«Невиносний» стіл Петлюри. Чому експонат може назавжди залишитись у музеї?

Він пережив не одну владу. Його пересовували в різні кабінети, за ним підписували доленосні документи...  Мимоволі став свідком багатьох знакових подій не лише для Вінниці. Та якби ж стіл міг говорити.... Тепер за нього більше говорять легенди. А 13 років тому вперше заговорили про загрозу знищення – тієї зими краєзнавчий музей міг залишитись без опалення. Жартували: якщо ще один льодовиковий період зможе "пережити" наш мамонт, то стіл Петлюри – ні. Від температурних перепадів завжди є ризик втратити цінні речі для нашої історії. Від політичних перепадів можна втратити й історію…

Щодо столу, то за відомою версією, зроблений він у 1820-ті роки. Звісно ж, ручна робота. Судячи із сюжету на стільниці, це мало відношення до якихось польських прізвищ. Це по-перше. А по-друге, відомо, що з 1917 року до 20 років минулого століття цей стіл знаходився в Головному політичному управлінні, а у 1965 році його у музей передали з міськкому компартії.

Також за однією з версій, стіл знаходився у кабінеті головного отамана Армії УНР Симона Петлюри в його штаб-квартир по вул. Оводова (теперішнє приміщення облрадіо), коли Вінниця була столицею України. 

Наскільки відомо, коли Петлюра відступив за кілька днів до приходу "червоних", тодішній директор музею Густав Брилінг разом із синами перетягли стіл у будинок Фабріціуса по вул. Грушевського, де і знаходився тоді музей. Однак, стіл запримітив начальник вінницького ГПУ. Ну а через певний час він знову опинився у директора краєзнавчого музею.

$5000 за стіл. На стіл давав «новий українець» 

«До мене була зроблена реконструкція цього кабінету.  Як мені розповідав попередній директор, двері були з іншого боку і були набагато ширші, тому стіл занесли. А після реконструкції змінили і розташування дверей, і сам двері, адже стіл не виносили, тому що він надто тяжкий. Сьогодні винести просто неможливо. Узагалі-то, це музейний експонат, він має свій номер, однак занадто великий для експозиції. У фондах, які перевантажені, йому теж затісно». Це із інтерв’ю 2004 року із тодішньою директоркою краєзнавчого музею Людмилою Кароєвою. Вона тоді розповідала, що 90-х роках у Вінниці проїздом був фахівець з меблів Ленінградського музею.

«І він, звичайно, звернув увагу на стіл, облазив його з усіх боків і сказав, що він масонський. Жартома порадив уночі пошукати масонський тайник,  вони їх робили в столах. Але він був уже в таких руках, що там ніяких тайників вже немає, особливо після ГПУ. Тут є ряд знаків, на які він звернув увагу, от бачте, рука на цій фігурі, півмісяця - на іншій... Коли у 1992 році прийшла в цей кабінет - директором призначили, то я спочатку комплексувала: така маленька за таким великим столом. Тепер звикла, навпаки - за ним дуже зручно, на ньому вміщується комп'ютер та все решта... Але десь місяць після призначення прийшов "новий українець". Побачив цей стіл і сказав: "Я його купую". Пояснювала, що він не продається, однак у людини, яка має гроші, немає такого поняття. Він був готовий викласти одразу ж 5000 доларів. Його зупинив лише аргумент, що для того, аби винести цей стіл, потрібно розбирати весь музей, і тоді це коштуватиме значно дорожче...» 

 «Коли бачив цей стіл, і що за ним сиділа директор музею… При всій повазі до неї…»

Уже два роки голова Вінницької облдержадміністрації Валерій Коровій має намір змінити «прописку» антикварному столу Петлюри. Валерій Вікторович й досі про це думає:

- Рішення ще не винесено – йде обговорення. Але я чесно хочу сказати: це та реліквія, яка не повинна бути в кабінеті у директора краєзнавчого музею. Наразі відпрацьовується концепція міською радою,  зокрема, щодо нового місця для цього експонату. Там, де буде створений музей, туди й треба перенести цей стіл.

- Вам особисто хотілося б за ним сидіти?
- Ні… Ви мене правильно зрозумійте, я коли бачив цей стіл, і що за ним сиділа директор музею… При всій повазі до неї, то це неправильно. Сьогодні стіл уже стоїть в стороні, за ним уже ніхто не сидить – відгороджений… Була певна креативність хитрих людей, які занесли його,а потім поставили вузькі двері. А тепер, щоб його винести, треба пів стіни розібрати.  Думаю, що рішення буде знайдене красиве…   

Красивий стіл знаходиться на третьому поверсі у краєзнавчому музеї. Його побачити не проблема – у кабінет директора проводять чергові екскурсоводи. Там він стоїть із 1965 року… Не одного директора він і там пережив…

«Стіл швидше розберуть, а не стіну»

- У 1965 році добудовувалась фасадна частина музею, цей стіл занесли у директорський кабінет ще при покійному Івану Івановичу Зайцю, - розповідає нинішня директорка Катерина Висоцька. -  Якщо у нас буде проведено ремонт наших приміщень, буде створена  експозиція до 100-річчя Української революції. Теж плануємо зробити виставку, можливо, нам вдасться стіл перенести у залу.

- Тобто сторіччя у цьому році?

- Ні,  2017 -2021 роки. Стіл хочемо спочатку відреставрувати, а це можливо лише в Києві – у Національному реставраційному центрі. Кошти великі, плануємо на наступний рік – це десь 200 тисяч грн. Думаю, що стіну не розбиратимемо, а швидше розберемо стіл. Це ж не в руках його спустиш.

- Чи правда, що стіл тонну важить?

- Тяжкий, але скільки не знаю. Але його навіть пересунути непросто. У нас заплановано викликати спеціалістів-реставраторів. Вони подивляться, дадуть свої висновки і щодо суми,  і терміну реставрації.

- Катерино Іванівно, чому за ним не сидите?

- Раніше сиділа... Виставили його окремо, бо іноді приходять дивитися… До речі, у нас є не тільки цей стіл. Те, що стосується предметів, пов’язаних з Українською революцією, то у музеї є й піаніно, яке в 1917 році знаходилось у нинішньому муздрамтеатрі імені Садовського. І якщо ви знаєте, проголошення ІІІ Універсалу – це листопад 1917 року, коли проголошено Українську Народну Республіку, відбулися великі урочистості, зокрема, в театрі, і звучав гімн «Ще не вмерла Україна…» До того ж, це піаніно виготовлене у Вінниці – там є табличка. Є у нас раритетні експонати -  фотографії, документи, піаніно, стіл, за яким сидів Петлюра…  Хай це легенда, але в кадрах польської кінохроніки цей стіл фігурував у 1920 року.

- Це коли побачили?

- Жодного документу на стіл немає – ні в архівах, ні в польських виданнях поки що не знайшли. А от п’ять років тому у Вінницькому педагогічному університеті була українсько-польська конференція, яку щороку проводять у травні. Польські науковці демонстрували кінокадри з першим головою відродженої польської держави Юзефом Пілсудьським і Симоном Петлюрою. І там на кілька секунд цей стіл потрапив у кадр… Принаймні, його можна було впізнати.

На жаль, не знаємо точно звідки цей стіл потрапив, приміром, у канцелярію Директорії. Те, що він привезений з якогось панського маєтку, це безперечно. Це кабінетний стіл. Швидше за все, дуже здалеку не везли. Десь або від Грохольських – з П’ятничан чи Щербатової – з Немирова, адже багато у ті роки забрано із її палацу…

У музей стіл потрапив з владного кабінету. Як говорять працівники, які давно працюють в музеї, що цей стіл і шафу (теж у кабінеті директора – Авт.) запропонували забрати з міському партії, бо там міняли меблі на нові – поліровані. Тобто це було з кабінету одного із секретарів міському партії. В якому точно – не знаємо. Вони антикварні меблі,як цей стіл, викидали. Добре, що не спалили, не відвезли комусь на дачу… Мабуть, було не модно…

Стіл гарний, цікавий, стояв тут півстоліття, і так достояв до сторіччя революції... Але спочатку до Незалежності, коли почали Українську Революції показувати і розказувати, і взагалі, заговорили про Визвольні Змагання. Стіл дочекався, коли акценти були поставлені історично правильно.

«Масонський тайник прибиральниці не знайшли. Хоча натискали кожну заглибинку…»

- Історію України досьогодні «реставрують». А коли востаннє реставрували стіл?

- Наскільки мені відомо, то реставрація столу не проводилась. Температура повинна бути стабільна. Вона тут і є стабільна. Дійсно, колись була проблема не лише зі столом, а й з іншими експонатами.  «Льодовиковий період» пережив тут не лише мамонт…

Голова облдержадміністрації все ж хоче переселити стіл Петлюри із краєзнавчого музею. Ваше ставлення до ідеї Валерія Вікторовича? Віддасте легко?

- Не знаю, про яке саме приміщення говорив Валерій Вікторович. Якщо про «Савой», де перебував уряд УНР, то у разі створення там музею із відповідною охороно, то ми із задоволенням зробимо філію нашого музею. Чи якщо буде створений у тому ж приміщенні радіокомітету, біля якого пам’ятник Симону Петлюрі відкрили, то я не скажу, що готові віддати на постійно, але на експонування до заходів «Вінниця – столиця УНР», дамо.

Так само, як столицею була, - два рази по два місяці?

- Ні 

Все ж таки, яка вартість легендарного столу?

- Є страхова вартість і вона дуже значна. ЇЇ визначили наші фахівці. Яка - не скажу. Це таємниця.

- Ікона на столі Петлюри, бо Ви маєте забобони -  Матір Божа проти масонів?

- Ні, ікону мені подарував колектив на ювілей. Вона настільна і я її поставила на цей стіл… Щодо масонів. Справді є символіка. Всі мене питають про тайники, але ми їх не виявили. Прибиральниці стіл витирали не раз, натискали кожну цю заглибинку… Нічого не відкрилось J Можливо, коли дійде черга до реставрації, фахівці відкриють тайники... Насправді стіл не досліджений, тому нічого конкретного не скажу. Якось до цього столу руки не дійшли. І фахівця такого глибокого по дереву у нашому музеї немає. Сподіваємось, фахівців із Києва – допоможуть нам стіл Петлюри атрибутувати.

Стіл є чи не єдиним реальним експонатом інтер'єру кабінету Симона Петлюри, хоч він за своїми масштабами і вагою туди не вписується. За ним вже не пишеться  історія Вінниці, України. Він сам став її історією... Невиносною…   

Між іншим, про українських масонів...

Інформація про зародження українського масонства досить суперечлива. Деякі дослідники вважають, що цей рух зародився ще в часи Богдана Хмельницького. Правда, ця версія досить хитка. Настільки ж недоведені твердження про причетність до масонства гетьманів Івана Виговского, Пилипа Орлика (автора першої української конституції), Івана Мазепи, Данила Апостола.

Історичні факти свідчать, що масонські ложі з'явилися в Україні набагато пізніше, ніж у Росії. Згідно "Хронологічному покажчику російських лож" відомого історика Пипіна, першою українською ложею стала київська ложа "Безсмертя". Вона була заснована в 1784 році російськими офіцерами, разом з тим зв'язана була не стільки з російським, скількох з польським масонством, оскільки підкорялася Великому Сходові Польщі. У той же період з'являються перші ложі й у Галичині, зокрема - ложа "Нова Польща".

Імовірніше всього, у другій половині XVIII століття лож в Україні було небагато - не більш десяти. У цей період українські масонські ложі були орієнтовані насамперед на Польщу. Тому, після того, як у 1794 році Великий Схід Польщі припинив своє існування, масонство на Україні теж завмерло.

Активізувалося українське масонство на початку XIX століття. Зв'язано це було, насамперед, з новими політичними обставинами, як у Польщі, так і в Росії, що викликали до життя велика кількість таємних суспільств. Багато українських лож підтримували тісні контакти з російськими братами, брали участь у підготовці повстання декабристів. Доказом тому може служити хоча б той факт, що на Україні масонські ложі були заборонені на кілька років раніш чим у Польщі й у Росії, а саме в 1819 році.

Новий етап підйому масонського руху в Україні спостерігається приблизно в середині XIX століття. Є інформація, що Великим майстром харківської масонської ложі був письменник і мислитель того часу Петро Гулак-Артемовский. Крім того, вважається, що багато членів відомого "Братерства святих Кирила і Мефодія" були масонами. Є думка, що до масонства мав відношення і Тарас Шевченко. Узагалі, прирахування тих чи інших суспільних діячів до масонства нині стало модним. Вважається, зокрема, що масоном був навіть Іван Франко, вірш якого "Каменярі" це чи ледве не гімн масонському руху. .....

У період революції 1917-1921 рр. на арену історії виходить ціла плеяда українських масонів. На цьому етапі масонство в Україні здобуває яскраво виражене політичне забарвлення. Масони брали більш ніж активну участь у створенні незалежної Української держави 1918-1920 рр. Досить сказати, що Голова Української Центральної Ради, перший Президент України, історик Михайло Грушевський був масоном, так само як і Семен Петлюра, Павло Скоропадський і багато хто інші.

Крім того, саме до початку ХХ століття відносяться перші зведення про серйозні розколи в українському масонському русі. У 1918 році війська масона Петлюри розгромили гайдамаки масона Скоропадського. А після того, як Великим майстром, створеної на базі київської ложі Андрія Первозванного Великої Ложі України був проголошений Симон Петлюра, починаються серйозні тертя усередині українського масонства, що завершуються тим, що колишній лідер київських мартинистів, масон високого рангу Симон Мокротун розсилає записки в масонські центри Парижа, у яких обвинуватять Петлюру в пронімецькій політиці й у причетності до погромів в Україні. Підсумок сумний. Як свідчить дослідник Андрій Серков, у 1923 році конвент Міжнародної масонської асоціації відхилив прохання Великої Ложі України про прийом.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.