейменовано на честь Миколи Садовського.
За керівництва Віталія Селезньова у 1993 році були відкриті театральні класи на базі Вінницького музичного училища з розвитку культури серед молоді та поповнення акторського складу молодими майстрами. У жовтні 2004 року театру було надано статус академічного.
Репертуар постійно поновлювався новими виставами. І якщо свою роботу він розпочинав лише з опери та балету, то тепер на сцені з’явилися комедійні та драматичні п’єси, оперети, рок-опери, казки, мюзикли та театралізоване шоу, які сподобаються і дорослим, і дітям.
Читайте також:
Виграли грант на 28 тисяч доларів: триває реставрація килима та піаніно Миколи Леонтовича
Давнє козацьке кладовище в Буші — місце, оповите містикою і легендами
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
Олександр Вешелені
"З початку роботи театру він не мав стаціонарної трупи, тому вистави ставилися приїжджими акторами" - ця теза спростована вже у декількох дослідженнях, і театр цьогоріч офіційно відновив своє літочислення з 1910 року. Тому не 90, а 113 років. https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=844129654381495&id=100063534044837
Олександр Вешелені reply Олександр Вешелені
Новини Вінниці на 20хвилин reply Олександр Вешелені
Олександр Вешелені reply Олександр Вешелені
Питання є до стилю вашого коментаря, але краще омину його. Дякую, що змінили у заголовку цифру з 90 на 113 років.
Новини Вінниці на 20хвилин reply Олександр Вешелені
Лариса Олийник reply Олександр Вешелені
Elena Galán
Борис Кост
- Ні, тепер декорування чомусь не те.
Завжди говорили мої предки.
-Та й репертуар, якийсь однобокий.
Втім. Це далека сторінка історії мого міста.
Новини Вінниці на 20хвилин
Завжди свіжа та перевірена інформація на нашому Телеграм-каналі 👉 https://t.me/+i-ok5yoWHO0xNTQ6