Останні радянські мери Вінниці: хто та як керував містом перед відновленням незалежності?

• Вони керували містом від 1975 до 1992 року. За каденцій цих людей минула епоха застою, містяни добре засвоїли слова «дефіцит» та «блат», сталися перші політичні заклики до відновлення незалежності, та, власне, й сама незалежність, почалася приватизація. Як ці мери керували та що в ті роки змінилося у Вінниці? 

Ці міські голови у більшості своїй були етнічними росіянами та білорусами. Серед них був перший мер, якого обрали демократичним шляхом, через голосування на виборах. 

У Вінниці в ті роки посилювалася русифікація, закривали україномовні школи, аби догодити партії — перед «Олімпіадою-80» порізали трамвайні колії. Великі підприємства почали приватизовувати, а місто переходило на ринкову економіку. 

Водночас Вінниця розвивалася: у віддалені мікрорайони проводили газогін та водогін, місто забудовували «хрущовками», здали в експлуатацію аеропорт, розширили стадіон «Локомотив».

Це наша третя публікація про мерів Вінниці. У ній ми розповідаємо про керівників міста з 1975 до 1992 року.

Володимир Одноколов

Уродженець Гомельської області, за національністю — білорус. Приїхав до Вінниці після завершення навчання. Спочатку працював у виробничо-технічному відділі Вінницького раднаргоспу, потім у Подільському управлінні раднаргоспу й в низці відділів обкому КПУ. 

У ті роки посаду міського голови обіймали не через вибори, а з рекомендації обкому компартії. Так сталося й у випадку Одноколова. На посаді був довгих 12 років. Увесь цей час в СРСР тривала епоха застою. 

Знаємо, що 1978 — 1983 роки відзначилися посиленням русифікації в місті, антирелігійною пропагандою. Лише дві вінницькі школи залишалися україномовними. Зникали дошкільні заклади з українською мовою. Містяни вчилися жити в умовах запроваджених нових радянських свят і традицій, за подвійною мораллю, за новинками побутового словника: «дефіцит», «блат», «з-під прилавка», «дістати».

Одноколов

Місто розбудовували переважно п’ятиповерховими будинками — «хрущовками». Першою дев’ятиповерховою спорудою зі скла і бетону був будинок побуту «Ювілейний».

У середині 80-х років вінничан і гостей міста обслуговували 309 магазинів і 359 підприємств громадського харчування. Ввели в експлуатацію завод «Ремпобуттехніка», реконструювали фабрики «Ремвзуття», «Реммеблі», «Сніжинка».

Упродовж 1975-1987 років газифікували практично всі райони міста, подвоїли мережу водоканалізаційних систем. До Олімпійських ігор 1980 реконструювали та значно розширили міський стадіон «Локомотив». До слова, у 1977-му, через згадані спортивні змагання, демонтували колії на проспекті Коцюбинського. До залізничного вокзалу трамваї й досі прямують в об'їзд через Замостянську, Янгеля та Батозьку.

З 2007 року Почесний громадянин Вінниці (посмертно)

На посаді: від 24 червня 1975 до 28 листопада 1987

Юрій Іванов

Уродженець Амурської області. Мерство цієї людини припало на перші серйозні мітинги демократичних сил тодішньої Вінниці, зокрема масові політичні голодування активістів перед міськвиконкомом. Тоді ж і прилавки магазинів були порожніми, і безробіття зростало, і заборгованості по виплатам зарплати стали масовими. 

Під час керівництва Іванова у місті завершили другу чергу водопроводу і здали в експлуатацію вінницький аеропорт. З'явилася дитяча обласна лікарня. 

Іванов

Після крісла мера перейшов в облвиконком. Працював на різних посадах, зокрема у 1999-му був губернатором Вінницької області. Був і головою облради. 

На посаді: з 28 листопада 1987 по 28 березня 1990

Володимир Юр'єв та Іван Сорока 

Період, коли містом офіційно керували дві людини. Юрʼєв працював головою міськвиконкому, а Сорока — головою міськради. У ці часи проводили роботу з підготовки переходу міста на самоокупність і самофінансування, розробляли проєкт програми приватизації, йшла підготовча робота про перехід міста до ринкової економіки. 

У цей час у Вінниці провели водогін на Старе місто, відкрили пологовий будинок №2, розпочали будівництво павільйону на Центральному ринку. 

Тоді ж на одній з сесій міської ради розв'язали питання про суміщення посад голови міськвиконкому та голови міської ради.

На посаді: з 28 березня 1990 по 1 січня 1991

Микола Костін

Уродженець Тамбовської області. Перший міський голова Вінниці після відновлення незалежності України. Також перший мер, демократично обраний голосуванням вінничан. 

Відомо, що свій трудовий шлях він починав слюсарем. Був він й інженером на різних вінницьких підприємствах. До обрання очільником міста працював головою райради Ленінського району. 

У 1991 році разом з делегацією депутатів уклав угоду з британським містом Пітерборо про дружні зв’язки між містами-побратимами. Під час його керівництва заклали фундамент школи №6.  

Резонансною подією того року став погром у Преображенському соборі. Як йшлося у статтях, фанатично налаштовані православні вінничани зруйнували орган, що знаходився всередині. Вартість музичного інструмента становила 500 тисяч доларів. 

Костін

За станом здоров'я у травні 1992 року добровільно склав повноваження мера. Згодом обирався депутатом Вінницької міської ради вісім скликань.

Є автором гімну футбольної команди «Нива» (Вінниця). В інтервʼю нашому виданню у 2006 році Костін казав: «Я вболівальник з давніх часів. Пам'ятаю перший матч "Ниви" у 1958 році. То як же після цього не писати про футбол?»

Помер від ускладнень, викликаних коронавірусом у 2021 році. 

На посаді: з 1 січня 1991 по травень 1992

Читайте також:

Зрадники й герої, реформатори й кати: якими були мери Вінниці першої половини ХХ століття

Керівники повоєнного міста: що ми знаємо (і не знаємо) про мерів Вінниці після Другої світової

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.