Історія Забужжя у світлинах. Що відомо про минуле села, що розгорнулось на березі Південного Бугу

Фото у матеріалі: fb.com/vinnytsiamuseum

• Вінницькій обласний краєзнавчий музей підготував 21-й випуск проєкту «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року».
• Тепер завдяки дослідникам музею можна дізнатись про минуле Забужжя.
• Як з’явилось село, кому належало й чим воно відоме сьогодні?

Про мальовниче село Забужжя, яке розгорнулось на березі Південного Бугу, розповідають вінницькі краєзнавці у черговому випуску вже традиційної online-експозиції. 

«Володарі» Забужжя

«За спогадами старожилів, на які посилається Юхим Сіцінський, село заснували переселенці із Малої Бушинки, розташованої навпроти на лівому березі, «а оскільки виселялися за річкою Буг, то ця обставина дала привід назвати це нове поселення Забужжям, — цитують музейники працю «Приходы и церкви Подольской епархии». — Село належало Байбузам, далі Четвертинським. У 1789 році королівський шамбелян і підкоморій князь Януш Святопок-Четвертинський продав Забужжя та сусідні села Вигнанку і Паланку (розташовані, відповідно, за два та п’ять верст від Забужжя) Корнельовським». 

Як дізнаємось з facebook-допису, після другого поділу Речі Посполитої та впровадження нового губернського устрою названі три села опинились у складі Брацлавського повіту Подільської губернії.

«На 1799 рік їхні власники, брати Бенедикт і Міхал Корнельовські, мали у Забужжі дерев’яний будинок із плодовим садом. Крім панського, в селі налічувалось 58 дворів, в яких мешкало 451 особа, — читаємо далі. — Тут існували корчма, водяний млин, невелика школа. Того часу в Паланці було 24 двори та 174 мешканці, у Вигнанці — відповідно, 30 і 204».   

Відомо, що у Забужжі, Вигнанці й Паланці кілька разів змінювалися власники. До прикладу, на початку 1820-х років села перебували у руках маршалка шляхти Вінницького повіту Онуфри Щеньовського, згодом перейшли до Луценків, Прушинських, перед 1895-м — до дворянина Бессарабської губернії Олександра Мермана, який мешкав у Забужжі й сам вів господарство. 

«Він, ймовірно, і володів цими селами на 1917 рік», — припускають вінницькі краєзнавці. 

Минуле села у цифрах

На 1905 рік, йдеться далі, у Забужжі було 166 дворів і 795 мешканців. 

«Волосне правління розташовувалось за шість верст у містечку Печері, поштова і земська станція — у Немирові (за 12 верст), — пишуть музейники. — Найближча залізнична станція «Немирів» лежала за 15 верст. У селі були два водяні млини та поромна переправа через річку Буг».  

Історики говорять, що повільні темпи зростання демонстрували також Вигнанка і Паланка, які на 1905 рік налічували: перша 61 двір і 395 мешканців, друга — 60 і 313. 

Раритетні світлини

«Нині публікуємо чудову світлину церковно-шкільного хору в Забужжі 1916 року, — акцентують у дописі. — Отож звернемося до минувшини тутешньої церкви. Князь Януш Четвертинський до 1782 року збудував у Забужжі уніатський храм, переведений 1794 року у православ’я». 



Кажуть, що це була дерев’яна трибанна церква на кам’яному фундаменті з окремою дерев’яною дзвіницею, також на кам’яному фундаменті.

«У 1865 році парафіяни на чолі зі священником Миколою Сольським розібрали ветхий храм і впродовж травня-жовтня того ж року збудували новий, присвячений, як і старий, пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського. Дерево на будівництво надав поміщик Прушинський. У новий храм зі старого перенесли п’ятиярусний різьблений іконостас». 

Краєзнавці повідомляють, що до парафії Свято-Дмитрівської церкви належали мешканці Забужжя, Паланки і Вигнанки (на 1900-й — загалом 1474 вірян), а також цвинтарна церква святого Олександра Невського у Вигнанці. 

«У Забужжі існувала церковнопарафіяльна школа (з 1889 року), у Вигнанці та Паланці — школи грамоти (відповідно, з 1895 і 1897 років)», — перераховують вони.

Світлина церковно-шкільного хору села Забужжя 1916 року, звертають увагу на сторінці краєзнавчого музею, зберігалася в родині Кульматицьких. 

«Нагадаємо, що у випуску, присвяченому Немирову, ми вже публікували з комплексу Кульматицьких віньєтку випускниці Немирівської гімназії 1908 року Анни Кульматицької. На світлині Забузького церковно-шкільного хору є батько Анни — подільський священник і громадський діяч Іван Кульматицький, — наостанок зазначають краєзнавці. — В кінці ХІХ століття він служив у Сокільці Брацлавського повіту, згодом його перевели до Печерської парафії церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Паралельно з духовною службою в парафії Іван Кульматицький у містечку Печері працював законовчителем сільського однокласного народного училища, заснував (1906 рік) та очолив осередок товариства «Просвіта».

Про минуле Немирова, нагадаємо, можна прочитати у матеріалі:

• «Володарка Немирова»: що відомо про Марію Щербатову та її вплив на життя містечка

Сьогодні ж Забужжя відоме серед іншого своїм пішохідним підвісним мостом, завдовжки 100 метрів і завширшки 1,3 метра. Його спорудили у 1986 році й він є єдиним мостом такого типу на Південному Бузі.

Читайте також:

Відродження Барської кераміки. Віртуальний 3D-музей готовий «приймати» відвідувачів

Тест від 20minut.ua. Перевірте, що ви знаєте про минуле й теперішнє вінницьких ринків

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.