«Прийшов у театр, взяв навушничок, апарат і слухай собі». Культурне життя стає доступнішим для незрячих

• Театри, музеї і громадські місця — наскільки вони доступні для людей з порушеннями зору? Чи почуваються вони залученими у культурне життя міста?
• Про це і не тільки поговорили з Костянтином Ільніцьким, директором Вінницького учбово-виробничого підприємство Українського товариства сліпих УТОС.

Костянтин — тотально незрячий, він втратив зір 19 років тому через травму і мусив вчитися найпростішим речам заново. Чоловік каже, що ще пам’ятає кольори, хоч зараз перед очима лише чорний.

Побачити виставу за допомогою слів

Влітку 2023 року розпочався проєкт «Запровадження послуги аудіоопису для осіб з порушеннями зору в обласних театрах Вінниці, Рівного та Хмельницького» за підтримки Українського культурного фонду, який втілює Любомир Покотило. Проект створений для того, щоб незрячі та слабозорі глядачі змогли відчути себе частиною театральної спільноти і відвідувати вистави комфортно. Для цього підготували аудіоопис або ж тифлокоментар до п’єс — це своєрідні коментарі про обстановку на сцені, костюми акторів, їхні жести, міміку. Загалом аудіоопис покриває все, що не можуть побачити глядачі — і передає візуальне словами. Впроваджує цю практику коментатор, що наживо описує те, що відбувається на сцені.

У липні вінниці глядачі мали змогу переглянути виставу «KVITKA» у Академічному муздрамтеатрі імені Садовського. Постановка оповідає історію Квітки Цісик, легендарної співачки. Ось які відгуки залишили незрячі відвідувачі:

— Вистава мені сподобалася, сама задумка режисера хороша була. Я хотів уявити, як сама ця вистава буде проходити, який буде сценарій, то я не очікував, що так буде: мені сподобалося, — каже Валерій.

Валерій цього разу мав змогу прийти в театр та не лише слухати репліки акторів, а й додатково уявляти виставу, адже вона супроводжувалася аудіоописовим коментарем.

Микола ж також радіє, що має змогу прийти в театр, одягти навушники та бути повністю незалежним під час перегляду вистави.

— Завдяки цій виставі я глибше відкрив для себе Квітку Цісик. Я і раніше її слухав, але зараз ще глибше зрозумів. Це дуже талановита співачка, — каже Микола

— Незрячі та слабозорі і раніше ходили у театри, каже Костянтин, просто брали з собою когось, хто бачить і може прокоментувати виставу. Звісно, це могло заважати іншим глядачам і не було дуже зручно. Тож аудіоопис до вистави — хороше рішення, — вважає Костянтин. 

Звичайно, все залежить від коментатора, хтось може описувати яскравіше, хтось трохи скупіше. Бо у кожної людини свій словниковий запас.

Проте не варто хвилюватися, адже над аудіоописом до вистави працює не одна людина — текст обов’язково узгоджується з акторами і режисером, а також тестується експертами. До того ж прислухаються і до відгуків глядачів.

Костянтин впевнений, що аудіоопис допоможе краще сприймати виставу, але не варто забувати про різницю досвідів:

— Сліпонароджені люди — зовсім інші. У них навіть мозок інакше працює. От уявіть, як людині, яка ніколи не бачила, пояснити, які кольори навколо. Я знаю, що синій, темно-синій, блакитний і небесний — це відтінки одного кольору. Розумію, що є холодні і теплі кольори. Я досі пам’ятаю кольори, у мене залишилася аналогова пам’ять. А в людей, що не бачать з народження, такого нема. До того ж, як незрячому сказати — снігова шапка на вершині? Він міг колись торкатися шапки і знає, що це. Але не шапки зі снігу. Чи як пояснити хмару? Моделі літаків чи авто, людина зможе дослідити на дотик. А прозорість води? Чи що скло може бути прозоре чи матове?, — розмірковує Костянтин.

У серпні та вересні у театрі ще раз можна буде глянути виставу «KVITKA» та ще одну про Марусю Чурай.

А як щодо фільмів та музеїв?

Фільми та серіали теж можуть бути доступними для людей з порушеннями зору. В Україні такі проєкти є — наприклад «Доступне Кіно». Це ініціатива ГО «Fight For Right», в рамках якої створюють аудіоописи для незрячих людей та спеціальні субтитри для тих, хто не чує. Команда уже встигла зробити понад 40 фільмів доступними.

У рамках ініціативи час від часу проводяться покази і у Вінниці.

— Іноді слухаю фільми з тифлокоментарем, на жаль, їх мало. Бо для людей з порушенням слуху часто є жестова мова, а для нас — рідко є коментар, — ділиться Костянтин. 

Костянтин каже, було б чудово, якби у міських кінотеатрах була можливість подивитися фільм і тим, у кого є порушення зору. Це можна зробити, записавши дві звукові версії, одну для тих, хто бачить, а другу — для незрячих через спеціальні навушники.

Музеї — ще одне культурне місце, що може бути інклюзивним. 

— Сам сходити у музей я не зможу, треба, щоб поруч був ще хтось. Зазвичай ходжу з дружиною, ми вже 18 років разом, вона навчилася добре пояснювати мені, — каже Костянтин.

У музеях достатньо було б екскурсовода, який би докладніше описував усе — для цього можна провести навчання. Не лише історію мистецтва, а й, наприклад, яка підлога у місці, де проходить екскурсія, з якого боку розміщені предмети тощо. Такі послуги не потребують значних вкладень чи зміни всієї експозиції.

Ще один спосіб буквально «доторкнутися» до мистецтва для незрячих і слабозорих — екскурсії на дотик. Костянтин пригадує, що у 2017 році до краєзнавчого музею у Вінниці привозили виставку «Торкаючись, бачу: великі українці». В її рамках презентували 12 скульптурних бюстів визначних діячів — Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Григорія Сковороди, Андрея Шептицького, Миколи Амосова, Марії Заньковецької, Георгія Гонгадзе, Володимира Івасюка, Михайла Бойчука, Олександра Довженка, Сергія Нігояна.

— Торкався, наприклад, бюсту Амосова. Зрозумів, що він з бородою, з вираженими вилицями, а обличчя худорляве. Тож людина може торкнутися і «намалювати» собі портрет людини. Адже незрячі завдяки тактильним відчуттям можуть зрозуміти більше, ніж зрячі, — пригадує Костянтин.

А Вінниця доступне місто?

Костянтин позитивно відгукується про доступність міста, але працювати ще є над чим. Він впевнений, щоб зробити простір міста доступним для людей з порушеннями зору, треба спитати їхньої думки. Сам Костянтин прихильник сучасних технологій, які можуть допомогти зробити життя незрячих і слабозорих простішим. 

 — Для доступності будь-якого закладу можна зробити озвучку перед входом. Наприклад, я підійшов, розумний маячок виявив мене і увімкнувся запис про те, який це ресторан, де вхід до нього — справа чи зліва, як викликати адміністратора. Якась мінімальна інформація. Але зараз придумали інше — розмістити таблички з шрифтом Брайля. Чому це не найкраща ідея? По-перше, немає стандартів, де ця табличка має розміщуватися, з якого боку. По-друге, не всі незрячі знають шрифт Брайля. Найчастіше його вивчають ті, що не бачать з народження, у школах. А я втратив зір внаслідок травми, тож не знаю цього шрифта. Як кажуть, не робіть для нас без нас.

Зараз епоха технологій, незрячі легко спілкуються телефоном, у месенджерах та соцмережах — все це доступно, каже Костянтин. Звісно, ті, хто розуміє шрифт Брайля зможе почитати табличку — але тоді можна комбінувати підходи, додавати і табличку, і озвучування. Щодо ресторанів — можна озвучувати меню, наприлад. Не обов’язково закуповувати навушники чи приймачі, достатньо додати аудіодоріжку на сайті чи у соцмережах.

Це стосується і цікавих місць у Вінниці — наводиш геолокацію і прослуховуєш аудіо про це місце. Або ж сайти міських адміністрацій, поліції, магазинів чи торгових центрів — теж можна записати коротко про діяльність. 

Бути інклюзивними — це подумати про те, як людям з інвалідністю робити найпростіші речі. А також бути долученими до того, що для пересічного містянина — звичайна справа. І не лише відвідати кафе чи аптеку, а й музей, театр.

Сучасні реалії диктують нові правила, щодня люди отримують травми — і на фронті, і у цивільних містах через постійні обстріли росіян. Воїни з пораненнями, з ураженнями зору — їх уже багато, і буде ще більше, впевнений Костянтин. Для них теж важливо створювати інклюзивні практики і долучати до культурного життя міста. Костянтин каже, що УТОС з воїнами з порушеннями зору уже спілкується — їздять у госпіталь провідати, наприклад. 

Авторка: Олеся БОГДАН

Читайте також:

Чому вінничани не відвідують театри та яке їх майбутнє? Поспілкувались з актрисою театру ляльок

«Хайпове літо» та пісні і танці Польщі й Грузії: ТОП-5 концертів серпня у Вінницькій філармонії

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.