Три дні, сотні артистів, тисячі вдячних глядачів. Яким запам’ятаємо четвертий Operafest Tulchyn

• Впродовж усіх трьох фестивальних днів, 27-29 серпня, ми уважно спостерігали за всім, що відбувалось на сцені і навколо неї.
• Однак у цьому матеріалі ми не станемо переказувати сюжети опер та балетів, давати розгорнуті коментарі артистів та організаторів.
• Натомість сфокусуємося на власних внутрішніх емоціях, які ми пережили на операфесті.

«Знакова мистецька подія України», — саме під таким гаслом анонсували четвертий OperaFest. І ось ми приїжджаємо до Тульчина, щоб на власні очі в цьому переконатись.

Любо спостерігати за тим, як крихітне містечко на очах перетворюється на епіцентр чогось грандіозного, чогось такого, чим може похизуватись далеко не кожен мегаполіс.

Вулицями прогулюються тисячі гостей міста, частина з них обмилувала «Леонтович артквартал» — невеличку центральну вуличку з мистецькими артоб'єктами, мурал-артами та зонами відпочинку. 

Проте більшість вже прямує в бік архітектурної перлини міста — палацу Потоцьких. Саме на території цього розкішного маєтку традиційно відбуваються усі фестивальні дійства. Їх розмаху напевно позаздрив би сам граф Потоцький, який, до слова, був знаним поціновувачем хорошої музики та пишних балів.

Ми ж заздримо жителям Тульчина, яким не потрібно їхати ані до Львова чи Києва, ані до Одеси чи Харкова. Навіть американські та європейські артисти й ті самі їдуть сюди, щоб показати свої кращі роботи.

А хто б ще кілька років тому міг подумати, що п'ятнадцяти тисячне містечко може стати українською столицею опери, такого високого і дорогого жанру?

День перший. Вогонь і дощ

Щойно завершилась оперна вистава Viva la Mamma, яка відкривала фестиваль. Деякі глядачі ще досі аплодують та викрикують свої «Браво», а ми крізь натовп проштовхуємось до палацу. Цікавий він не лише історією та можливостями зробити красиве селфі з балкона, але й роботами різноманітних художників, які з року в рік під час операфесту їх у ньому експонують. 

Чимало картин тут зображують події із життя Тульчина: сьогодення, п’ятдесят років тому, сто, двісті. Автор цієї серії робіт Григорій Зорик неквапом розповідає щось кільком зацікавленим, ще кілька десятків людей розглядають його полотна у різних куточках зали, що якраз у ній колись проводили розкішні бали: «Красиво жити не заборониш», — вивчаючи картину із зображенням палацу та людей аристократичного походження, говорить одна відвідувачка до іншої. 

В іншій залі люду ще більше, а стіни завішані жіночими зображеннями — серія психологічних портретів «Енігма», художника Олександра Шевчука. Поряд чи не з кожною картиною хтось фотографується. У кутку зали за присутніми спостерігає чоловік, впізнаємо у ньому автора. 

— Знаєте, ваші роботи здалися нам найбільш емоційними з усіх, що ми тут побачили, — привітавшись, говоримо до Олександра. 

— Дякую, мені приємно це чути, — усміхається художник.

Після цього нетривалого діалогу, ловимо себе на думці, що важливою особливістю OperaFest Tulchyn є відсутність будь-яких кордонів, між мистецтвом і митцями та пересічними людьми. Художників, артистів опери та балету, диригентів та режисерів-постановників можна побачити не лише на сцені, але й зустріти, наприклад, у фуд-корті, запитати, як у них справи, подякувати за творчість, потиснути руку.

Хіба може бути щось більш пристрасним за танго і більш гарячим за вогонь? Звісно, не може. А саме виконанням першого завершилася вечірня програма, а другим розпочалася нічна. Балет «Історії в стилі танго» у виконанні київської опери напоїв глядачів гримучим коктейлем любові, а вогняне шоу харківського театру вогню East fire show змушувало присутніх затамовувати подих. 

Видовищності додав дощ, який пустився якраз під час виступу харків’ян: поки глядачі ховались під парасолями і дощовиками, артисти театру приборкували язики полум’я, паралельно дбайливо оберігаючи їх від небесної води. 

День другий. Ярослав Мудрий і рок-опера

Хочеться знову написати, що вечір закінчувався під акомпанемент зливи, проте до цього ще далеко. А поки що ранок другого дня. Біля сцени вже зібралось кілька десятків людей. Повітря пронизують аромати ранкової кави і голос режисера-постановника вистави «Аліса в країні чудес» Петра Авраменка: «Аліса, тут потрібно менше тексту… Артур, більше рухайся… Переходимо до наступної сцени… Зміщуємось трішки лівіше», — так артисти театру імені Садовського проводили фінальний прогін вистави. Цікавий факт: цього року Вінницький театр дебютував на операфесті.  

Дебют вдався і вже за кілька годин під загальне улюлюкання кількох тисяч глядачів-дітей вони виходили на поклін. Дітям, до слова, на фестивалі було зовсім не нудно. Тут ще раз варто пригадати артистів-харків’ян, які не лише дають раду вогню, але й вміло маневрують на ходулях над головами наймолодших глядачів. 

— Якщо будеш просто стояти, то впадеш, — таку просту, але глибоку водночас думку сказав нашому журналісту ходуліст Микита.

— Життя — це рух, — додала його колега Дар’я за мить до того, як їх з усіх боків обступила малеча (насправді й дорослі також). Далі незлічені фото, помахи руками в бік камер, усмішки і дитячий захват: «Мамо, дивись, велетні!» 

Невдовзі розпочався балет «Майська ніч» у виконанні все тієї ж київської опери. Хибно вважати, що таке мистецтво заскладне для сприйняття пересічними глядачами і буде цікавим лише обмеженій аудиторії.

Більшість присутніх зеленого уявлення не мали, що таке «а ля згонд» або «арабеск», але все одно аплодували довго і стоячи. Те саме стосувалося й музичних творів, які супроводжували дійство: далеко не всі присутні могли б одразу пригадати бодай один твір композитора Євгена Станковича, але чи не від кожної його мелодії щось регулярно йойкало у глядацьких серцях.

Довга молитва: за мир, за Київ. Сумна і тривожна музика. Наша історія, нехай і в художньому обрамленні. Далі страждання, смерть, але й кохання, сильне. І, звісно, людина, яка є взірцем державотворення. Так можна схарактеризувати оперу «Ярослав Мудрий». Певно що найдовшу за таймінгом виставу цьогорічного операфсту.

Закінчилася вона тим, що на сцену запросили два десятки ветеранів і ветеранок АТО/ООС. Глядачі довго й вдячно плескали героям історичним і героям сучасним. Дехто зі сльозами на очах.

«Шановні глядачі! Просимо вас зайняти свої місця. За кілька хвилин на всій території палацу Потоцьких буде вимкнене світло», — ось так головний режисер фестивалю Павло Третьяков анонсував рок-оперу «Орфей та Евридіка назавжди». 

Усі, звісно, повсідались і заінтриговані очікували на початок. Невдовзі з колонок полилась сучасна музика, а те, що відбувалось на сцені нагадувало фрагмент з якогось фантастичного фільму: завдяки інтерактивним декораціям та новітнім технологіям об'ємного відеоконтенту, театральні персонажі підкорювали собі блискавки і вітер, зникали у темряві і з’являлись прямо з клубів диму, над ними літали то птахи, то кажани.

Оплески після завершення опери про кохання напівбога Орфея та лісової німфи Евридіки розбудили, мабуть, половину Тульчинської ОТГ. 

День третій. Сивохіп та мюзикл-шоу

Завершальний день на OperaFest Tulchyn мав розпочатися о 19.00. Проте стрілка годинника вже добігає до 20.00, а рухомий рядок над сценою повідомляє глядачів про вимушену затримку вистави. В партері наростає напруга, деякі присутні нервують, врешті, навіть охоронці перестають відтягувати непосидючих дітей від сцени, мовляв, най трішки побігають, все одно нічого ще не почалось. 

Коли продзвенів попереджувальний про початок вистави дзвінок, з партеру почувся гомін задоволених глядачів. Проте голоси розчинилися в повітрі, як тільки на сцені з'явилися артисти Львівської філармонії на чолі з Народним артистом Володимиром Сивохіпом.

Виконання фантазії «Ніч на лисій горі», що перехоплювало подих та експресивні рухи маестро присутні запам’ятають надовго. Коли по завершенню вистави диригент вийшов на поклін, з нього ріками стікав піт, настільки він віддавався своїй роботі. 

Коли ж настала черга починати концерт «Мюзикл-шоу» від Національної оперети України, у партері ніде було яблуку впасти. Чи не усі шість тисяч глядацьких місць були зайняті, охочих подивитись на шоу було чимало навіть за межами партеру. Ще б пак, адже у репертуарі кращі з кращих мюзиклів: «Привид опери», «Ісус Христос — суперзірка», «Нотр-Дам де Парі», «Знедолені», рок-опера «Моцарт», «Ромео і Джульєтта», «Три мушкетери» — і усе це в одному концерті. 

Мабуть, саме під час цього виступу від захоплених «Браво» захрипла найбільша кількість глядачів, а від тривалих оплесків боліло найбільше рук. Прикметно, що цим виступом оперета дебютувала на Operafest Tulchyn. А якщо дебют може бути таким, то, ми певні, присутні багато віддали б за те, щоб кожен наступний фестивальний виступ був аналогічним.

OPERAFEST TULCHYN-2021 проходить за підтримки Українського культурного фонду і Благодійного фонду «МХП — Громаді». 

Генеральний інформаційний партнер — «20 хвилин».

Читайте також:

OperaFest — найграндіозніша оперна подія країни. І ось п’ять категорій людей, які в цьому «винні»

«Ми перемогли енергетикою погоду». Як проходить заключний день OPERAFEST TULCHYN

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.