«Навіть у найважчі часи він вірив у людей!» Вистава про Сент-Екзюпері об’єднала у Вінниці акторів із Києва та Харкова
- «Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі! Ти — це твої дії і немає іншого тебе. Треба багато що пережити, аби стати людиною».
- Вистава «Народжений з крилами» про життя, філософію та кохання геніального світового класика і льотчика Антуана де Сент-Екзюпері вражає світлом, мудрістю і паралелями з сучасними реаліями в Україні.
- Актори із Вінниці, Харкова і Києва розказали, як із початку повномасштабної війни створювали дивовижний ліричний спектакль для тих, хто вміє бачити серцем.
— Не соромтеся і не лякайтеся цього хлопця із камерою. Це наш друг. У нас сьогодні французька тематика, тому він «приїхав із Франції». Саша, як тебе звати?
— Бонжур! Жан-Люк Олів’є!
Із такого грайливого початку режисер і виконавець головної ролі вистави Олександр Сугак представив колегу-киянина, який грав французького журналіста, та незвичний формат вистави — з інтерактивом із глядачами та фільмуванням усього дійства на камеру.
А далі — вінничани, що прийшли на виставу «Народжений з крилами» у молодіжний центр «Квадрат», перенеслися на понад 100 років тому, у непростий час, коли жив і творив Антуан де Сент-Екзюпері.
— Він був людиною справді планетарного масштабу. Хоча в очах оточуючих, принаймні з їхніх слів, завжди був наче велика дитина. Здоровий, незграбний,балакучий, усміхнений, полюбляв поїсти, випити, привернути до себе увагу. І дуже полюбляв показувати фокуси з картами, — розповідає Олександр Сугак. — А ще мав дуже нелегку долю, на яку випала війна, безліч травм, аварій, трагедій, розпач вигнання та депресія… Але до останнього він вірив у людей! І в те світле, що є в кожному з нас!
Аби надихнути всіх мудрістю і прикладом сили, які попри важкий час Другої світової війни, зберіг у своєму серці Антуан де Сент-Екзюпері, актори з Києва, Харкова та Вінниці об’єдналися у проекті «Media Vision Theatre» і за підтримки Culture of Solidarity Fund by the European Cultural Foundation створили виставу, яка відкриває найцікавіші, маловідомі факти з життя автора «Маленького принца».
В основі вистави — зворушливі листи письменника до матері і найкращого друга Леона Верта, уривки з творів та спогади дружини — пристрасної сальвадорської красуні Консуело.
Вистава захоплює із найперших секунд, зворушує, розчулює, торкається найтонших струн душі паралелями Другої світової війни і сучасними реаліями в Україні, а головне — дарує серцю ту найдорогоціннішу істину, про яку завжди нагадував Антуан де Сент-Екзюпері:
— Найголовнішого очима не побачиш. Добре бачить тільки серце!
Олександр Малий: «Повернувся в Україну з США і не шкодую!»
Ставити виставу «Народжений з крилами» громадська організація «Арт Плексус» планувала у Києві ще до початку повномасштабної війни. Головною ідеєю креативної подачі одразу визначили інтерактив із глядачами та поєднання театральної гри і зйомок на професійну камеру.
Після паузи, викликаної широкомасштабним наступом рф, репетиції команді вдалося розпочати навесні у Вінниці і зрештою головні ролі у виставі зіграли артисти—вимушені переселенці із Харкова та Києва.
— Цей проект для мене виник дивовижним, чарівним чином. Коли розпочалася повномасштабна війна, я, як і всі, намагався знайти свій функціонал. Пішов записуватись до тероборони, але мене записали в глухий резерв. Потім намагався приєднатися до волонтерів і ледь не потрапив у пекарню випікати хліб для наших славних вояків. Аж раптом мені подзвонили і запросили у Вінницю у цю виставу. Я приїхав на початку квітня, коли вже команда розпочала роботу. Вінниця усім нам дуже сподобалася! Це тепле, гостинне місто з чудовими людьми, природою і дуже файними дівчатами! — відзначає харківський актор Олександр Малий. — Тут нам надали репетиційну базу — нас прихистив ліцей № 20. І загалом всі допомагали, хто чим може: підтримкою, добрим словом і навіть харчами.
У рідному Харкові Олександр Малий 25 років працював у Харківському театрі юного глядача і тривалий час — у США.
— Останні два роки перед тим, як повернутися в Україну, я працював у Нью-Йорку у формації, де актори з 8 країн грали світову класику, зокрема, й твори геніального українця Миколи Гоголя, англійською мовою. Це був цікавий період, та я відчув, що далі розвиватися хочу в Україні, на своїй рідній землі. Повернувся і не шкодую! — ділиться Олександр Малий. — Вистава «Народжений з крилами» — скромний внесок від нас, митців, для підтримки переселенців, військових, всіх наших найкращих людей у світі — українців! Цей матеріал підкорює своєю людяністю та гуманістичною направленістю, адже Антуан де Сент-Екзюпері був гуманістом, як то кажуть, до мозку кісток. У страшний час війни він шукав шляхи, як кожен попри все може залишатися людиною та допомагати іншим. І він віднайшов це, передавши нам через свою дивовижну творчість.
Олександр Єременко: «Дуже захопився історією Вінниці»
— Твори Антуана де Сент-Екзюпері сьогодні всіх вражають своєю актуальністю і паралелями. Франція 40-х років і сучасна Україна — практично одне і те ж: бомби, ворожі полки, — відзначає київський актор Олександр Єременко.
Із дружиною-акторкою Любов’ю Єременко вони переїхали у Вінницю після того, як у перші ж дні вторгнення у Києві поруч біля них влучила ракета.
А оскільки Олександр Єременко також має історичну освіту, одразу ж по приїзду почав вивчати славне минуле нашого міста.
— Спитав у нашого режисера Сашка: де тут Богун скарби заховав? — усміхається Олександр Єременко. — Каже: «Не знаю, йди під мурами шукай». Тож я поїхав і до мурів і, звісно, на вашу Замкову гору поліз, щоб побачити рештки вінницького замку.
Захопившись дослідженням історії Вінниці, актор-історик навіть встиг провести перфолекцію «Вінниччина. Історія. Народи. Мови». У Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці розповів цікаві факти про генетичне походження вінничан, про готів, скіфів, індоєвропейців та трипільців, які жили на нашій землі.
Олександр Сугак: «Раджу всім прочитати «Військового льотчика»
Після Вінниці, де, починаючи із 20 червня, зіграли виставу «Народжений із крилами» вже 14 разів, митці поїдуть презентувати постановку у Києві. Також мають чимало запрошень у інші міста.
— Своєю виставою ми нагадуємо, що навіть у найважчі часи, коли вже немає сил, потрібно згадувати і віднаходити цього Маленького принца у своєму серці, який дарує життя, сили і надихає ніколи не здаватися, — ділиться режисер Олександр Сугак.
Наш земляк свого часу закінчив школу № 1, Вінницький будівельний технікум і Київський національний університет будівництва і архітектури.
— У пошуках нового доля закинула мене до Києва. А у 2011 році я нарешті знайшов своє покликання — вступив у театральний інститут. Насправді ще у школі, коли я завжди читав вірші, проводив зустрічі і свята, всі казали: «Сцена за тобою плаче!» А я не вірив і не збирався, — усміхається Олександр Сугак. — Та сцена мене все ж дочекалася! У рік вступу мені було 23 роки — це вже був граничний вік. На курсі нас двоє було таких — найстарших.
Із початку повномасштабної війни актор і режисер із дружиною та дитиною зі столиці повернувся у рідну Вінницю, де активно долучився до волонтерства.
— Зараз важливо давати підтримку всім, хто цього потребує. І силою мистецтва у тому числі, — переконаний Олександр Сугак. — Життя Антуана де Сент-Екзюпері — вражаючий приклад для нас усіх! Він був людиною, яка понад усе мріяла про небо. Він потрапляв у аварії, його виганяли з авіації, забороняли літати, але його бажання було сильнішим за всі перепони і випробування. Будучи за крок до смерті, він все одно знайшов у собі сили продовжувати жити і йти за своєю мрією, повернувся на фронт і подарував нам «Маленького принца», «Планету людей» та багато інших неповторних творів, які варто перечитувати. Зокрема, я раджу всім прочитати «Військового льотчика» — оповідання, у якому Сент-Екзюпері детально описав свої польоти на початку Другої світової війни. Він передав весь біль того, що бачив, й обурення, коли було зрозуміло, що треба відходити, але все одно людей кидали у бій. Як він писав: «Ніби кидають склянки з водою на лісову пожежу»… У «Військовому льотчику» Сент-Екзюпері покроково розписує, як він одягається на бойові завдання, розуміючи, що у мирний час ти не надаєш цьому значення, а під час війни — може, вдягаєшся востаннє… У цьому творі дуже багато глибоких філософських думок! Раджу всім його прочитати.
11 цікавих фактів про Сент-Екзюпері з вистави «Народжений з крилами»
1. Антуан де Сент-Екзюпері понад усе любив небо. Воно давало йому силу до життя та жагу до нових польотів.
«Я обожнюю цю професію, — писав він мамі. — Ви собі не уявляєте той спокій і ту самоту, які знаходиш на висоті 12 тисяч фунтів тет-а-тет із двигуном. А цей чарівний дух товариства внизу на льотному полі! Коли дрімаєш уривками, спостерігаєш за рухом друзів і чекаєш своєї черги піднятись у небо на цьому ж літаку. Потім обмінюєтесь розповідями… Вони просто дивовижні!»
Тож коли одного разу Антуану запропонували місце замдиректора авіакомпанії, він дуже сильно запротестував: «Але, місьє, більше всього на світі я хочу літати. Все, що я хочу робити – це літати!»
2. У 1923 році Сент-Екзюпері потрапив у першу авіакатастрофу. Результат — черепно-мозкова травма, через що його комісували.
Він ще довго потім згадував слова командира 2-го полку військово-повітряних сил Франції: «Тепер ви — цивільний. Облаштовуйте своє життя самі. І пам’ятайте: ви не один такий».
3. У 1929 році в Аргентині Антуан де Сент-Екзюпері познайомився з майбутньою дружиною — журналісткою і художницею Консуело. Темпераментна, з гарячою кров’ю, на той момент красуня вже двічі була одружена і двічі стала вдовою.
Їхнє подружнє життя точно не було нудним! Вони рідко жили разом, часто сварилися, били посуд, билися, точніше — вона його інколи била. Саме дружина була прообразом Троянди із «Маленького принца».
Згодом Консуело напише книгу «Мемуари троянди», у якій дуже відверто розповість про їхнє особисте життя і як спонукала автора до творчості. Вона…закривала його на ключ! І поки не напише 5-6 сторінок тексту і не просуне їх під двері, не впускала його до себе у спальню.
У своїй книзі Консуело зробить таке зізнання: «Я стала несправедливою, ревнивою, сварливою, нелагідною. Я не хотіла поступатися жодною усмішкою тим жінкам, запрошеннями від яких був переповнений його щоденник: запрошення на коктейлі, сніданки, побачення… Я стала злостивою. Я не терпіла всіх тих дівиць. Не кажучи вже про тих, які насмілилися вдертися у наше особисте життя. Я програла свою битву. Він потребував атмосфери більш м’якої, багажу легшого, який можна залишити деінде…»
4. Кінець 1935 року, повітряні перегони із Парижа в Сайгон, приз — 150 тисяч франків… і друга авіакатастрофа Сент-Екзюпері. Він опинився у Лівійській пустелі без жодних запасів води та харчів. Розуміння, де ти — плюс/мінус 300 кілометрів. Голод, спрага і неминуча смерть.
Письменник згадував: «Коли, помираючи від спраги, я лежав на землі, поруч з’явилась висока мовчазна Діва. Вона напоїла мене. Вона пролила мені в душу безтурботний спокій разом із зоряним молоком. Мене охопило безмежне незбагненне щастя і я не сподівався дожити до світанку. В мою останню годину вона накрила мене величезною оксамитовою ковдрою».
Саме ця історія лягла в основу легендарної казки-притчі «Маленький принц», написаної через 6 років і перекладеної 300 мовами та діалектами.
«Як на мене, — писав Антуан де Сент-Екзюпері. — Хай краще буде продано 100 екземплярів книги, за яку мені не соромно, аніж 6 мільйонів сторінок маранини. Оці 100 екземплярів зроблять більше, принесуть більше користі, аніж 6 мільйонів сторінок!»
5. Свого «Маленького принца» він присвятив найкращому другові Леонові Верту.
У листі до товариша Антуан де Сент-Екзюпері писав:
«Усмішки об’єднують нас всупереч різноманіттю мов, каст, партій. Хіба це не найдорожча сутність нашої культури? Матеріальні потреби могла б задовольнити навіть тоталітарна тиранія. Але ж ми не худоба, яку треба відгодовувати. Більш за все ми цінуємо звичайні людські зустрічі. Основа будь-якої культури — у самій людині! Перш за все — це притаманна людині сліпа і нездоланна жага до тепла».
6. Із початку Другої світової війни 4 вересня 1939 року Антуан де Сент-Екзюпері прибув до місця мобілізації до військового аеродрому. Перший медогляд закінчився вироком: «Непридатний».
Проте ціною скандалів та завдяки допомозі друзів Сент-Екзюпері все ж таки потрапив на фронт.
Він писав: «Ця війна ні на що несхожа. Все у ній безглуздо. Вона не вписується у жодну схему. Люди з серйозним виглядом смикають за ниточки, які відірвалися від маріонеток… Штаби з абсолютною впевненістю відправляють накази, які нікуди не дійдуть…
Так, я не люблю війну! Але я буду боротися з кожним, хто хоче підкорити свободу людини одній особі чи групі осіб. Я буду боротися заради любові до людей!»
7. Біля селища, де була розташована їхня військова частина, жила маленька дівчинка на ім’я Сесіль. Одного разу після церковної служби вони з мамою потрапили під страшенну зливу і Сесіль почала гірко плакати через те, що у неї не було парасольки. А на наступний ранок Антуан де Сент-Екзюпері з’явився біля їхньої ферми з дитячою парасолькою у руках. Де він її роздобув на той час? Це так і залишилось таємницею.
«Маленька дівчинка в розпачі. Мене вразило її горе. Якщо я не відгукнусь, я зменшу свій світ. Цій дитині будь-що треба допомогти! Тоді в моєму світі все буде гаразд!» — пояснював Антуан де Сент-Екзюпері.
8. Командування Антуана, доповідаючи своєму керівництву зазначало: «Він ніколи не ухиляється від ризику. Завжди попереду. Завжди готовий на все і завжди робить усе, аби полегшити зусилля своїх побратимів та зберегти їх».
«Кожний відповідальний за всіх. Кожний відповідальний сам. Кожний відповідальний сам за всіх», — був переконаний Сент-Екзюпері. — Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі! Ти — це твої дії і немає іншого тебе. Треба багато що пережити, аби стати людиною».
9. Описуючи перші роки війни, у своєму оповіданні «Військовий льотчик» письменник писав:
«Перемога/поразка — я погано розуміюсь у цих формулах. Є такі перемоги, які запалюють натхненням, а є такі, що принижують. Є поразки, які ведуть до загибелі, а є ті, що збуджують до життя. Життя виявляється не в стані людей, а — в діях! Той, хто хоче забезпечити собі місце паламаря чи сторожа в майбутньому соборі — уже переможений. А той хто носить у серці образ майбутнього собору — уже переможець. Перемога є плід любові. Тільки любов бачить риси майбутньої статуї. Тільки любов керує творцем. Розум має ціну лише тоді, коли він служить любові».
10. Вирушаючи на чергове бойове завдання у листі до коханої Консуело, письменник зізнавався:
«Консуело, мені 42 роки і я пережив безліч аварій. У мене купа травм. Я, напевно, сам і не зможу стрибнути з парашутом. Два дні з трьох у мене болить печінка. Через день у мене морська хвороба. Після гватемальського перелому вдень і вночі шумить у вухах. Я так втомився… Але я їду. Хоч у мене є безліч причин, аби залишитись тут. І набереться з десяток пунктів для звільнення мене з військової служби. Але я їду. Це мій обов’язок. Мені нестерпно бути осторонь, коли хтось голодує. Я знаю лише один шлях бути у ладу зі своєю совістю – це не бути осторонь страждань. Консуело, витчи мені плащ із свого кохання — і тоді жодна куля мене не зачепить!»
11. 31 липня 1944 року літак-розвідник «П-38 Блискавка», який пілотував Антуан де Сент-Екзюпері, на базу не повернувся.
У останньому листі матері, який дійде трохи згодом, він писав:
«Шкода, що так давно не бачилися з вами. Мене дуже турбує час, мила моя старенька матусю. У який страшний час ми живемо!.. Для мене було справжньою трагедією дізнатися, що Діді загубила свою іграшку. Ох, матусю, як би я хотів їй допомогти! Але на майбутнє — нехай вона розраховує на мене. Коли ж врешті буде можливість сказати тим, кого любиш, про свою любов до них… Мамо, цілуйте мене від усього серця, як я цілую вас».
Останні ж слова генія до дружини у листі були такі:
«Консуело, я від усього серця дякую за те, що ти — моя дружина. Якщо мене вб’ють, то мені буде кого чекати. Щоб бути разом у вічності».
Читайте також:
Режисер Дмитро Весельський: «Зараз театр має бути, як кінчик голочки — жорстокіший і чесніший»
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
Андрей Эндрю