«Тут викладав Леонтович»: продовження історії про минуле Тульчина від краєзнавчого музею
- Тульчину, невеликому містечку на Вінниччині з багатовіковою історією, є чим дивувати.
- Сьогодні це місто активно живе й розвивається, не забуваючи при цьому про власне славетне минуле.
- Що ж такого цікавого у тому минулому було?
Днями у Тульчині, нагадаємо, «відгримів» четвертий Міжнародний фестиваль Operafest Tulchyn. До невеликого містечка з’їхались сотні українців з різних куточків країни. Між виступами артистів гості фестивалю мали достатньо часу, щоб прогулятись охайними вулицями Тульчина й дізнатись трохи більше про цю сучасну оперну «колиску».
Та погодьтесь, для повного занурення важливо знати не тільки теперішню історію міста, але й минулу. З таким завданням може чудово допомогти online-проєкт Вінницького обласного краєзнавчого музею «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року».
У першій частині екскурсу в минуле музейники розповідали про те, як містечко потрапило до рук Потоцьких, хто там жив понад 100 років тому і що цікавого можна було знайти, гуляючи вулицями Тульчина. Прочитати й пригадати все це можна у матеріалі:
- Як виглядав і чим жив Тульчин понад 100 років тому? Краєзнавчий музей представив старовинні поштівки
Тепер же радимо звернути увагу на нові подробиці.
Освітній центр
«У другій половині ХІХ століття Тульчин став важливим освітнім центром для православної людності Поділля, адже тут відкрилися чоловіче і жіноче духовні училища, — інформують на сторінці краєзнавчого музею у facebook. — Віктор Приходько у спогадах «Під сонцем Поділля» розповідає, яке величезне значення мали чоловічі духовні училища і семінарія в Кам’янці-Подільському в поширенні та поглибленні української національної свідомості — «не по шкільній програмі, звичайно, не по викладовій мові, а своїм духом, складом учнів, що на 99 походили з українського села і були зв’язані з українськими масами».
Відомо, що чоловіче училище перевели до Тульчина у 1862 році з Круті, що було в Балтському повіті.
«Воно розмістилося в колишньому домініканському монастирі поряд із парафіяльною церквою Різдва Христового, освяченою 1835 року в подомініканському костьолі, — розповідають далі дослідники. — У 1883 році домову церкву училища перенесли у східний приділ церкви Різдва Христового».
У музеї звертають увагу, що цей домініканський комплекс можна роздивитись на поштівках і фотографіях початку минулого століття, а саме на віньєтках різних тульчинських навчальних закладів.
Детальніше про духовне училище
Як повідомляють краєзнавці, духовне училище мало чотири класи, а курс навчання був близький за змістом до гімназійного.
«Діти православного духовенства навчалися безкоштовно. В кінці ХІХ століття наглядачем училища був Орест Моргулець, на початку ХХ століття — Микита Соколов, — говорять вони. — Педагогічний колектив складався з помічника наглядача училища, семи вчителів і трьох наглядачів. На 1911-й в училищі було 260 вихованців».
За словами працівників музею, у краєзнавчому є кілька світлин учнів цього училища, серед них портретне фото Гната Яструбецького (1877–1940), випускника 1897 року, а у майбутньому вихованця Подільської семінарії, мистецтвознавця, адміністратора Першої мандрівної капели Дніпросоюзу (згодом капела «Думка»), першого дослідника творчості видатного композитора Миколи Леонтовича.
«У 1896–1900 роках тут навчався Кость Широцький (1886–1919): мистецтвознавець, фольклорист, політичний і громадський діяч».
Жіноче училище
Єпархіальне жіноче училище з’явилось у містечку у 1864 році й стало взагалі другим навчальним закладом такого типу в українських губерніях Російської імперії.
«Єпархіальні училища призначалися для дочок духовенства. Вони мали виховувати майбутніх дружин духовних пастирів, здатних допомагати їм у веденні парафіяльних справ, — пояснюють на facebook-сторінці музею. — У 1911-му в училищі було 327 учениць. Загалом в усі періоди його існування понад 90% вихованок походили із родин священнослужителів. Річна плата за навчання і проживання в гуртожитку в 1890-х роках становила для них 116 рублів, а для вихованок світського стану — 210 рублів, у 1914 році — відповідно, 130 і 230 рублів».
Також дослідники додають, що у 1886-му для училища збудували двоповерхове приміщення. Побачити, який вигляд воно мало можна також на світлинах і листівках початку ХХ століття.
«В училищі викладали Закон Божий, російську і церковнослов’янську мови, словесність, історію російської літератури, арифметику, алгебру, геометрію, фізику, географію, природознавство, всесвітню історію, російську історію, дидактику, співи, музику, чистописання, французьку мову, малювання, рукоділля, — перераховують музейники. — Випускниці, які успішно пройшли повний курс, отримували атестат зі званням домашньої вчительки».
Училище й Леонтович
Відомо, що починаючи з кінця ХІХ століття начальницею жіночого училища була Іулітта Шаркевич.
«На 1909 рік училищну раду очолював священник Іван Літинський, а членами ради були священники Олександр Гадзінський, Петро Длугопольський, Віталій Широцький (батько Костя Широцького), — пишуть далі історики. — В 1908–1918 роках церковний спів в училищі викладав Микола Леонтович».
На сторінці музею зазначають, що учень композитора Микола Покровський, який був професором Одеської консерваторії, головним диригентом і художнім керівником Одеського театру опери та балету, не раз згадував, який успіх мали виступи хору «єпархіалок» під керівництвом Леонтовича.
«Співали вони відмінно і чисто. Чотириголосний хор юних дівчат звучав тоді для нас, а для мене особливо, ніби ангельський хор. Спів хору вражав своєю свіжістю, чистотою і якоюсь неповторною духовністю. Та і сам Микола Дмитрович всією своєю постаттю налаштовував і виконавців, і зал. Як завжди, в темному костюмі, в білосніжній сорочці, в твердо стоячому комірці, худорлявий і стрункий, з чорною борідкою і коротко стриженими вусами, він давав виступити хору і, диригуючи, він ніби парив над землею», — цитують вони Покровського та додають. — Хор співав на церковних службах, брав участь в організованих Леонтовичем в училищі літературно-музичних вечорах і два-три рази на рік давав концерти української музики, на які приїздили гості з Вінниці, Кам’янця, Києва, Одеси. Микола Леонтович давав ученицям на літо завдання записувати народні пісні та звичаї».
Про все розкажуть віньєтки
«У музеї зберігається колекція світлин вихованок Тульчинського єпархіального жіночого училища, які походять із кількох комплексів, — читаємо наприкінці другого допису про Тульчин. — Серед матеріалів — віньєтка (31,7 на 41,6 сантиметра) випускниці 1909 року Тамари Гладковської (1892 року народження), доньки священника Василя Гладковського, а також її фотоальбом, виготовлений у вигляді невеличкої книжки (13,5 на 10,5 сантиметрів) з обтягнутою оксамитом обкладинкою і металевою застібкою».
У цьому альбомі є 25 портретних фото, серед яких 19 випускниць 1909 року та три викладачі училища.
«Деякі світлини на звороті містять написи для Тамари Гладковської. Переважна більшість (21) походить із фотографічного закладу Феліціана Гетца. Саме ці зображення вміщені на віньєтці, отож можемо стверджувати, що вона також виготовлена у салоні Гетца (відповідний напис відсутній), — розмірковують музейники. — Публікуємо нині ще одну унікальну віньєтку (22,5×29,7 см), створену у фотографічному закладі Юліана Ставського. Це останній випуск Тульчинського єпархіального жіночого училища 1918 року».
І ще трохи унікальних світлин
«Комплекс родини Яструбецьких містить світлини випускниць Тульчинського єпархіального жіночого училища 1895 і 1906 років, виготовлені у фотографічних закладах Феліціана Гетца та Юліана Ставського. Наразі пропонуємо до вашої уваги портретне фото Катерини Губаржевської 1895 рік (з тисненням у нижньому правому куті — «Ф. Гетци. Тульчин»). В родинному архіві також збереглася чудова дитяча світлина сина Гната Яструбецького і Віри з Волянських Анатолія (1909 року народження), замовлена у фотоательє Юліана Ставського», — читаємо у третій частині проєкту, присвяченій Тульчину.
Інформують у краєзнавчому музеї і про інші опубліковані фотографії. Пишуть, що серед них можна побачити кілька аматорських світлин початку ХХ століття. Цікаво, що їхнє дослідження досі триває.
«Вони походять із комплексу родини Леонтовичів. Всі картки малого розміру, вицвілі та пожовклі, однак вельми цікаві. На груповій світлині (7 на 11 сантиметрів) є представники родини Леонтовичів, зосібна композитор Микола Леонтович, — дізнаємось пояснення з допису. — Ще одне фото (6,5 на 10 сантиметрів, без рамки — 5,5×8,3 сантиметри) ілюструє дозвілля подолян, серед яких, за припущенням краєзнавців, знаходиться Олександр Леонтович, брат композитора. Справжньою знахідкою для дослідників міської моди стане світлина (7 на 4,5 сантиметри) мешканок Тульчина, зокрема вчительки французької мови Є. І. Доброгаєвої».
«Дитяча фотографія племінниці Михайла Кушніра (у вигляді поштової листівки 14 на 9 сантиметрів) звертає увагу чудовою композицією і художнім оформленням. Варто зазначити, що тульчинське фотоательє Ніколаєвського, в якому вона виготовлена, існувало щонайменше до кінця 1920-х років, — розповідають дослідники історію наступної світлини. — У комплексі родини Кушнірів є фото сестер Михайла Феоктистовича Ірини та Лідії близько 1930 років з цього ж фотографічного закладу».
Цінні родинні комплекси
За словами краєзнавців, особливо цінними для розуміння минулого нашого краю є родинні комплекси. Вони найчастіше охоплюють відразу кілька поколінь.
«На завершення випуску, присвяченого Тульчину, звернемося до комплексу родини Клепків. Більшість матеріалів комплексу (документи і світлини) пов’язані з діяльністю відомого вінницького фотожурналіста, члена Спілки фотохудожників України й Національної спілки журналістів України Володимира Леонідовича Клепка, — читаємо закінчення допису. — У сім’ї також збереглися світлини кінця ХІХ – початку ХХ століття його дідів і прадідів по материнській лінії та подаровані їм родичами та знайомими. Мати Володимира Тамара народилася в сім’ї Сильвестра Якубовича і Клавдії зі Стопкевичів. Батько Клавдії Хрисанф Стопкевич був дияконом, а згодом священником у кількох подільських парафіях, зокрема у Бершаді. Мати Раїса була донькою Харлампія Новаківськкого і Євдокії з Дагдій-Білецьких. Її родина мешкала в Ольгопільському повіті: спочатку в селі Нові Ободівці, де Харлампій Новаківський працював підлісним у поміщика Фелікса Собанського, а згодом у селі Попелюхи, де він став лісничим у маєтку Бжозовських. Відомо, що Клавдія навчалася в Тульчині, де спілкувалася з Миколою Леонтовичем. Вона вміла грати на фортепіано, гітарі та балалайці».
Крім того, до комплексу родини Клепків увійшли ще дві фотографії подружжя Стопкевичів. Їх зробили в тульчинському фотоательє Юліана Ставського.
«Перша датується кінцем ХІХ століття, коли Хрисанф ще не був духовним служителем. Світлина пошкоджена, збереглася лише її частина. На ній бачимо також чоловіка, який стоїть за отцем Хрисанфом, спираючись на крісло. Припускаємо, що це брат Раїси Олекса Новаківський (1872–1935), живописець і педагог, засновник і керівник першої на галицьких теренах української Мистецької школи у Львові (1923–1935), яка діяла з ініціативи та за фінансової підтримки митрополита Андрея Шептицького. Нагадаємо, що з 1972 р. у Львові існує Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського, — припускають у музеї. — Підставою для такого припущення стало порівняння фото з автопортретом Новаківського 1898 року, а також його пізнішими фотографіями. Зауважимо також, що Олекса після закінчення навчання в Одесі (1892 рік) деякий час перебував на Поділлі, а згодом вступив до Краківської Академії красних мистецтв. Друга світлина подружжя Стопкевичів містить підпис на звороті й дату — 1906 рік. Того часу Хрисанф Стопкевич вже був дияконом. Він залишався у цьому духовному чині принаймні до 1910 року, як свідчить інскрипт на світлині, подарованій Стопкевичам молодшим братом Раїси Іваном Новаківським».
Слідкувати за оновленням online-експозиції, а також дізнатись більше про інші містечка, нагадаємо, можна на facebook-сторінці Вінницького обласного краєзнавчого музею.
Читайте також:
«Усі мої твори про Поділля». Що відомо про письменника Михайла Стельмаха
Добірка від 20minut.ua: ТОП-10 українських фільмів за час незалежності
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
