Серце Вінниці: де застиг час, або прогулянка найстарішими районами і вулицями міста

• Від оборонних мурів єзуїтського монастиря до затишних кривих вуличок Єрусалимки — дізнайтеся, звідки починалася історія нашого міста і які таємниці зберігають фасади найстаріших районів.

У Вінниці близько 30 мікрорайонів та місцевостей. Всі вони мають свою унікальну історію та свої особливості. Про існування окремих з них знають мало не всі вінничани, про інші багато хто ніколи й не чув.

Якщо ви хочете відчути справжній дух старої Вінниці, вам варто зійти з гамірної Соборної і зазирнути туди, де камінь пам’ятає ще козацькі часи та середньовічні ярмарки.

Старе місто

Більшість вінничан знають, що місто починалося на лівому березі. Саме район Старе місто є колискою Вінниці.

Після битви на Синіх Водах, у 1362 році, перемогу над монголо-татарами здобуло Велике князівство литовське. Тоді литовський князь передає землю у володіння своїм племінникам, серед яких — Костянтин Коріатович. Відтоді Староміський район Вінниці став історичним центром міста, де збереглися фрагменти давньої забудови.

Після здобутої литовцями перемоги розпочалася розбудова укріплень в гирлі річки. За історичними даними тоді й розпочалося будівництво фортеці на Замковій горі.

Після нападу монголо-татар, у 1430 році, Вінницю спалили вщент. Однак, у 1491 році за місто «взявся» князь Костянтин Острозький. Бувши старостою вінницького і брацлавського воєводств, він розпочинає відбудову міста. Тоді ж розпочалося і відновлення фортеці. Проте, коли фортецю спалили вдруге, у 1580 році, відновлювати її вже ніхто не намагався.

У 1579 році воєводствами починає вперше керувати поляк. Завдяки Юрію Струсю Вінниця почала відновлюватися. Центр міста переноситься на правий берег, а лівий стає місцем куди заселялися ті, хто мали на це бажання та можливості. Основна увага почалася вже зосереджуватися в центрі.

Справжнім антикваріатом є район навколо Миколаївської церкви на Старому місті. Це один із найстаріших дерев'яних храмів України (1746 рік), зведений без жодного цвяха.

Впродовж кількох сотень років в старій частині Вінниці нічого надзвичайного не відбувалось. Тутешнє, переважно українське, населення займалось землеробством та ремеслами. Люди поступово розселялися все далі на схід, засновуючи хутірні господарства. Так виник сучасний район Вінниці Малі хутори та село Щітки.

Єрусалимка: дух старого єврейського кварталу

Нижче від сучасного центру, ближче до Південного Бугу, розкинувся район, відомий як Єрусалимка. Це був осередок єврейської громади Вінниці. Перша згадка про єврейську громаду у Вінниці датується 1506 роком. 

Єрусалимка — вінницький квартал єврейських ремісників, знамените єврейське містечкове бароко, що почало формуватися ще наприкінці XVIII ст. Вже на початку XX ст. значну частину населення Вінниці становили етнічні євреї. Верхня, середня, нижня Єрусалимка — це розділення було спричинене різницею в достатку тих, хто поступово заселяв середмістя: бідні чи заможні верстви єврейської спільноти.

Нижня Єрусалимка (в районі вулиці Магістратської) колись була забудована хаотичними будиночками ремісників. Тут досі можна знайти «будинки-кораблі» та характерні дворики, де час ніби зупинився. Це місце з особливою енергетикою, де кожна стіна «дихає» історіями минулих століть.

Основною конструкцією стародавніх будинків Єрусалимки є дерев'яна рублена чи дилевана стіна, що обмащена з обох боків глиною з соломою...Будинок будувався на одну сім'ю з 1-2 кімнатами, поступово сім'я поширювалася, нове покоління будувало собі приборки, поки вистачало місця.

Архітектурі району властива висока компактність, щільність забудови, що було характерною особливістю життєвого середовища євреїв Поділля. Колорит і еклектика формують особливу атмосферу кварталу — атмосферу неспішного життя та чарівності архаїки.

При впорядкуванні в 1950-х — 1960-х роках трикутної ділянки землі між вулицями Магістратської і Соборної були знесенні старі хиткі будівлі. Згодом на цьому місці було побудовано перший в Вінниці широкоформатний кінотеатр «Росія».

Мури: фортеця в центрі міста

Найдавнішою локацією, що збереглася до наших днів, є історико-архітектурний комплекс «Вінницькі мури». Це серце старого міста.

За рішенням брацлавського старости Валентина-Олександра Калиновського в 1610-1624 роках ченцями-єзуїтами було зведено монастир, який став головною оборонною спорудою міста та виконуючи роль феодального замку. У XVII столітті також тут звели костел та колегіум, оточивши їх потужними стінами з контрфорсами. Вулиця Мури — це буквально портал у минуле, де кожен вигин стіни нагадує про оборонне значення міста.

Будівлі були оточені потужними кріпосними стінами з контрфорсами, бійницями і бойовими вежами. Мури стали головною оборонною спорудою міста, за що й отримали таку назву: від лат. murus — стіна.

До наших часів збереглася частина мурів із вежею (баштою). Зараз у будівлях комплексу розташовані два музеї, державний архів області, кафедральний собор Преображення Господнього та технічний ліцей.

Найзбереженіші фрагменти фортечних стін з кутовою вежею можна оглянути зі зворотного боку монастиря, спустившись від вулиці Соборної вниз до перетину вулиці Мури та вулиці Монастирської.

П’ятничани

П’ятничани — один із найдавніших мікрорайонів Вінниці, який протягом століть був окремим приватним селом, що належало заможним шляхетським родинам. 

 Село П’ятничани виникло ще в середньовіччі. Його назва, за однією з версій, походить від дня тижня — п’ятниці, коли в цій місцевості традиційно проводилися торги або ярмарки.

 З XVIII століття і до 1917 року П’ятничани були родовим маєтком польських магнатів Грохольських. Саме вони перетворили село на розвинену резиденцію.

У 1770–1780-х роках Марцин Грохольський збудував тут палац у стилі раннього класицизму. Будівля мала оборонний характер (з вежами та ровами), оскільки в ті часи на Поділлі ще існувала загроза нападів.

Після революції маєток було націоналізовано. У 1920-х роках на базі колишнього села створили господарство, а згодом П’ятничани офіційно стали частиною Вінниці. 

Визначні пам'ятки:

• Маєток Грохольських: будівля збереглася до наших днів, хоча й потребує реставрації. Зараз там розміщується ендокринологічний диспансер.
• П’ятничанський парк: навколо палацу розташований парк площею понад 30 гектарів, закладений ще наприкінці XVIII століття відомим архітектором Діонісієм Міклером. Тут збереглися старі рідкісні дерева.  Знаходиться в занедбаному стані.
• Церква Різдва Богородиці: історичний храм мікрорайону, який був духовним центром колишнього села. 

Сьогодні П’ятничани залишаються переважно районом приватної забудови, який зберігає атмосферу старого передмістя з мальовничими краєвидами на Південний Буг.

Найстаріші вулиці міста

Найстаріші вулиці Вінниці розташовані переважно в межах історичних районів — Середмістя та Старого міста. Деякі з них зберігають своє планування ще з XVII–XVIII століть або мають назви, що не змінювалися понад століття.

Ці вулиці є частиною найдавніших транспортних шляхів міста, що згадуються в історичних картах та документах:

• Вулиця Миколи Оводова: має п’ятсотлітню історію. Раніше була відома як Театральна. Вона веде до найстарішої збереженої будівлі міста — Єзуїтського монастиря (Мури) (XVII ст.).
• Вулиця Соборна: головна магістраль міста, яка за часів Речі Посполитої та Російської імперії називалася Поштовою або Миколаївським проспектом.
• Вулиця Магістратська: частина стародавнього шляху з Літина, який спускався до ринкової площі та переправи через Південний Буг.
• Вулиця Князів Коріатовичів: одна з найдавніших доріг, що сполучала лівий та правий береги міста

У Вінниці є три назви вулиць, які за понад століття свого існування жодного разу не змінювали назви. Це вулиці Нагірна, Липовецька і Набережна.

Нагірна розташована на Старому місті. Ця назва виникла ще до 1912 року. Щоправда тоді вона звучала як «Нагорна». Нині вулиця розпочинається посеред історичної місцевості Крутнів і тягнеться на південь аж до території колишнього спортивно-оздоровчого табору «Колос». Назва вулиці відповідає дійсності, адже пролягає вона переважно по високому лівому берегу Південного Бугу.

Вулиця Липовецька виникла у 1910 році. Нині вона розташована посеред місцевості Хутір Шевченка. Назва вулиці походить від торгового шляху, який вів з Вінниці до Липовця. На додачу до вулиці на початку 1960-х років з’явилися ще Липовецький провулок і Липовецький проїзд.

Окремі частини вулиці Набережної виникли після 1921 року. Остаточно вона сформувалася вже у 1988 році. Вулиця розташована посеред вінницької Єрусалимки. Як і староміська Нагірна, вона пролягає вздовж берега Південного Бугу. Власне, на це безпосередньо вказує її назва.

Гуляючи цими вулицями, ми бачимо не просто старі будівлі, а генетичний код Вінниці. Тут поєднуються бароко, модерн і суто подільський колорит. Збереження цих районів — це можливість для нас і майбутніх поколінь не забувати, ким ми є насправді.

 

Читайте також:

Який стосунок до центрального парку мала родина Грохольських? Відповідь дали краєзнавці

Від Потоцьких до Грохольських: розповідаємо про найвпливовіші аристократичні роди Вінниччини

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.