«Здається, я писав завжди». Що відомо про життя і творчість Євгена Гуцала

• Він народився на Вінниччині в учительській родині, тому любов і шана до українського слова була з ним завжди.
• За своє життя Євген Гуцало писав понад 200 оповідань, два романи й поезій на три збірки. Та це далеко не всі заслуги нашого видатного земляка.
• Що ще відомо про письменника-шістдесятника, книгу якого хотіли вилучити з продажу вже у сучасній Україні проросійські партії?

На теренах нашого краю у різний час жило багато відомих людей. Своєю діяльністю Вінниччину на весь світ прославляли майстри слова, звуків і форм — поети, письменники, композитори, музиканти, художники й актори, а також віддані своїй справі лікарі, вчителі, архітектори, винахідники й непересічні політичні та громадські діячі. Щосереди о 20.20 ми знайомимо вас з історіями їхнього життя у серії публікацій «Видатні особистості Вінниччини».   

Тепер хочемо представити вашій увазі письменника-шістдесятника, поета й кіносценариста Євгена Гуцала.

З книгою із ранніх літ

Майбутній видатний письменник з'явився на світ 14 січня 1937 року у Старому Животові, тепер це село Новоживотів Оратівського району Вінницької області. Походив хлопчик із незаможної сільської родини вчителів. 

Саме під їхнім впливом маленький Євген захопився світом книг. Тут варто сказати, що навіть попри страшні події 1930-х років, родина Гуцалів зуміла зберегти невеличку бібліотеку. Хлопчик багато читав і легко запам'ятовував, шкільна програма йому також давалась без особливих труднощів. 

Власне, така щира любов до книг і спонукала Гуцала спробувати себе у письменництві. Перші вірші й оповідання він пробував писати ще з десятирічного віку. А трохи згодом хлопець вирішив свої твори надсилати у редакції різних журналів — успіху це не мало, але зупинятись наш земляк уже не хотів. 

 

Журналістська мрія

Відомо, що школу Євген Гуцало закінчив із дуже добрим результатом. Тоді він мріяв про кар'єру журналіста, тому вже на початку 50-х років вирушив підкорювати столицю, точніше Київський університет імені Шевченка та факультет журналістики.

Та Київ юнака з Вінниччини так радо не прийняв. Йому не вдалось скласти останній екзамен, географію, а від так не вдалось вступити до омріяного вишу — у рідне село повертався із важким серцем. 

Та довго горювати він не вмів. Взяв себе в руки й почав готуватись до наступного вступу. Так, у 1955 році Гуцало став студентом Ніжинського педагогічного університету імені Гоголя. Під час студентських років жага до літературної творчості тільки зростає, тому він все активніше й активніше експериментує з різними жанрами й формами — пише і прозу, і вірші. 

Сам письменник згадував, що писав буквально весь час. Не важливо, були це пари чи відпочинок у гуртожитку.

«Я писав на лекціях, писав у кімнаті гуртожитку писав у старому - ще князя Безбородька - саду, писав у міській бібліотеці, посилав написане у Київ, але звідти одержував одні й ті самі відповіді, негативні, стандартні», — зазначав автор. 

Та разом із цим, підтримки від старших літераторів юнак не мав. Натомість продовжував отримувати відмови. І справа тут, маємо сказати, не у таланті Гуцала, а в його громадянській позиції. Ще тоді Євген потрапив під пильний погляд прибічників партії, яких не влаштовувало вільнодумство. Забіжимо трохи наперед і скажемо, що переслідували літератора за творчість ледь не все його життя.

Та це все не змусило його змінити шлях і чесний внутрішній голос. Складається враження, що під тиском і критикою він писав ще старанніше.

А щодо журналістської мрії, то їй здійснитись таки судилось. Коли хлопець закінчив навчання, то почав писати для декількох видань. Так, його матеріали виходили в періодиці Вінницької, Львівської та Чернігівської областей. Паралельно він пропонував своїм редакторам і авторські літературні роботи. Підтримку читачів, до слова, здобув швидко. 

А про що ж писав Євген Гуцало?

Про письменника з Вінниччини активно заговорили вже під час «хрущовської відлиги». Лише за перші два роки роботи в редакції він надрукував свою першу збірку «Яблука з осіннього саду», а потім книги почали з'являтись вже систематично. 

Так, у світ вийшли «Скупана в любистку», «Хустина шовку зеленого», «Запах кропу» й інші. Вже тоді письменник отримав підтримку від знаних митців слова: Михайла Стельмаха, Павла Загребельного, Миколи Бажана. 

Щобільше, твори вінничанина почали перекладати на польську, німецьку й болгарську мови. 

Радимо послухати кілька аудіокниг з творами автора.

Завдяки своєму таланту й життєвому хисту його зараховують до письменників-шістдесятників. Іншими словами, ставлять в один ряд із Ліною Костенко, Григором Тютюнником, Миколою Вінграновським та іншими. Разом із ними, на переконання літературознавців, Євген Гуцало просував (а моментами й творив) нову українську літературу. 

Писав наш земляк чесно й щиро, писав про людей. Особливо про людей простих, але з великої літери.

Продовжував писати й слухав критику від «своїх»

Ми згадували раніше, що письменника переслідували за його творчість, але дисидентом він все ж не став. Він писав чесно, у своїй дещо гострій і сатиричній (а часто й цинічній) манері, але відвертих конфліктів із владою не мав.

За це, зрозуміло, його критикували «свої» — колеги по письменницькому перу. І цю критику він переживав болісно. Та, за словами дослідників, чинити інакше просто не міг, бо... обрав сім'ю.

Приблизно у той самий час Євген Гуцало втратив дружину й залишився сам на сам із двома маленькими дітьми. Він чудово розумів, що буде з ними, якщо його репресують, а ризикувати їхнім життям не бажав. 

Писав, знову ж таки, як міг, і, знову ж таки, трохи на межі. 

Творче відродження

Коли Україна повернула свою Незалежність, свободу повернув собі і Євген Гуцало. Він знову увірвався у літературний світ і продовжив писати-писати-писати. Писав автор про все, що боліло, і про все, що радувало.

І нарешті він міг дозволити собі знову писати відкрито. Особливо відкрито й пристрасно він писав про взаємини України та Росії, писав сміливо про російську ментальність і те, як вона впливає на нас, українців.

«Гріх було не задуматися над співжиттям, з дозволу сказати, російського та українського народів на українській-таки землі, гріх було не задуматися над російською ментальністю, яка не є такою сама в собі чи сама по собі, а яка силоміць заклала в свою дуже специфічну структуру нашу українську ментальність, нашу по-своєму дуже специфічну структуру української вдачі. Силою агресії, силою зброї, силою патологічної брутальності і патологічного розбою нам постійно нав'язувався культ російського народу, нам постійно нав'язували цивілізацію брехні, пияцтва, ненависті до праці, нав'язувалася цивілізація безгосподарності, хаосу, безперспективності, цивілізація мародерства», — говорив митець на вручені однієї з премій.

Книга, про яку йдеться, називається «Ментальність орди». Численні проросійські політичні сили хотіли, щоб її навіть вилучили з продажу, але ні. У 2007-му, більше ніж за 10 років після смерті Гуцала, випустили друге доповнене видання цієї важливої праці. Важливої з літературної і з соціальної точки зору. 

На жаль, наш земляк прожив зовсім небагато. Його не стало у віці 58 років, 4 липня 1995-го. Помер письменник від хвороби серця, яка дошкуляла йому останні роки життя. Поховали вінничанина у Києві на Байковому кладовищі.

 

 

Читайте також:

«Київський Гауді» й «батько будинку з химерами». Що відомо про Владислава Городецького

Десять тисяч годин роботи та тисяча сторінок: вінничанин написав книгу про життя Ісуса до 33 років

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.