Народився на Вінниччині, а підкорив Париж. Що відомо про художника Василя Хмелюка

Народився на Вінниччині, а підкорив Париж. Що відомо про художника Василя Хмелюка
  • Учасник українських визвольних змагань, студент польських і празьких академій, митець, який до світового визнання спав на кладовищі, а на старості впав у депресію, частково через норов молодої дружини.
  • Такими яскравими фактами з біографії може похизуватися художник, який на початку минулого століття народився у маленькому селі поблизу Жмеринки.
  • Чим ще може здивувати Василь Хмелюк?
На теренах нашого краю у різний час жило багато відомих людей. Своєю діяльністю Вінниччину на весь світ прославляли майстри слова, звуків і форм — поети, письменники, композитори, музиканти, художники й актори, а також віддані своїй справі лікарі, вчителі, архітектори, винахідники й непересічні політичні та громадські діячі. Щосереди о 20.20 ми знайомимо вас з історіями їхнього життя у серії публікацій «Видатні особистості Вінниччини».  

Тепер хочемо представити вашій увазі Василя Хмелюка — художника-постімпресіоніста, маляра й поета.

Від народження з пензликом у руках

У невеликому селі Березівка, що, найімовірніше, було поблизу Жмеринки Вінницької області 3 липня 1903 року з’явився на світ майбутній художник зі світовим ім’ям Василь Хмелюк. 

Народився хлопчик у сім’ї небідного інженера Михайла Хмелюка. Мав старшого брата Ілька, а за якийсь час і молодших Павла з Петром та сестру Марію.

Відео дня

Біографи митця говорять, що інформації про його дитинство та й загалом родину збереглось не так і багато. Відомо, що незадовго до народження Василя сім’я переїхала з села Чернятин. Батько продовжував працювати, а мати займалась вихованням дітей.

Є свідчення, що родина Хмелюків була інтелігентною і дуже дружною, особливу увагу вони приділяли традиціям і маленьким побутовим звичаям — це ще більше гуртувало їх один біля одного. До речі, сам Василь був найближчим зі своїм старшим братом, їхні життєві стежинки переплітались не одноразово…

Як розповідають історики, батьки дуже уважно ставились до освіти дітей. Так, майбутній художник спочатку навчався у жмеринській початковій школі, а потім вступив і до місцевої гімназії.

Крім того, відомо, що про Василів хист до малювання було зрозуміло відразу. Вже у років дев’ять він мав перші творчі успіхи, що не пройшло повз пильний погляд батьків. 

Вони, до слова, хлопчика підтримали. Михайло Хмелюк навіть зробив спеціальну домашню студію для сина та запросив вчителя з малювання, аби захоплення сина мало професійний розвиток. 

Батьки Василя Хмелюка

За партою не всидів

Закінчити навчання у жмеринській гімназії юнаку не вдалось. Точніше, він сам прийняв рішення покинути навчання заради українських визвольних змагань. Йому було лише 15 років, коли приєднався до армії УНР, де на той момент вже воював Ілько у старшинському чині.  

Воював митець за Україну кілька років, проте детальніших згадок про цей період і його «бойові» завдання не залишилось. Залишається тільки губитись у здогадках. 

На жаль, після поразки визвольного руху, був вимушений разом зі старшим братом виїхати закордон. Тож у 1920-му Василь Хмелюк покидає не тільки Україну, але й рідну Вінниччину зокрема.

Починається новий і багато у чому визначальний етап життя майстра. 

На чужині

У 1920 році, коли брати виїхали з Батьківщини, у Хмелюків трапилось ще одне горе — померла матір. Зрозуміло, що Василь хотів покинути все й повернутись додому, та цьому не судилось здійснитись.

Перший «прихисток» знайшов Хмелюк у Польщі. Там разом із братом він перебував певний час у таборі українських інтернованих вояків.

Власне, у Кракові художник вирішив продовжити (чи то відновити) своє навчання. Вступив у 1921 році до Краківської академії мистецтв, але за рік переїхав до Праги.

Василь Хмелюк у Чехії. Фото: elib.nlu.org.ua

Гризти мистецький граніт науки, знову ж таки, він не покинув. Став студентом Української студії пластичного мистецтва та Карлового університету. Крім того, тут він відкривається ще з однієї творчої сторони — з письменницької. 

Дослідники говорять про Хмелюка-поета, як про представника «празької школи», хоч зауважують, що перші його спроби пера припали ще на період визвольної боротьби. Пояснюють це тим, що саме тоді митець познайомився з іншим відомим поетом Євгеном Маланюком.

Власним коштом Василь випускає три поетичні збірки «Гін», «Осіннє сонце» і «1928,1926,1923». Але популярності чи широкого визнання це йому не приносить. 

Представники «празької школи»

Паризькі перепитії

Між поезією і малюванням наш видатний земляк обирає останнє. То його пристрасть і його покликання, його жага й найбільша мрія. То ж не шкодуючи власних сил, він з ранку до ночі пише, пише і ще раз пише картини.

«Не припиняю малювати, але продавати вже не спішу, — пише в одному з листів до батька й братів Василь Хмелюк. — Слава поволі наростає, то може за пару літ і тисячі матиму. На паризьких виставках мої образи мають великий успіх серед знавців мистецтва. Коли б не криза, то вже б гроші пішли. А так живу, як бідняк — на даху. Пече сонце, але все одно працюю по 10 годин денно. Не кожного дня їсти доводиться як слід, бо якщо кілька дрібних франків заведеться, то купую фарби. Але немає чого нарікати — сам собі такий путь вибрав».

Василь та Ілько Хмелюки у Чехії. Фото: elib.nlu.org.ua

Як бачимо з листа, пише митець вже про паризькі виставки. Тут важливо трішки повернутись і  пояснити, що у 1928 році він переїхав з Чехії до Франції. 

Дещо незвичним є один факт з біографії художника: деякий час він спав буквально на могилах на кладовищі «Pere Lachaise». Чому так? Знову маємо маленьку загадку… Та від цієї недомовленості постать Хмелюка видається ще цікавішою і навіть романтичнішою.

Говорять дослідники й про багатогодинні прогулянки містом, відвідування музеїв і картинних галерей. Така собі доза натхнення і, можливо, мотивації. Тобто стимул працювати ще краще, щоб стати поруч із вже відомими художниками в один ряд. 

Про своє захоплення Парижем і небажання повертатись до Праги Василь пише у черговому листі старшому брату.

Маємо сказати, що листувався з ріднею художник багато. Не забував він писати рідним на Вінниччину, а під час «голодних» 1932-1933 років ще й надсилав посилки з продуктами.

Поступово у Франції чоловік стає на ноги, знімає невелику кімнату в готелі й там починає творити. 

Визнання таланту

Варто ще додати, що у Парижі митець більше акцентує свою увагу на малярстві. Маючи досить скромну вдачу, у пригоді стали корисні знайомства, які помітили талант жмеринчанина й допомогли йому заявити про себе на всю Європу. 

Експериментувати зі стилями й формами Василеві Хмелюку подобалось. Він писав портрети, натюрморти й сільські пейзажі.

Пропонуємо подивитись на деякі з робіт художника. 

Уже у 1932-му йому вдається організувати власну виставку у відомій галереї «Молода Європа», а також приєднатись до колективної виставки українських і французьких художників, яка експонувалась у Львові.

Загалом, за словами дослідників, протягом 30-х років минулого століття видатний митець мав близько 12 виставок. При чому вісім з них були персональними. Це, до прикладу, в Лондоні, Варшаві й Монреалі.  

«Видатний український скульптор Григорій Крук на виставці полотен Василя Хмелюка у 1948 році в Мюнхені залічував свого земляка «до найкращих наших кольористів». Він, як кажуть, брав кольорами, оволодів усіма тонкощами палітри. Своєрідність і сила Василя Хмелюка полягала у своєрідній манері, у глибокому, суто українському відчутті природи, в прилученні до джерел французької колористичної школи, — дізнаємось з біографії митця й далі читаємо його ж цитату. — «Я змішую мої фарби, — казав художник, — щоб досягти прозорості». У його численних пейзажах сільської Франції є щось від України». 

На переконання дослідника малярської спадщини Хмелюка Олександра Федорука, майстерність митця полягала й у тому, що він «підсвідомо, десятим чуттям йшов до тієї самої Березівки під Жмеринкою, з якою так фатально розлучився на ціле життя».

Крім вже згаданих портретів і пейзажів, подобається малювати Василеві й жінок з натури, а також створювати ілюстрації до книг. Завдяки старанням художника, паризьке видання творів Миколи Гоголя, серед яких і «Тарас Бульба», виходить з його ілюстраціями.

«Сивочола» депресія

Талант митця, здається, ні в кого не викликав сумнівів. Його визнавали критики, мистецтвознавці й прості любителі прекрасного.

Ще на початку 1943-го він отримав вигідну ділову пропозицію від галереї Дюран-Рюеля, яка у майбутньому допомогла влаштувати багато мистецьких виставок. І, додамо, не тільки у Франції.

Так, картини нашого земляка прикрашали виставкові зали Нью-Йорку, Женеви, Кельні й подібних великих міст. 

«Французька преса писала про нього як про «провідного художника нашого часу». Сам же майстер ще на початку свого творчого шляху так розкривав своє кредо: любить малювати сумовитий голос самого лісу, пейзажі, повні дерев і дикого птаства, з безмежним фіолетом у глибині, квіти, на які не дивишся, а лише слухаєш. Як слухаєш ранок чи ліс, — зазначають у Вінницькій обласній бібліотеці Тімірязєва. — Нині картини Василя Хмелюка зберігаються в музеях Європи, у багатьох колекціонерів, були вони й у Львові, але знищені в 1952 році разом з багатьма іншими полотнами за розпорядженням тодішніх радянських «діячів культури».

Справді, картини митця можна знайти у музеях і галереях ледь не по всьому світу й за своє життя він встиг вхопити удачу за хвіст, як то кажуть. Але назвати його останні роки безхмарними все ж не можна.

І тут «на сцену» виходять не тільки творчі труднощі, але й кохання.

Коли художнику було вже добре за 40, він познайомився з 15-річною натурницею, з якою згодом побрався. Додамо, що для Василя Хмелюка це був вже другий шлюб (з першою дружиною, художницею Марією-Антуанеттою Шаперон, він розлучився після смерті новонародженого сина). 

Другу обраницю митця також величали Марією. Була вона іспанкою і, за переконанням Ілька Хмелюка, Василеві не підходила.

«Марія була не пара Василеві. Вона — проста жінка, але дуже вперта. Держала чоловіка «під пантофлем», — цитують дослідники старшого брата художника. — Брат не міг зробити ані кроку, ані рота розкрити без неї. Повтрачав добрі зв'язки й доступ до вищих паризьких кіл, куди його давніше запрошували. Кращі картини Марія відкладала для себе і виносила до своїх батьків. Там уже мала гарну збірку — біля 50 полотен».

Відомо, що після офіційного одруження митець став менше листуватись з родиною, а Марія не хотіла підпускати до коханого навіть українських біографів і мистецтвознавців… Кажуть, українців вона не любила.

Життя у певних лещатах давило на чоловіка, та все ж останньою краплею стало банкрутство Дюран-Рюеля у 1972 році.

Втрата опори й постійного фінансування заганяють художника у глибоку депресію, яка триває фактично до його смерті 2 листопада 1986 року. 

Останнє десятиліття Василь Хмелюк мало спілкується з друзями й сім’єю, навіть про його смерть брат дізнається за місяць, у грудні. 

Прожив видатний і талановитий художник 83 яскраві, насичені на злети й падіння роки. Останньою домівкою став паризький цвинтар, але слава й пам’ять про нього досі продовжують жити... А полотна тішити шанувальників у різних куточках Землі. 

Про інших видатних особистостей Вінниччини, нагадуємо, можна буде прочитати в наших наступних матеріалах щосереди о 20.20.


 

Читайте також:

Відома бразильська письменниця з подільським корінням. Що відомо про Кларісе Ліспектор

Лікував тіла й заспокоював душі. Що відомо про видатного поета Степана Руданського

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up