Від жіночої гімназії до ліцею: столітня історія вінницької школи №2

• Понад сто років тому Вінницька гімназія стала єдиним освітнім закладом для жінок у всій Подільській губернії. Розповідаємо історію однієї з найгарніших будівель Вінниці — сучасного ліцею №2.

Наприкінці ХІХ століття Вінниця швидко набувала функції економічного й культурного центру регіону. Починаючи з 1901 року життя в місті, а відтак і вигляд, змінювалися на очах: будувалися нові потужні фабрики та заводи, водогінна, електрична та телефонна станції, доходні будинки, великі й дрібні магазини.

Стрімко зростало міське населення, центральною вулицею проїхав перший трамвай, а обабіч дороги відкривалися нові готелі європейського рівня та з’являлися пишно оздоблені кількаповерхові будиночки, які й донині прикрашають вулицю Соборна. Упорядкування вулиць проходили за планом і контролювалися Міською думою, яку очолював Микола Васильович Оводов.

До цього часу в місті функціонувало реальне училище, в якому навчалося 160 хлопчиків. У навчальній програмі училища більше уваги приділялося природничим наукам — насамперед, математиці, фізиці, хімії, які краще пасували тодішній моді на все, що було пов’язане із технікою. Але із розквітом міста постає гостра потреба в розвитку освітньої галузі.

Після реального училища — жіноча гімназія

Тому у 1900 році Міською думою та її головою Миколою Оводовим було підготовлено клопотання про відкриття у Вінниці Міністерської жіночої гімназії. Ось як про цю подію писали Подільські єпархіальні відомості від 15 червня 1900 року: «…Можно приветствовать Подолию с открытием Винницкой женской гимназии. До сих пор многие родители принуждены были воспитывать своих дочерей в Киеве, Одессе и других городах или же в местных частных пансионах, не дающих никаких прав своим воспитанницам. Теперь с 13 августа настоящего года они могут помещать своих дочерей в гимназию, которая будет находиться в своей губернии и в городе, обладающем хорошими гигиеническими условиями». Про це йдеться на сайті ліцею №2.

У травні 1900 року було одержано дозвіл на «открытие в г. Виннице, Подольской губернии, женской гимназии, с обязательством метного городского земства обеспечить эту гимназию помещением и гарантировать средствами города ея содержание в том случае, если бы сбора за учение на этот предмет сказалось недостаточным».

Це було значною на той час подію, адже попередні спроби заснувати в місті середній навчальний заклад для дівчат успіху не мали.

Міська управа придбала ділянку землі в центрі міста на площі Хлібній в 1600 кв. саж. і виділила кошти в сумі 46.748 карбованців (на той час — досить велика сума) на будівлю приміщення для жіночої гімназії за проєктом Міського архітектора Григорія Артинова, який був затверджений попечителем Київського навчального округу. Цікаво, що для тоді ще мало відомого архітектора будівля стала першою роботою у Вінниці. Будівництво довірили відомому купцю Мар’янчіку Аврааму, і вже через рік 1901 зведення приміщення гімназії було завершено.

Двоповерхова споруда з аркою

Первинний вигляд школи являв собою двоповерхову споруду, виконану в стилі класичного модерну. На другому поверсі головного фасаду знаходилася велика трьохцентрова арка, яка стала окрасою не лише самої будівлі, а й головної вулиці.

1 (14) липня 1900 року було призначено першого начальника жіночої гімназії Петра Турчанинова , випускника Московського імператорського технічного училища, статського радника, директора вінницького реального училища, викладача математики. 8 (21) вересня 1901 року перші 189 гімназисток розпочали свій навчальний рік. Навчання було досить коштовним: складало 50-100 карбованців на рік.

Спершу гімназія існувала як чотирикласна із додатковим підготовчим класом. Згодом було відкрито ще два старших класи. Через 10 років на гроші земства в гімназії було відкрито ще восьмий (педагогічний) клас, після закінчення якого випускниці отримували сертифікат про повну гімназійну освіту, що давало право в майбутньому працювати домашніми вчительками або викладачками в навчальних закладах.

Приміщення гімназії мало коридорну систему. На другому поверсі розміщувались класи, актовий зал, клас музики, вчительська кімната та квартира головної наглядачки. На нижньому поверсі – молодші класи, клас малювання, кабінет начальника гімназії та кімнати для сніданків. У класах нижнього поверху не було дерев’яної підлоги, приміщення опалювалось пічками, а освітлювалося гасовими лампами. 

Перші роки у гімназії викладали вчителі реального училища, серед яких — засновник краєзнавчого музею, художник В'ячеслав Коренєв та відомий у місті священик Іван Шипович. У 1903 році в гімназії вже навчалось 311 учениць, здебільшого з дворянських та селянських сімей.

Гімназія проіснувала до 1922 року. Після закриття на її базі відкрили другу трудову школу імені Леніна. До 1933 року школа була семирічною, а з 1933 року — повною середньою. У 1935 — 1936 роках добудували третій поверх. 

Під час німецької окупації Вінниці у 1941 — 1944 роках у приміщенні гімназії розташовувались казарми, штаб поліції, станція швидкої допомоги. При відступі німці підірвали будівлю. Під час війни школа працювала в Мурах, а після звільнення міста – у приміщенні теперішньої гімназії №17.
Повернулася школа у рідні стіни лише у 1950-х роках.

У 1961-1963 роках школу реконструювали за проектом архітектора Антонія Крейчі. Добудували класи, їдальню, спортзал, фасад оздобили скульптурами.

За понад сто років свого існування будинок Вінницької жіночої гімназії став впізнаваним символом міста. Зображення його фасаду з початку XX століття дев'ять разів використовували на поштових листівках та один раз — на поштовій марці. 

 

Читайте також:

Мали свій сад і ділянку під квартири для службовців. Історія Реального училища

Виповниться 90 років, як Вінницький муздрамтеатр відкрив свій перший сезон

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.