Сяяла на сцені та в житті. Що відомо про талановиту акторку Софію Тобілевич

Усі фото в матеріалі: karpenkokarymuseum

• Софія Тобілевич народилась у маленькому селі на Вінниччині, з раннього дитинства зустрілась зі складнощами долі та зуміла прославитись на всю країну.
• Найчастіше її згадають як дружину драматурга Івана Карпенка-Карого, проте Софії точно є чим здивувати.
• Що ще варто знати про нашу талановиту землячку?

Тепер хочемо представити вашій увазі Софію Тобілевич — акторку, фольклористку, перекладачку і дружину… Івана Карпенка-Карого.

Дитинство Софії на Вінниччині

Майбутня акторка характерного плану, яка за своє життя втілила десятки найвідоміших образів з української літератури, народилась 15 жовтня 1860 року у селі Новоселиця Браїлівської волості Вінницького повіту. Нині це село входить до Жмеринського району Вінницької області.

Маленька Софія Тобілевич, тоді ще Зося Дитківська, походила із родини збіднілого польського шляхтича.

Усе дитинство дівчинка провела на Вінниччині, де їй довелось зустрітись із першою великою втратою — досить ранньою смертю батька. Після цього за виховання Зосі взялась її матір Анеля Сераковська та служниця Явдоха. Остання, до слова, і прищепила любов майбутній акторці до співів і навчила її величезної кількості народних пісень.

Безтурботні дитячі роки Софії Дитківської закінчились, коли її вітчима Юрія Пілецького заарештували, а згодом вислали до Сибіру. Сім’я дівчинки зустрілась із сильними злиднями, а маленька Зося пішла працювати нянею до однієї місцевої багатої родини, щоб мати хоча б якісь кошти на харчування.

Як не дивно, саме цей крок і визначив усе її майбутнє. Доглядаючи чужих дітей, майбутня акторка знайомиться із Броніславою Сидорович — відомою активісткою польського національного руху. Сидорович серйозно взялась за виховання дівчинки: допомагала їй легко освоїти шкільну програму й вивчити кілька іноземних мов. Загалом Софія Тобілевич володіла крім української ще й російською, французькою і німецькою мовами. А ще багато часу вона проводила за книгами, вивчала шедеври української та зарубіжної літератури, досліджувала історію та біографії відомих митців. Це все допомогло Софії стати вчителькою у родині поміщиків.

Перший крок до мрії

На початку 1880-х років разом із сім’єю, де вчителювала, Софія Тобілевич переїхала до Києва, але на шляху виникли нові труднощі. Дівчина втратила роботу й залишилась одна у великому чужому місті. Та це не змусило її опустити руки. Ба більше, саме втрата роботи спонукала юнку зробити сміливий крок на зустріч мрії.

«Першим кроком Софії до сцени став у 1880 році аматорський хор Михайла Старицького і Миколи Лисенка, — пишуть дослідники й цитують акторку: — «Я й досі не можу забути першої моєї зустрічі з Миколою Віталійовичем, тієї щирості, з якою він пригрів мене у моєму розпачі». Через деякий час дівчина вже співала в хорі щойно створеної української професійної трупи».

А потім вона зустріла його...

Під керівництвом Старицького й Кропивницького театральна трупа вирушила восени 1883-го на гастролі. Актори й хористи опинились в Єлисаветграді (Кропивницькому — прим. авт.), де молода співачка познайомилась з Іваном Тобілевичем. Його тепер всі знають як Карпенка-Карого — корифея українського театру й талановитого письменника. 

Незадовго до цієї доленосної зустрічі, Тобілевич поховав дружину й не планував більше йти під вінець. Знаки уваги Софії він ігнорував і навіть прямо говорив, що їй, такій молодій, він, вдівець, уже не потрібний. 

За кілька місяців, у березні 1884 року, коли тривали гастролі в Ростові-на-Дону, Іван Карпенко-Карий отримав розпорядження, за яким йому заборонялось повертатись в Україну чи жити у будь-якому великому місті тодішньої Російської імперії. Таку заборону драматург отримав через приналежність до Єлисаветградського політичного гуртка та допомогу людям, яких влада вважала політичними злочинцями.

Софія, дізнавшись про це, вирішила поїхати до коханого й залишитись там, на чужині, поруч із ним. 

«Пара обвінчалася на початку 1885 року в Олександро-Невській церкві, що засвідчено в атестаті Івана Тобілевича: «Означенный в сем аттестате колезский секретарь Иван Карпов Тобилевич, сего 1885 года января 23 дня повенчался вторым браком с девицею дворянскою Софией Витальевной Дитковской 25 лет, католического вероисповедания в Александро-Невской церкви города Новочеркасска и брак сей в метрическую книгу этой же церкви под № 5 записан. Что удостоверяется подписями и приложением церковной печати. 1885 года января 30 дня. Новочеркасска Александро-Невской церкви Священник Александр Мануйлов, помощник — диакон [підпис]», — інформують історики.

Життя на сцені

Лише за чотири роки родина Тобілевичів змогла повернутись до улюбленої справи  — з Івана Карпенка-Карого зняли поліційний нагляд. До трупи Миколи Садовського прийшла і Софія Тобілевич. Тепер вже теж як акторка, а не хористка. 

Сама ж вона найпродуктивнішим періодом свого життя називала роботу в трупі Панаса Саксаганського та, власне, Івана Карпенка-Карого. Там вона сяяла на сцені з 1890 і до 1907 року. 

Спогади про той період і колег по творчому цеху вона помістить на сторінки книги «Корифеї українського театру. Портрети. Спогади». 

Найвідомішими ролями Софії Тобілевич театрали називають серед інших Терпелиху з «Наталки-Полтавки» Івана Котляревського, баби Бушлі з «Чумаків» Івана Тобілевича  і Лимерихи з «Лимарівні» Панаса Мирного.

Починаючи з 1908-го Тобілевич стає акторкою київського театру Миколи Садовського. Це, до речі, був перший постійний український театр Російської імперії. А вже у 1920 році вона вийшла на сцену Нового драматичного театру імені Івана Франка, що у Чернівцях.

Покидає сцену талановита актриса у свої 75. Позаду залишаються численні роки гастролей із найвизначнішими українськими акторами того часу й назавжди щира любов публіки.

Не театром єдиним

Не дарма кажуть, що талановиті люди талановиті в усьому. Цей вислів ідеально описує і нашу видатну землячку. 

Крім того, що вона зі сцени вражала глядачів своїми акторськими здібностями, Софія Тобілевич прославилась і як талановита фольклористка, і як майстерна перекладачка, і як уважна до деталей мемуаристка.

Коли жінці не було ще 50 років, помер Іван Карпенко-Карий, то ж чимало спогадів про нього збереглись саме завдяки Софії.

Відомо, що один із варіантів спогадів про Тобілевича увійшов до шостого тому «Творів» письменника, який опублікували у 1931 році. Та вже у 1945-му вони стали повноцінною книгою «Життя Івана Тобілевича».

«Статті Софії Тобілевич про Кропивницького, Старицького, Саксаганського, Заньковецьку, Карпенка-Карого, Садовського, Садовську-Барілотті, що друкувалися в різний час у періодиці, побачили світ окремою збіркою «Корифеї українського театру. Портрети. Спогади» (1947), — нагадують дослідники. — Проте, основною справою життя Софії Тобілевич стала книга «Мої стежки і зустрічі», видана посмертно у 1957 році».

Не можемо не згадати й про перекладацьку діяльність акторки. Ще коли вона разом із чоловіком жила в Новочеркаську під час заслання, переклала твір відомого польського драматурга Галасевича «Чортівська лава». Крім того, вона допомогла Карпенку-Карому переробити драму поляка Юзефа Кореньовського «Гуралі», а також зробити драматичну версію «Суженого конем не об’їдеш» (за твором «Наш друг Фріц» Еркмана-Шатріана). 

Додамо, що Софія Тобілевич серед іншого ще переклала драми «В липневу ніч» Горчинського, «Зачароване коло» Риделя і комедію «Весілля Фігаро» Бомарше.

Спогади про Вінниччину в піснях

На початку розповіді про Софію Тобілевич ми згадали, що з раннього дитинства вона захопилась співом, особливо народним. А коли познайомилась із Лисенком і Старицьким, то відкрила для себе світ фольклору. 

«Коли до Києва навесні 1883 року приїхав відомий польський фольклорист Чеслав Нейман, щоб записати український фольклор для серійних видань Краківської академії наук, Микола Лисенко порекомендував для цієї справи Софію Дитківську як таку, що могла польською транскрипцією відтворити українську мову, — інформують у музеї Івана Карпенка-Карого. — Під час фольклористичної експедиції було записано понад 300 пісень, багато зразків оповідних жанрів. Через рік у восьмому томі періодичного видання Антропологічної комісії Краківської академії наук «Збірник відомостей до вітчизняної антропології» (1884) з’явилися «Етнографічні матеріали з околиці Плискова Липовецького повіту. Зібрала З.Д. Опрацював Ч. Нейман». Ініціали «З.Д.» означають Зося Дитківська».

Продовжила збирати народні пісні Софія і надалі. Можна сказати, що фольклор завжди йшов поруч з акторством і був другою, та не менш важливою справою життя.

Не оминула у своїх фольклорних записах вона і рідну Вінниччину — до збірки «Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич» увійшли пісні, що записала вона у селі Погребище.  

Останні роки життя

Наша видатна землячка Софія Тобілевич прожила довге й насичене життя. Не стало її на 92-му році життя, 7 жовтня 1953-го. Поховали актрису в Києві на Новобайковому кладовищі.

Розповідати про видатну акторку можна багато, хоч часто вона залишається недооціненою, затьмареною постаттю талановитого чоловіка. Софія Тобілевич сяяла на сцені та поза нею і внесок її у культурний розвиток України переоцінити неможливо.

А про інших видатних особистостей Вінниччини, нагадуємо, можна буде прочитати в наших наступних матеріалах щосереди о 20.20.

Читайте також:

«Надривається серце від муки...»: що відомо про поета-класика Миколу Некрасова

«Володарка Немирова»: що відомо про Марію Щербатову та її вплив на життя містечка

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.