Як виглядав і чим жив Тульчин понад 100 років тому? Краєзнавчий музей представив старовинні поштівки

• За кілька місяців існування проєкту «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року» працівники Вінницького обласного краєзнавчого музею встигли розповісти про 11 містечок Вінниччини.
• Дійшла черга до знайомства з Тульчином.
• У першій часині нового випуску музейники діляться цікавими подробицями про власників міста, його інфраструктуру та відомі фотозаклади.

Про Тульчин хоча б раз у житті чули ледь не всі жителі України. Це місто обов’язково пригадують, коли говорять про Миколу Леонтовича, родину Потоцьких, палацово-паркові комплекси й сучасну оперу.

Не оминули увагою Тульчин і у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. На їх facebook-сторінці опублікували чергову серію online-експозиції «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року». Що саме краєзнавці розповідають про місто?

Потрапив до рук Потоцьких

«Історична осада, яка називалася спочатку Нестервар, вперше згадується в письмових джерелах 1607 року. Належала Каліновським, а після згасання роду перейшла до їхніх родичів Потоцьких (1726 рік), — дізнаємось з допису. — У Нестерварі був замок, зруйнований під час Хмельниччини. З другої половини XVIII століття почали використовувати нову назву Тульчин. Того часу Тульчин успадкував київський воєвода Францішек Салєзи Потоцький, якого за величезні володіння називали «малим королем на Русі». 

Саме його син Станіслав Щенсни Потоцький ще у 1780-х роках збудував у Тульчині розкішний палацово-парковий комплекс.

«Після його смерті Тульчин перебував у руках вдови, відомої красуні Софії Потоцької (1760–1822), — читаємо далі. — Внаслідок родинного поділу спадку наступним власником Тульчина став Мєчислав Потоцький (1799–1879). У 1869 році він продав Тульчинський і Вільхуватський (у Балтськомі повіті) ключі своїй племінниці Марії Строгановій, доньці Болєслава Потоцького, за один мільйон 250 тисяч рублів. У 1874 році вона збула обидва маєтки Департаменту уділів за три мільйони 500 тисяч рублів. З того часу і до початку ХХ століття в палаці розміщувалися офіцерське зібрання і казарми». 

Відомо, що починаючи з кінця 1870-х років у палаці базувався штаб третьої стрілецької бригади, дев’ятий, 11-й і 12-й стрілецькі батальйони (з 1888 року — полки), а з 1894-го — штаб 19-ї піхотної дивізії та 76-й Кубанський полк. 

«Не місто»

За словами дослідників, коли Поділля опинилось у складі Російської імперії, Тульчин був повітовим центром Брацлавського намісництва, проте після запровадження губернського устрою отримав статус містечка у Брацлавському повіті Подільської губернії. 

«За кількістю населення та економічним потенціалом він перевищував не лише інші містечка, але й частину міст, — переконують вони. — У випуску, присвяченому Немирову, ми вже згадували про звернення подільського губернатора до генерал-губернатора в 1881 році щодо необхідності надання Тульчину і Немирову статусу міст. Зауважимо, що Тульчин мав для цього більші підстави та можливості, ніж Немирів. Він був важливим військово-стратегічним пунктом та освітнім осередком».

Як повідомляють далі на facebook-сторінці музею, наприкінці 1850-х тут проклали одну з перших у Південно-Західному краї телеграфну лінію (з Києва до Тульчина). А вже за кілька років, у 1861-му, її продовжили до Кам’янця-Подільського.

«Тут ще до введення в Подільській губернії Міського положення 1870 року існувало міське господарство, а після введення цього положення запровадили міщанське управління. Міщанська управа обиралася на сході міщанської громади й затверджувалася губернатором. На 1911 рік у Тульчині право голосу на виборах мало 170 осіб, — інформують у дописі. — Департамент уділів був не проти перетворення Тульчина на місто, але відмовився передавати місту удільні землі та чиншові статті, які щорічно приносили 14 376 рублів прибутку. Отож, Подільське губернське правління припинило розгляд справи та здало її в архів у 1885 році».

Хто жив у Тульчині?

Протягом 1881-1911 років населення містечка відчутно зросло. Чисельність жителів збільшилась з 12 998 до 23 769 осіб. Пропонують музейники звернути увагу на національний склад мешканців, станом на 1911 рік:

• 16 476 євреїв;
• 5 904 українців і росіян; 
• 1 340 поляків; 
• 36 німців;
• 13 турків і татар. 

Трохи про життя і побут

Уже на початку 1910-х у Тульчині працювало 17 різних підприємств, які забезпечили роботою 134 людини, і 274 ремісниці заклади. Останні подарували роботу ще 554 особам.

«Як торговий осередок Тульчин мав регіональне значення. На початку ХХ століття тут було шість складів будівельних матеріалів і чотири кам’яного вугілля, проводився один щорічний ярмарок (1 жовтня), двічі на тиждень відбувалися базари. В містечку існували 14 заїжджих дворів, чотири трактири, харчевня, чотири буфети, 13 пивних і три винних лавки, — перераховують дослідники. — На 1911 рік заселена частина містечка становила 920 десятин і налічувала 16 вулиць та 10 провулків загальною протяжністю 28 верст 300 сажнів. Показово, що 4 273 сажні було забруковано, а на узбіччях облаштовано тротуари протяжністю 560 сажнів. Того часу в Тульчині було 3 098 житлових будинків». 

Примітно, що 2 805 з цих будинків були дерев’яними, 230 були цегляними, а 63 — глинобитними. 

«Більшість з них покривали залізом (1 948), менше черепицею (686) і соломою (464), — додають у музеї. — Освітлювали містечко аж 100 гасових ліхтарів, отож помічаємо їх на багатьох поштових листівок. Воду брали з криниць і ставка. Нечистоти вивозилися приватним асенізаційним обозом».

Лікарень також вистачало

Крім розвинутої торгівлі, Тульчин міг похизуватись і досить доброю соціальною інфраструктурою. Вона деякою мірою була ліпшою, ніж в інших містах. 

«У містечку діяли чотири лікарні: на 20 ліжок, єврейська громадська на 14 ліжок, при чоловічому єпархіальному училищі на 12 ліжок і така сама при жіночому єпархіальному училищі, а також лазарет на 100 ліжок. Чотири аптеки та п’ять аптекарських магазинів,  — продовжуємо дізнаватись з facebook-допису. — Тут працювали лікарі за різними спеціальностями: два земських (один з них ветеринарний), п’ять військових, три вільнопрактикуючі (двоє чоловіків і жінка), п’ять дантистів (четверо чоловіків і жінка). Крім того, медичну допомогу надавали дві земські та десять вільнопрактикуючих акушерок, три земські та три вільнопрактикуючі фельдшери, дві віспоприщеплювачки». 

А фотографував хто?

«Перший фотографічний заклад відкрив у Тульчині в 1870 році «австрійський підданий» Антон Гетц. У 1872 році на замовлення Марії Строганової він зробив серію світлин тульчинського палацово-паркового ансамблю. Відомі також його фотографії маєтку Маньковських у селі Борівці Ямпільського повіту 1876 році (зібрання Маньковських, м. Краків) із написом на паспарту: «А. Гетц. Тульчин». Син Антона Гетца Феліціан провадив фотоательє в Тульчині з 1888 р. (?) і Немирові з 1895 р.. Є також відомості про фотографічний заклад Емілії Гетц (ймовірно, донька Антона), який відкрився в Немирові 1886 року, — діляться у музеї. — У родинному архіві Гетців збереглися деякі роботи Феліціана Гетца, а також його власне портретне фото, зроблене в Мюнхені (вперше його опублікував тульчинський дослідник Владислав Вігуржинський як ілюстрацію до статті «Історія фотографії в Тульчині» у збірці «Міста і містечка Поділля від доби Середньовіччя до початку ХХ ст.» 2016 рік). За свідченням онуки Феліціана Антоновича Донати Герардівни, після початку Першої світової війни він виїхав за кордон. Його подальша доля невідома».

Додамо, що в 1901 році в містечку відкрився фотозаклад Юліана Ставського, а ще за кілька років до фотографування приєдналися Гольденштейн і Ніколаєвський. 

«Нині публікуємо кілька світлин з тульчинських фотосалонів, зокрема дві Михайла Кушніра. Не маємо відомостей, хто з фотографів фіксував тульчинські краєвиди для видових поштівок. Наразі відомо понад 30 різних листівок, деякі з них видані великим варшавським видавництвом «Заклад фотохімічний Б. Вєжбіцький і с[піл]ка», — роз’яснюють наостанок дослідники.

Зверніть увагу, що це тільки перша частина online-експозиції, присвячена Тульчину. Щоб не пропустити продовження, де мають детальніше розповісти серед іншого про освітні заклади, слідкуйте за сторінкою Вінницького обласного краєзнавчого музею у facebook.

 

Читайте також:

Пацьорки чи катрага? Продовжуємо вивчати діалектизми Вінниччини з тестом від 20minut.ua

«Володарка Немирова»: що відомо про Марію Щербатову та її вплив на життя містечка

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.