У Вінниці презентували «Стіл Петлюри» після реставрації. Цікаві моменти минулого

Стіл зроблений у 1820-ті роки, з червоного дубу, ручна робота/Фото зі сторінки Сергія Борзова

Директорка музею Катерина Висоцька запропонувала голові Вінницької ОДА Сергію Борзову підписати документ за «Столом Петлюри». Про що саме йдеться  — не повідомляють. За словами Борзова, це буде важливий документ до 30-річчя Незалежності України.

Історія

Відомо, що стіл зроблений у 1820-ті роки, з червоного дубу, ручна робота. Є кілька версій щодо того, кому ж міг належати цей стіл. Не виключено, що це були любителі старовини або масонське товариство, яке діяло у місті. Пізніше з’явилася версія, що стіл належав родині Ґрохольських.

З 1917 року до 20 років минулого століття стіл знаходився в Головному політичному управлінні, а у 1965 році його у музей передали з міськкому компартії — з’явилася мода на поліровані меблі у кабінетах можновладців. Завдяки тодішньому директору краєзнавчого музею Івану Івановичу Зайцю — історику, археологу і краєзнавцю цей «артефакт» вінницької історії зберігся.

 «Позичений» з панських маєтків

Ймовірно, стіл знаходився у кабінеті головного отамана Армії УНР Симона Петлюри в його штаб-квартирі, коли Вінниця була столицею України. Найочевидніше, він потрапив із садиби під час революційних подій.

Існує велика ймовірність, що за цим столом Головний Отаман Симон Петлюра проводив переговори з Маршалком Польщі Йозефом Пілсудським, який 16 травня 1920 року перебував у Вінниці.

Як стіл потрапив до канцелярії Головного Отамана армії УНР і голови Директорії —  Симона Петлюри — достеменно невідомо. Історики припускають, що його просто забрали з одного з маєтків місцевих поміщиків. Є думка, що це могла бути садиба Грохольських на П’ятничанах. 

Згадку про цей артефакт працівники Краєзнавчого музею зустрічали в польських джерелах. Зокрема, є польська кінохроніка за 1920 рік, яка розповідає про зустріч Петлюри з Пілсудським, там цей стіл кілька секунд фігурує в кадрі.















Наскільки відомо, коли Петлюра відступив за кілька днів до приходу «червоних», тодішній директор музею Густав Брилінг разом із синами перетягли стіл у будинок Фабріціуса по вул. Грушевського, де і знаходився тоді музей. Однак, стіл запримітив начальник вінницького ГПУ. А згодом він знову опинився у директора краєзнавчого музею — уже в іншому місці.

Під час однієї з наукових конференції у Вінницькому педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського польські історики презентували документальні хроніки, де фігурував цей стіл. Музейники впізнали його за стільницею та розкішним різьбленням. Світлини «Стола Петлюри» зустрічаються у багатьох джерелах, зокрема, у пресі, коли йде мова про Пілсудського і польсько-українські відносини.

Реставрація

А 17 років тому говорили про загрозу знищення «столу Петлюри» — тієї зими краєзнавчий музей міг залишитись без опалення. Жартували: якщо ще один льодовиковий період зможе «пережити» мамонт, то стіл Петлюри — ні. Від температурних перепадів завжди є ризик втратити цінні речі для нашої історії. Від політичних перепадів можна втратити й історію…

— Цей стіл ще нас переживе, — упевнений київський реставратор Олександр Закусило.

Понад два роки тривала реставрація — з листопада 2018 року по лютий 2021 року. У розібраному вигляді стіл перевезли у Національний науково-дослідний реставраційний центрі України. Майстер зняв старий клей та фарбу, відновив розкішну стільницю з масонськими зображеннями, котра відшарувалася. Крім того, реставрував різноманітні різьблення людських фігур і тварин. Оскільки на двох ніжках стола не вистачало левів, то Олександр Закусило заново їх відтворив в оригінальний спосіб, склеюючи дубові дошки між собою так, щоб утворилася голова тварини.

— П’ять хвилин я сидів за цим столом — для фотосесії, — чесно зізнався реставратор. — Решта часу — навколо нього. Насправді хотілося зберегти, виразити себе. Торкнутись історії…

$5000 за стіл. На стіл давав «новий українець» 

«До мене була зроблена реконструкція цього кабінету. Як мені розповідав попередній директор, двері були з іншого боку і були набагато ширші, тому стіл занесли. А після реконструкції змінили і розташування дверей, і сам двері, адже стіл не виносили, тому що він надто тяжкий. Сьогодні винести просто неможливо. Узагалі-то, це музейний експонат, він має свій номер, однак занадто великий для експозиції. У фондах, які перевантажені, йому теж затісно». Це із інтерв’ю 2004 року із тодішньою директоркою краєзнавчого музею Людмилою Кароєвою.

Вона тоді розповідала, що 90-х роках у Вінниці проїздом був фахівець з меблів Ленінградського музею.

«І він, звичайно, звернув увагу на стіл, облазив його з усіх боків і сказав, що він масонський. Жартома порадив уночі пошукати масонський тайник,  вони їх робили в столах. Але він був уже в таких руках, що там ніяких тайників вже немає, особливо після ГПУ. Тут є ряд знаків, на які він звернув увагу, от бачте, рука на цій фігурі, півмісяця - на іншій... Коли у 1992 році прийшла в цей кабінет - директором призначили, то я спочатку комплексувала: така маленька за таким великим столом. Тепер звикла, навпаки - за ним дуже зручно, на ньому вміщується комп'ютер та все решта... Але десь місяць після призначення прийшов "новий українець". Побачив цей стіл і сказав: "Я його купую". Пояснювала, що він не продається, однак у людини, яка має гроші, немає такого поняття. Він був готовий викласти одразу ж 5000 доларів. Його зупинив лише аргумент, що для того, аби винести цей стіл, потрібно розбирати весь музей, і тоді це коштуватиме значно дорожче...» 
 

Читайте також:

«Невиносний» стіл Петлюри. Чому експонат може назавжди залишитись у музеї?

До Вінниці повертається відреставрований масонський стіл Петлюри. Історія одного експонату

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.