• За останні 300 років Чернятин пройшов шлях від козацького хутора на кілька дворів до резиденції шляхти, дворянського маєтку і аграрного коледжу.
• Яка історія маєтку графа Львова, які таємниці приховують стіни палацу — ми дізналися.

Не всі навчальні заклади Вінниччини мають щастя знаходитися у справжньому замку. А от історія Чернятинського коледжу Вінницького національного аграрного університету розпочинається в маєтку Миколи Львова.

Граф Львов володів палацом до 1887 року, а після його смерті всіма справами керувала дружина Марія Михайлівна аж до 1917 року. Після революції в приміщенні історичної будівлі  організовується кущовий садорадгосп «Ударник» до складу якого увійшли панські сади сіл Чернятина, Носковець, Олександрівки, Шипинок (Вінницької обл.), Осламового (Хмельницької обл.) з центральною садибою в селі Чернятин.

Розграбована, але не знищена в 1917-му, споруда стала домом для Чернятинського аграрного коледжу. Сьогодні там, де протягом століття жила і відпочивала знать, навчають бджолярів, агрономів, механізаторів, садівників і бухгалтерів.

Від Вітовських до Львових

За останні три століття Чернятин пройшов шлях від козацького хутора на кілька дворів до резиденції шляхти. Як і 200 років тому, життя в Чернятині крутиться навколо незвичайної двоповерхової будівлі зі стрілчастими вікнами і двома вузькими вежами, спрямованими в небо.

З першої половини XIX століття неоготичний палац, побудований  італійським архітектором родом з Мальти Генрі Іттаром, був резиденцією двох сімей, які стали родичами, — Вітославських і Дембовських. Потім — російських дворян Миколи та Марії Львових.

Про життя роду Вітославських, що володіли Чернятином, відомо небагато. Кажуть, Ігнатій Вітославський був обозним при польському королівському дворі.

Палац у неоготичному стилі він побудував до 1830 року. За даними істориків, ще до появи будівлі на 30 гектарах тут з'явився садово-парковий ансамбль. Його автором називають ірландського ботаніка Діонісія Маклера, який облаштував близько 50 парків на території Волині і Поділля.

Про те, яким був первісний вигляд палацу в Чернятині, можна судити за малюнком літератора, музиканта і художника Наполеона Орди. На ньому чернятинська резиденція Вітославських підписана як "замок".

Далі, за однією із версій, Вітославські потрапили в немилість короля. Їхнє майно конфіскували і виставили на продаж.

Хай там як, але в другій половині XIX століття Чернятин і сусідні Маньківці перейшли до рук сімейства Львових. Нові господарі добудовували і перебудовували маєток, доповнюючи його елементами класицизму і ренесансу.

Палац та його інтер'єри

Вхід з головної вулиці до палацового парку відкривають дуже репрезентативні в'їзні ворота, споруджені разом із палацом. Їхні масивні високі пилони складені з цеглини на кам'яному цоколі, відштукатурені і декоровані в усю висоту стрілчастого малюнка вставками з тесаного піщанику. Над чотирьохскатною залізною покрівлею височіють кам'яні кулі, що чітко виділяються на тлі зелені парку.

Саме будівництво палацу проходило в декілька етапів. Із самого початку було зведене південне крило з декоративною романтичною баштою, прикрашеною ренесансною короною з зубцями. Над її верхівкою підіймали, за старою лицарською традицією, вимпел-прапор із гербом власника.

Інший корпус «приєднаний» до цієї частини за допомогою аркадної галереї. Він декорований у стилі неоготика. Автором неоготичних фасадів чернятинського палацу міг бути польський архітектор Генрі Іттар, мальтієць за походженням, який навчався в Римі.

Будівля, попри певну архітектурну еклектику, вражала сучасників стрункістю і витонченістю ліній. Свідчення тому — фото палацу із захопленими коментарями було вміщене в Атласі Подільської губернії, виданому у 1842 році.

Південний і західний фасади отримали над другим поверхом високий аттик і прямокутні вікна, декоровані фронтончиками. Готична стрільчатість усіх вертикалей мала за мету створити ілюзію більшої висоти. На центральному вході між парою мармурових левів підіймаються гранітні сходи.

Раніше кожний лев спирався правою лапою на геральдичний щит із гербом власника. Герби було знищено під час більшовицького перевороту 1917 р. і погромів дворянських маєтків.

Хоча в інших місцях герби збереглися: над головним входом, у вестибюлі з розкішною кам'яною підлогою у біло-сиву шахову клітинку, великим каміном-піччю з гермами а-ля гротеск із боків; є герби і в центрах трьох розеток вестибюля.

Звідти тримаршеві сходи ведуть на другий поверх, де розмістилися голландські пічки з кахлями тонких малюнків. Ліплений декор стелі теж виконано в неоготичному стилі. За сходами — аванзал, де на стелі є велика розетка, схожа на розу готичних соборів. У кожній з її 8 частин розміщено геральдичний щит із гербом гілок родини.

З аванзали проходили у найбільший зал палацу, прикрашеному лімним карнизом. В анфіладі йде далі кругла вітальня з ліпним фризом із гірлянд та маскаронів сатирів, є також шаблі та перначі.

Дуб Пушкіна і скарб на дні озера

Будівля палацу нараховувала 29 кімнат і бальну залу. В просторих залах маєтку Львова, де раніше проходили банкети, театральні вистави і бали, зараз тут проводять педагогічні наради, засідання і захисти дипломів. В спальнях господарів тепер знаходяться аудиторії. 

На стінах і під стелею залишився старий декор: леви, шаблі з булавою і три орли. У лабіринтах коридорів, на сходових майданчиках та кімнатах чернятинського палацу можна легко заблукати. За словами адміністрації Чернятинського коледжу, останніми роками тут стали частіше з'являтися гості, які просять провести екскурсії.

У 2006 році в так званій круглій кімнаті коледжу відкрили музей, де зберігаються артефакти кінця XIX — початку XX століття. У музеї зберігається рояль, зроблений у Німеччині в 1875 році. Але таких речей залишилося їх небагато. Палац Вітославських-Львових був націоналізований і розграбований під час перевороту 1917 року. Можливо, найбільша втрата — бібліотека, у якій було багато рідкісних книг.

Навряд чи тодішні місцеві мешканці розібрали книжки для читання. Швидше за все, література пішла на розпалювання печей. Як і деякі дерева, які росли в місцевому ландшафтному парку з початку XIX століття.

За однією з легенд, Львови, останні господарі маєтку, були далекими родичами Олександра Пушкіна. Так це чи ні, але недалеко від палацу до 1980-х років стояв так званий дуб Пушкіна — таку назву дереву дали місцеві.

— Пушкін не міг тут бути, історично це не підтверджено, — розповідає заступник директора коледжу Аркадій Волкотруб. — Десь у 1983 році старе дерево зрізали. На його місці наші агрономи посадили молодий дуб.

В одній із залів палацу знаходиться таємний вхід у підземелля.

— Кажуть, є підземний хід у парк, але це не доведено. Ніхто його не досліджував. Була легенда, що в парку є інший, великий хід. Нібито Вітославські їздили в костел у Маньківцях за чотири кілометри великим підземеллям, — говорить Волкотруб. — Швидше за все він має вихід до садово-паркового комплексу.

Інша легенда звучить так: перед тим, як у маєток увірвалися провісники комунізму, управитель палацу встиг приховати багато золота і коштовностей у панському ставку, які так і покояться на його дні.

Правда це чи ні, але головним і реальним скарбом Чернятина залишається неоготичний пам'ятник архітектури.

— Те, що ми працюємо в приміщенні графського маєтку, це дадає сил і наснаги побільше читати, цікавитися про нього більше, — каже заступник директора Чернятинського коледжу.— Щоб популяризувати, розвивати туризм. З кожним роком до нас все більше людей приїздить насолодитись красою палацу, природою. Чернятин завжди запрошує гостей.

Читайте також:

Був парк, фонтани, алея кохання. Розповідаємо про палац Ярошинських у Тиврові

Занедбана краса. Розповідаємо про маєток цукровара Нафтула Когана