Нащадки Потоцьких, Грохольських, Коцюбинського, Пирогова. Де вони тепер, чи цікавляться спадщиною?

• Вінниччина — край, який виплекав не одну династію відомих українців, знаних на весь світ.
• Ми знаємо їх імена і біографії знаних земляків, а що відомо про їх внуків-правнуків?

Залишили маєтки і після революції емігрували в Європу. Така доля більшості садиб і їх власників, х відомих на світ пращурів- земляків.

Ми дізналися, де тепер нащадки знаних династій, чим займаються і чи цікавляться спадщиною своїх славетних дідів.

Потоцькі

Князі Потоцькі — один з найчисленніших українсько-польських шляхетських родів. Вихідці з цього роду займали державні пости, були военачальниками, меценатами. Лише на території вінницької області Потоцькі мали вісім маєтків: в Ладижині, Тульчині, Смотричу, Печора та Сокільці, Немирові та Дашові, в Могилів-Подільському.

Власник Тульчина, Станіслав Щенсний Потоцький був одним з найбагатших людей краю. Польський шляхтич, державний та військовий діяч Речі Посполитої, Російської імперії, магнат, меценат.

У 1782 році Станіслав Потоцький в Тульчині було спорудив прекрасний палац, на зразок Версалю, тут заклали великий парк. В палаці утримував 400 чоловік прислуги, тримав тут стадо коней, найкраще і найбільше в Польщі. У Тульчині мав свій оркестр та друкарню. Підлеглі відробляли панщину тільки 1 день в місяць. Потоцький їздив каретою, запряженою кіньми при супроводі чотирьох козаків.

В 1798 році Станіслав потоцький втретє уклав шлюб з Софією Вітт і оселився в Умані, де заклав величезний сад і створив палац. У шлюбі вони мали восьмеро дітей, троє з яких померли в ранньому віці. В 1805 Станіслав помирає, дізнавшись про зраду дружини з його старшим сином від попереднього шлюбу Юрієм Потоцьким. 

Після смерті господаря вдова з пасинком приймали у себе в гостях найвідоміших карткових шулерів Європи. У палаці гриміли нескінченні гуляння. Мільйони переходили з рук у руки. Велику частину спадщини Єжи Потоцький програв у карти. Згодом вони розлучилися.

Софія Потоцька певний час мешкала в Одесі. Померла в Берліні 24 листопада 1822 року й була похована в Успенському соборі в Умані. 

Останні нащадки з роду Потоцькі, які мешкали на Україні, знаходилися в селі  Антонінах, що на Хмельниччині до 1920 року. За господарювання останнього власника Антонін — графа Юзефа Миколая Потоцького — селище досягло найбільшого розквіту на початку ХХ століття. Після приходу більшовиків Потоцький емігрував у Францію, де і досі живуть його нащадки.

На відкриття музею приїхав праправнук графа Ян Роман Потоцький. За клопотаннями Яна Романа та його батька Марека в Антоніни перевезли родинну колекцію світлин, яка склала основу музейної експозиції.

Грохольські

Грохольські — відомий польський шляхетський рід герба Сирокомля. Ще у ХV столітті їм було надано графський титул. У 1730 році Грохольські потрапили на Поділля, де через одруження Міхала Грохольського і Анни Радзимінської отримали у володіння село П’ятничани, яке нині є частиною Вінниці. Пізніше Грохольські купили в Потоцьких Стрижавку та Вороновицю.

В кожному з сіл, якими володіла родина були збудовані палаци. Відомо, що гостями Грохольських у п`ятничанському маєтку було чимало відомих людей свого часу. В 1781 році Мартин Грохольський приймав тут короля Станіслава-Августа. Кілька років по тому в П'ятничанах гостювала королева Сицилії, а вже в наступному столітті палац відвідав російський імператор Микола І. 

У 1777 році польський магнат Франциск Грохольський спорудив у Вороновиці триповерховий палац у стилі раннього класицизму. Довкола нього заклав красивий парк: Поділля тоді славилося архітектурно-парковими комплексами.

Онук Франциска Горохольського — Адольф був учасником Листопадового повстання 1831 р., яке закінчилося поразкою. Як покарання Адольф Горохольський був засланий до Сибіру, але через пару років повернувся і зумів зберегти маєток від конфіскації. Після смерті Адольфа палац перейшов до його брата Людгарта, учасника нового польсько-визольного повстання, після якого російський уряд конфіскував садибу Вороновиці.

За участь в антиросійському повстанні 1863 року Грохольські вимушені були продати палац Можайським: на торгах палац придбав Микола Можайський, а потім — його брат Олександр Можайський, винахідник першого у світі літака, який злетів у повітря з людиною на борту. Останнім власником маєтку із родини Грохольських був Адольф Грохольський, який згодом виїхав до Австрії. 

В 2015 році Анджей Грохольський, нащадок польського магнатського роду помер на 102 році життя.

Народився нащадок відомого магнатського роду 26 вересня 1913 року у Стрижавці під Вінницею. Він був останнім з родини, який народився та жив на Поділлі.

Нащадки Грохольських і Можайських цікавилися долею палацу. Розповідають, що в перші роки незалежності приїжджали родичі Миколи Можайського з Франції. Його внук нібито пропонував викупити палац. 2014-го завітали поляки роду Грохольських, які цікавляться своєю історією. 

Нащадки шляхетного польського роду Грохольських, предки яких жили у Вінниці до Жовтневого перевороту 1917 року, навіть заснували благодійну стипендію для підтримки гуманітарних проектів вінничан.

Юрист, видавець та благодійник Генрик Грохольський, нащадок давнього роду, разом з дружиною видали збірку українських пісень, записаних у XX ст. родиною Грохольських у Стрижавці. А ще - заснували благодійну стипендію Генрика та Майї Грохольських.

Першою ініціативою поза конкурсом стала реставрація унікального для материкової України обеліску у селищі Стрижавка Вінницького району, зведеного на пам’ять про загиблих турецьких військовополонених в часи Російсько-турецької війни 1877-78 років. Цей меморіал був закладеним Тадеушем Грохольським. 

Генрик Грохольський Вінницю відвідує часто. Приїздив він з братом Стефаном і коли реставрували графський палац у Вороновиці. Генрих інвестував кошти у відновлення спадщини знаних пращурів.

«Мета подорожі щоразу та ж сама — це місця, де родина жила протягом 250 років, моя присутність тут важлива. Відчуваю особливий зв'язок із цими місцинами, зустрічаюсь із надзвичайними людьми: як із польської, так і з української сторони, бачу, що залишилося від моїх родинних маєтків», — сказав якось журналістам нащадок давнього роду.  

Унікальним, але маловідомим є палац Грохольських і в Старих Прилуках. Він є зменшеною копією царського Маріїнського палацу в Києві, зведеного за проектом Растреллі.

Микола Пирогов

Знаменитий військовий лікар, професор  Микола Пирогов по праву користується славою «батька хірургії». Саме Микола Пирогов є засновником школи анестезії. Також лікар став першим практикувати гіпсові пов’язки для фіксації кісток на місці, щоб вони нормально гоїлися після перелому.

Останні роки життя великий хірург провів у Вінниці в садибі «Вишня». Після смерті Пирогова його тіло було забальзамовано. Офіційно гробниця іменується церква-некрополь Миколи Чудотворця, а тіло знаходиться трохи нижче рівня землі, в крипті. Садиба хірурга стала музеєм.

Перший раз Пирогов одружився в 1841 році на внучці генерала Татіщева Катерині Березіній. Свою першу дружину Пирогов регулярно навчав медицині, спонукаючи дівчину вивчати цю науку по кілька годин на день.

Їх шлюб тривав лише чотири роки, дружина померла від ускладнень важких пологів, залишивши після себе двох синів, Миколу і Володимира.

Через вісім років Микола Іванович одружився з баронесою Олександрою фон Бістром, родичкою прославленого мореплавця Крузенштерна. Вона стала вірною помічницею і соратницею. Спільних дітей з Пироговим вона не мала, виховувала синів від попереднього шлюбу. Саме дружина Олександра стала ініціатором бальзамування тіла коханого чоловіка після смерті.

Вдова підтримувала тут необхідний порядок, а перед смертю (померла 1902 року) заповіла 10 тисяч рублів на утримання церкви-некрополя, а також школи, яка була нею побудована для сільських дітей і знаходилась поблизу усипальниці. За заповітом Олександри Антонівни, її прах похований у могилі біля входу до церкви.

1891 року у Петербурзі помер старший син Миколи Пирогова — вчений-фізик Микола Миколайович Пирогов, який був похований в родинній усипальниці в Вінниці.

З 1902 року садиба знаходилась у власності молодшого сина Володимира Миколайовича, антикознавця, доктора філософії Берлінського університету, магістра Московського університету, доцента кафедри всесвітньої історії Новоросійського університету.

Через переїзд до Європи, Володимир Пирогов у 1904 році передав садибу донькам його старшого брата Миколи Миколайовича Лідії Мазіровій і Олександрі Гершельман, які після подій 1917 року зі своїми сім‘ями виїхали за кордон і залишились там назавжди: Мазірова — в Парижі, а Гершельман — в Афінах.

Правнуки проживають в Греції, Франції і Австралії. Генерал-лейтенант кавалерії Андрій Гершельман  побував у Вінниці у 1978 році, більше його візити не відбувалися, бо Греція була в НАТО, і  він брав участь в диктаторській хунті «Чорних полковників». Його посадили в тюрму, він написав книжку про свого пращура. 

Понад два десятиріччя садиба використовувалася за різним призначенням – як приміщення комуни імені Джона Ріда, дослідної сільськогосподарської станції, інфекційної лікарні. Фамільне поховання та церква знаходилися у занепаді, з усипальниці було викрадено шпагу Пирогова, яка була при мундирі (подарунок австрійського імператора Франца-Йосифа) і металевий хрест, який лежав на грудях покійного.

Починаючи з 1944 року в колишньому маєтку та церкві було проведено ремонтні роботи. За ініціативи медиків та науковців в садибі Миколи Пирогова 9 вересня 1947 року було відкрито музей.

Михайло Коцюбинський

Письменник Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський народився 17 вересня 1864 року в дворянській родині в Вінниці. В українську літературу ввійшов як майстер психологічної прози. 

Вінницький літературно-меморіальний музей М.М.Коцюбинського відкрито 8 листопада 1927 року в будинку, де 17 вересня 1864 року народився письменник і жив з перервами до 1897. Також музей було відкрито і в Чернігові, де останні роки мешкав класик.

Після того, як Коцюбинські продали хату і садибу у 1897 році, виїжджаючи до Чернігова, будинок мав кількох власників. Протягом багатьох років будинок не ремонтували і ліва половина його зовсім завалилася. В правій, напівзруйнованій половині й добудові, що її побудував один із власників, мешкало три родини. Садок був занедбаний, двір загиджений. 

Троє із чотирьох дітей Коцюбинського не займалися спадщиною свого славетного батька, адже пішли з життя в молодому віці.

Оксана Коцюбинська, донька письменника ( народ. 10 травня 1898 року) Була зв’язковою між червоним козацтвом та повстанським комітетом. ЇЇ чоловік Віталій Примаков — український радянський воєначальник, комкор, дипломат. Померла під час пологів в 1920 році.

Роман Коцюбинський — син письменника, культурно-освітній діяч. Служив у Червоному козацтві. 12 грудня 1936 року заарештовано, 26 вересня 1937 року за звинуваченням у контрреволюційній діяльності засуджено до роз­стрілу.

Юрій Коцюбинський — син письменника, український радянський діяч. Народився 7 грудня 1896 року в Вінниці. З грудня 1917 був членом першого радянського уряду України. Боровся за встановлення влади більшовиків в Україні. Член ЦК КПУ. 8 березня 1937 року — колегія Верховного суду СРСР засудила Юрія Коцюбинського до розстрілу. Того ж дня вирок виконано.

Лише донька Ірина Коцюбинська стала біографом письменника. Ірина була директором музею Михайла Коцюбинського в Чернігові, кандидатом філологічних наук, заслуженим працівником культури України. (12 липня 1899 р — 8 листопада 1977 р.) 

Наприкінці літа 1988 року внук письменника, син Ірини Юлій Романович Коцюбинський став директором музею, в якому раніше тривалий час (з 1964 до 1976 року) працював науковим працівником і завідувачем відділу літературної експозиції.

З 2000 року музей очолює правнук Михайла Коцюбинського Ігор Юлійович Коцюбинський. Під його керівництвом колектив Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського працює над популяризацією творчої спадщини письменника.

Багато зусиль у Вінниці доклав молодший брат письменника Хома Михайлович Коцюбинський, щоб відремонтувати й реставрувати хату, впорядкувати садибу. Він став першим директором новоствореного музею, першим автором експозиції. 

Донька Хоми, племінниця письменника Михайлина, народилась у Вінниці, де її батько керував музеєм. Михайлина була українською літературознавицею, перекладачкою, активною учасницею руху шістдесятників. Померла в Києві в 2011 році.

 

Читайте також:

Розкішні палаци і замки неподалік Вінниці. Маршрут дня для подорожей автомобілем

Музей як айсберг: віннничан запрошують на вечірню програму «Ніч музеїв»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.