«Київський Гауді» й «батько будинку з химерами». Що відомо про Владислава Городецького

«Київський Гауді» й «батько будинку з химерами». Що відомо про Владислава Городецького
  • Він народився у Немирівському районі та став одним із найвідоміших українських і польських архітекторів.
  • За своє життя встиг спорудити більше як 30 будівель в Україні, частиною з яких можна помилуватись і нині.
  • Що ще варто знати про життя Владислава Городецького?

На теренах нашого краю у різний час жило багато відомих людей. Своєю діяльністю Вінниччину на весь світ прославляли майстри слова, звуків і форм — поети, письменники, композитори, музиканти, художники й актори, а також віддані своїй справі лікарі, вчителі, архітектори, винахідники й непересічні політичні та громадські діячі. Щосереди о 20.20 ми знайомимо вас з історіями їхнього життя у серії публікацій «Видатні особистості Вінниччини».   

Тепер хочемо представити вашій увазі архітектора, мецената й підприємця Владислава Городецького.

Дитинство в родинному маєтку

У селі Шолудьки Брацлавського повіту Подільської губернії Російської імперії (тепер це Немирівський район Вінницької області) 4 червня 1863 року народився Лешко Дезидерій Владіслав Городецький. В історію він увійшов як талановитий архітектор із самобутнім баченням прекрасного — підтвердженням цього стали десятки його робіт. Та про все по черзі.

Відео дня

З’явився на світ хлопчик у родині польського шляхтича. Його батьки були заможними, тому перші роки життя Владислава минали в достатку чи навіть у відносному багатстві. Як розповідають історики, мешкав він у родинному маєтку в селі Жабокричі (Крижопільський район — прим. авт.). Там був родинний палац, млин і цегельня. Малий Городецький часто їздив у чотиримісний кареті з особистим кучером. У вільний час Владислав також їздив верхи або грав на фортепіано.

Крім того, родина багато подорожувала Поділлям: зупинялись у резиденціях Немирова, Печер, Шпикова й інших містечках нашого краю.

Та безтурботне життя тривало недовго. Коли хлопцю було 10 років, його батько розорився і вимушений був продати все майно, аби покрити борги. Тоді ж сім’я знову переїжджає у Шолудьки. 

Творчі здібності проявились рано

Городецькі подбали про гарну освіту для свого сина. Спочатку він поїхав до Одеси, де навчався в місцевому реальному училищі, що діяло при євангелістській лютеранській церкві святого Павла. Біографи говорять, що вже тоді в юнака зародився хист до малювання і любов до архітектури. В Одесі, до прикладу, Владислав міг довго насолоджуватись спогляданням палаців Потоцького, Воронцова, Гагаріна чи гуляти красивим Миколаївським бульваром.

Крім цього, він не забував і про практику, старанно відточував свої художні й креслярські навички.

Ще навчаючись у п’ятому класі реального училища, отримав свідоцтво Ради Імператорської академії мистецтв (місто Санкт-Петербург — прим. авт.) з похвалою за класну учнівську роботу «рисунок ручним пензлем з гіпсу».

Тому за якийсь час наш земляк поїхав підкорювати Петербург — вступив до вже згаданої академії мистецтв. Навчання на архітектурному відділенні закінчив у 1890-му, а від так здобув вищу фахову освіту.

Київський період, тривалістю 30 років

Дослідники життя і діяльності Городецького пишуть, що юнак підробляв помічником архітектора Київської учбової округи ще у студентські роки. Тоді, напевно, й відчув бажання оселитись в українській столиці. А оселився він там а ж на… 30 років. 

Додамо ще також, що в Києві він одружився з дочкою купця і власника дріжджово-винокурних заводів Корнелією Марр. Для Владислава це був вдалий шлюб не тільки з ліричної точки зору, але й кар’єрної. Завдяки такому одруженню він швидко став у місті за свого й почав отримувати перші професійні замовлення.

Відомо, що спочатку зробив дерев’яний стрілецький тир при садибі «Товариства розмноження мисливських і промислових тварин та правильного полювання» і мармурову усипальницю баронів Штейнгелів на Аскольдовій могилі.

Варто зазначити, що київський період Городецького співпав із періодом розквіту архітектурно-будівельної справи. Тому можна було сміливо експериментувати не тільки з новими матеріалами, але й незвичними формами.

З кожним роком, здається, наш видатний земляк бере участь у все більшій кількості архітектурних проєктів. До прикладу, він побудував Музей старовини й мистецтв, який нині всі знають як Національний художній музей, і працював над спорудженням римо-католицького костьолу святого Миколая — впізнаваної споруди в готичному стилі з високими шпилями.

Та головною роботою майстра по праву вважається його будинок із химерами — велична будівля на Банковій, 10. Його архітектор збудував до свого 40-річчя у 1903-му. Це маєток, який і досі викликає подив і захват, його хочеться розглядати й вивчати. До речі, понад сто років тому саме в цьому будинку і мешкав Владислав Городецький.

Детальніше ж про будинок з химерами радимо подивитись у відео.

Прикрашав інші українські міста  

Якщо підрахувати, то за 30 років активної діяльності в Києві майстер своєї справи мав відношення до десятків різноманітних проєктів. І кожна з його робіт вирізняється оригінальністю та естетичністю.

Але творив архітектор не тільки в українській столиці. Його будинки тепер можна побачити в різних містах. До прикладу, він збудував гімназії в Умані й Черкасах, лікарню у Мошнах і гуральню в Байбузах (теж Черкаська область — прим. авт.). А ще проєктував серед іншого греблі й шлюзи на Волині.

До слова, про рідний край він також не забував. Так, у селі Печера Тульчинського району побудував мавзолей Потоцьких, у Шпиківці спроєктував цукровий завод і дім управителя шпиківськими маєтками, а в Рахнах-Лісових побудував гарну каплицю для палацу.

Мавзолей Потоцьких у Печері

І це, наголосимо ще раз, тільки маленька частинка від усіх його архітектурних звершень.

Життя в еміграції

Працював в Україні талановитий подолянин справді феєрично. Напевно, ще довго він міг тут жити й творити будинки, вулиці й інші архітектурні пам’ятки, враховуючи, що заслужену славу здобув ще за життя. Та сталось не так, як гадалось.

Жовтнева революція, перевороти, політичні переслідування інтелігенції… Такою була українська реальність і не оминула вона й Владислава Городецького. Він втратив всі свої маєтки й збереження, тому весною 1920-го разом із дружиною вирушив до польської Варшави подалі від більшовиків.

Але і закордоном архітектор продовжував працювати у своїй рідній галузі. За його проєктом спорудили Трибунальський критий ринок і водогінну вежу в Пйотркуві, водогінну вежу та механізовані бойні в Радомі й Любліні, а в тому ж таки Любліні — ще електростанцію.

Згодом, у 1928-му Владислав Городецький переїхав до Ірану, де йому запропонували посаду головного архітектора. Він займався прокладанням залізничних доріг. А в Тегерані, до прикладу, архітектор отримав замовлення від уряду спорудити вокзал, театр і готель.

Зазначимо, що всі ці розкішні пам’ятки «живуть» і досі. А від так, живе пам’ять про нашого земляка не тільки на Вінниччині чи в Україні, але й далеко за її межами.

Останній подих майстра

Владислав Городецький помер 3 січня 1930 року у Тегерані від серцевого нападу. Примітно, що останній свій подих він зробив в одному з номерів готелю, який сам і побудував.

Там же, у Тегерані, видатного архітектора поховали на римо-католицькому кладовищі Долаб. А ось напис на могильній плиті зробили польською: «С. п. Владислав Лєшек Городецький. 23.5.1863-3.1.1930. Професор архітектури».

Та пам’ятають Владислава Городецького і в Україні. Знають і шанують його не тільки як визначного архітектора, але як і художника-монументаліста, а ще мецената, підприємця; експериментатора та творця.

Про інших видатних особистостей Вінниччини, нагадуємо, можна буде прочитати в наших наступних матеріалах щосереди о 20.20.

У матеріалі використані зображення з сайтів vsviti.com.ua, library.vn.ua, uinp.gov.ua та uk.wikipedia.org

 

Читайте також:

Ладижин і Степашки крізь віки. Що розкажуть старовинні світлини про ці населені пункти

«Жінка за кермом — це не мавпа з гранатою». Відверта розмова з вінницькою таксисткою

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up