Георгій Делієв у понеділок з прем’єрою у Вінниці: «З нас іскри будуть летіти!» ТОП цікавих фактів про актора

Георгій Делієв у понеділок з прем’єрою у Вінниці: «З нас іскри будуть летіти!» ТОП цікавих фактів про актора
  • Легендарний очільник комік-трупи «Маски» 18 жовтня о 20.00 у театрі імені Садовського у образі бізнесмена розкаже все, що бентежить чоловічі душі, у новій прем’єрній виставі «Ідеальний фасон».
  • До приїзду народного артиста України, на гуморі якого виросло не одне покоління, ми підготували ТОП найцікавіших фактів з його життя.
  • Чому актор завжди у валізі возить пензлі і фарби? Хто його головна муза? І як колись з Борисом Барським вони були у конкуруючих театрах.

Актор, режисер, худрук театру, сценарист, музикант, архітектор за освітою, художник, чиї картини зберігаються у колекціях поруч із Пікассо — творчі іпостасі Георгія Делієва можна перелічувати нескінченно.

Щоразу різний і щоразу цікавий — творче життя 61-річного Георгія Делієва продовжує бити ключем. Зокрема, серед численних нових зйомок — фільм «Любов і блогери», де разом із зірковими колегами Ольгою Сумською і Назаром Задніпровським актор грає з нинішніми кумирами молоді — найпопулярнішими українськими блогерами.

У житті Георгія Делієва соцмережі теж займають не останнє місце. Актор активно веде сторінку у Facebook, де, до речі, днями назвав Вінницю улюбленим містом, а у Instagram взагалі має декілька сторінок. На одній із них актор публікує свої авторські картини і ділиться особливими історіями зі свого, без перебільшення, особливого життя.

Відео дня

Насправді народився не в Одесі

— Дуже багато людей думають, що я народився і виріс в Одесі. Насправді з'явився на світ я 1 січня 1960 року у Херсоні, а дитинство провів у Новій Каховці. Одеса з'явилася у моєму житті, коли я вирішив вступити в Одеський інженерно-будівельний інститут на архітектурний факультет.

— Чим тільки я не займався в дитинстві! Футбол, волейбол, легка атлетика, танці, шахи, баскетбол... На деякі секції я попадав один раз. Все було не те, не для мене.

Оскільки я народився у родині вчителів, потреба у творчості і здатність до нього — частина мого характеру. Бажання творити росло разом зі мною з перших днів мого життя. Батьки завжди підтримували й заохочували мої починання, так у юному віці було прийняте рішення віддати мене на уроки художнього мистецтва. І саме із цього моменту я став жити творчістю... Став пробувати писати картини і з кожним разом все більше і більше починав відчувати пензель і полотно.

Геніально малював фальшиві рублі

— Одного разу я намалював 3 рублі — «трьошку» з однієї сторони. А зворотну сторону залишив білою, недоторканою. Купюру фальшиву віддав бабусі і говорю: «Бабусю, я заробив 3 рублі. Купи мені морозиво, а собі можеш взяти вина». Бабуся Надя любила випити вина.

Вона взяла цю тарілку і хотіла покласти в гаманець, як раптом побачила, що друга сторона біла. «Трьошка» була дуже майстерно намальована кольоровими олівцями, відрізнити від справжньої було складно. Бабуся була така вражена і захоплена цією «трьошкою». Потім показувала цю купюру всім подружкам і друзям, стиха, звичайно. І хвалилася. Якщо до цього вона називала мене: «Мій онук — золото», — то після цього випадку вона називала мене: «Мій онук — геній».

Про «Маски» і вигнання через ірокез 

— Я приїхав в Одесу у 17 років, вступив в архітектурний, але потім усвідомив своє покликання міма. Саме у студентський час я познайомився зі своїм другом і колегою Борисом Барським, ми ходили в конкуруючі театри-студії пантоміми. У кожної був свій стиль: у його студії віддавали перевагу оповідальному, у нас — робили ставку на комедію й ліричні сценки. І ми змагалися: намагалися випустити свій спектакль раніше.

— Пам'ятаю, як я йшов по коридору інституту і побачив афішу: «Оголошується набір студії пантоміми «Крик». Мене так вразила ця афіша, як художника, як архітектора, що я вирішив піти, подивитися, що це. Прийшов, там якесь прослуховування було, кастинг як зараз називається. І Володя Ципін, це мій перший учитель пантоміми, говорить: «Молодий чоловіче, добре, я вас беру». Ми вчилися разом з Ігорем Малаховим, Сашею Постоленко — це все одна група. І так трапилося, що захоплення пантомімою витиснуло захоплення архітектурою. І з цього моменту ми стали творити.

Георгій Делієв: «Із Сашком Постоленко у 82 році. Майбутні офіцери сапери-підривники. Але доля розпорядилася інакше»
Георгій Делієв: «Із Сашком Постоленко у 82 році. Майбутні офіцери сапери-підривники. Але доля розпорядилася інакше»

— Моя кар'єра клоуна була немов американські гірки. Був час я творив, а було й витворяв таке, що мої художні керівники не розуміли, що зі мною робити. Згадую, як мене вигнали із групи, тому що я прийшов з ірокезом і пірсингом у вусі. Я дивився на пантоміму сучасним поглядом і бачив, чого не вистачало у виставах. Саме через мої погляди була невідповідність консерватизму і нового витку у розвитку. І так кілька разів мене просили покинути групу, а потім запрошували назад. І в один з таких разів я пішов і команда артистів пішла за мною. Це був початок нашого союзу.

Улюблені місця в Одесі — Привоз і «Будинок клоунів»

— За той час, поки я живу в Одесі, повністю перейнявся атмосферою й менталітетом корінних одеситів. Чого тільки вартий наш славний Привіз! Там же приходиш і ніби потрапляєш у минуле століття. Там торгує тюлькою знаменита тітка Соня, помідори у дядька Абраші і знамените масло тітки Сари.

Я дуже люблю похід на базар зі своєю дружиною. Чого варто тільки пройтися, спробувати і поторгуватися! І ви ж знаєте, ходити із дружиною по базару, це однаково, що плисти за рятівним кругом. От начебто вже й урятувався, але ні. Вже купили огірки, помідори й черешню (якої не було в списку), а як же полуниця, малина…і, напевно, ще вершкове масло. Тому я, як справжній суворий чоловік, говорю: «Добре, люба…,як скажеш», — і покірно несу пакети.

— Це все звичайно цікаво, але по-справжньому я люблю і дихаю в театрі «Будинок клоунів». Це місце наповнене атмосферою Одеси не менше Привозу і саме тут я розслаблююся й заряджаюся. Пам'ятаю, у 2003 році я з командою чудових артистів вирішили заявити про необхідність створити щось своє. І цим «своїм» став саме Будинок клоунів. Я пишаюся цим проектом і дуже його люблю. Тому, якщо ви ще не відвідали театр «Будинок клоунів», обов'язково це зробіть.

Малює, коли хочеться тиші 

— За першого ж зручного випадку я пишу. Коли — картини, а коли — вірші і музику.

Мене часто запитують, чому я пишу картини. Ну, що я можу сказати. Це ніяк не пов'язано із графіком, це ніколи не «в напряг». Це тільки для душі й тільки в задоволення. Звідси «випливає» питання: від чого тоді я втомлююся? Від «Масок», від музики? Ні, насолоджуюся кожним зі своїх дітищ. Але, буває, я перенасичуюся великою кількістю людей, буває, мені хочеться тиші. І саме у такі моменти я пишу. Я виражаю те, на що мені не вистачає слів. Я в кожну картину вкладаю частину себе. Буває йду по місту, і знаєте, як фотокадр бачу гарний пейзаж, гарну будівлю і от з декількох таких кадрів у моїй пам'яті народжується одна загальна картина.

І при зборі валіз у поїздку я обов'язково беру пензлі, папір, полотно.

«Стороннім вхід заборонений». Георгій Делієв. Полотно, масло. 2014. Картина перебуває у Нью-Йорку в приватній колекції
«Стороннім вхід заборонений». Георгій Делієв. Полотно, масло. 2014. Картина перебуває у Нью-Йорку в приватній колекції

Про родину: «Живемо весело!»

— Коли мені було 19 років, я вперше одружився. Лариса була чудовою жінкою, яка була моїм тилом, підтримкою і люблячою дружиною. У шлюбі народилася дочка Яна. До нещастя у 2012 році не стало Лариси, це була велика втрата…

У 2013 році доля знову звела мене з моєю бек-вокалісткою Катериною — і стріла Амура простромила моє серце. У 2014 році ми розписалися і через рік у нас народився перший син Микола.

У нашій спільній родині всяке було: і радісні дні, і не дуже. Але ми разом, незважаючи ні на що.

На початку наших стосунків мене часто питали: «Як ми живемо разом з такою великою різницею у віці?» Весело і задерикувато!

— Катя для мене — не тільки кохана дружина і мама моїх синів, а й однодумиця і союзник по групі. Ми разом виступаємо у групі «Deliev's band» і разом вирішуємо побутові питання. Це моя муза.

Про свою музу

— Для того, щоб поїсти, нам потрібен посуд. Для того, щоб щось купити, нам потрібні гроші. Для того, щоб були гроші, треба працювати. А для того, щоб писати картину, потрібна муза. Хто вона? Її не купиш, вона приходить, коли хоче.

Є легенда давньогрецька, про те, що художник пише картину тільки після поцілунку музи. Для мене музою стала моя дружина. Катюня мене надихає на нові проекти і дає заряд енергії. І для мене її поцілунок і є тим поцілунком Музи, після якого я пишу.

Георгій Делієв: «Ця картина була написала з моєї родини, а саме — дружини Катерини і сина Коленьки. Мені часто говорять, що на цій картині я у вигляді дитини зобразив себе. Ми просто з Колюнею схожі»
Георгій Делієв: «Ця картина була написала з моєї родини, а саме — дружини Катерини і сина Коленьки. Мені часто говорять, що на цій картині я у вигляді дитини зобразив себе. Ми просто з Колюнею схожі»
Портрет дружини Каті. Полотно, масло. 2019
Портрет дружини Каті. Полотно, масло. 2019

Про першу виставку і пригоди у Японії

— Останнім часом мені стали пропонувати проводити виставки моїх картин. Раніше мені здавалося, що робіт мало, а шедеврів — ще менше. Але я по натурі перфекціоніст і поки я не побачу гармонії на полотні, картина не з'явиться на загальному огляді.

— Пам'ятаю як зараз першу свою виставку. 2004 рік — перша персональна виставка «Штрихи до портрета» (живопис, графіка). Галерея «Білий місяць», Одеса. І потім була ще 61 виставка (не тільки в Одесі і не тільки в Україні). Зокрема, у грудні 2019 року відбулася персональна виставка у Нью-Йорку (США) у Wise Art cafe. Кожна з моїх виставок дорога мені й наповнена мільйоном спогадів.

 «Японські гори». Папір, акварель. 2019
 «Японські гори». Папір, акварель. 2019

— Ця картина була написана в Японії у 2019 році. І мені захотілося з вами поділитися історією, яка трапилася з нами теж у Японії, але трохи раніше — у 2016 році. У відрядження ми поїхали всім сімейним підрядом, тоді нашому старшому сину Колі було 8 місяців. Народився він світловолосим, і, приїхавши в Японію, був справжньою родзинкою — на нього всі звертали увагу. В один момент крихітка у ліфті не стрималася і поцілувала нашого Кольку. І називали вони його Коря — ну дуже складно їм вимовляти букву «л».

І ще що мене вразило: японці настільки звикли до незначних землетрусів, що навіть не звертають на них уваги. А от моя дружина дуже навіть звернула. Спочатку вона думала, що в неї голова запаморочилась, а потім вона довідалася, що це всього лише весь день поштовхи ми відчували.

— Ще одна весела історія з Японії. Ходили ми з родиною на виставу Цирку Дю Солей «Тотем» і наприкінці природно захотіли сфотографуватися з артистами. І от ми пройшли чергу і тут впізнали мене. Ми швидко сфотографувалися з усіма артистами і потім всі по черзі стали фотографуватися з нами. Вистава була найвищого рівня.

Про музичну діяльність

— Моя музична група «Deliev's band» — це неймовірний заряд емоцій і сил. Мій найголовніший шанувальник — син Микола. Знає всі пісні напам'ять і не пропускає жодного концерту. Раніше соромився, сидів скромно в кутку, а зараз запалює на танцполі. І це мене ще більше надихає.

Про комедію, яку везе у Вінницю

— Під час вистави «Ідеальний фасон» іскри будуть летіти з нас! Ми вкладаємо дуже багато себе, занурюємось, віддаємося тотально цьому твору. На сцені адреналін пре!

Граючи, ми одержуємо величезне задоволення, а це вже запорука успіху. Моя формула успішності будь-якого проекту — щоб задоволення було у творців. Саме тоді переповнює натхнення і ця енергія передається глядачам. Під час цієї вистави глядачі будуть вібрувати, як і ми! Всі ці теми, конфлікти знайомі людям. Те, що нам здається смішним, їх теж буде смішити. Те, що видасться трагічним — буде лякати. І в такий спосіб ми втягнемо всіх у гру.

— Насправді у цій виставі мінімум 5, та навіть 7! гостросюжетних романів Агати Крісті! Я коли тільки прочитав п’єсу, відразу сказав Євгену Чепурняку: «Женя, це шахова гра!». Це два чоловіки, два гравці, що грають у шахи, не знаючи рівень суперника. Наші герої у виставі дуже різні — і у цьому принадність. Ми не намагаємося один одному здаватися кращим, ніж є. Ми відкриваємося один одному, оголюємося. Тому що змушені оголитися перед глядачем. Це моменти одкровення.

Не пропустіть зустріч з Георгієм Делієвим і його колегою по виставі — народним артистом України Євгеном Чепурняком — у одній з найгучніших прем’єр року — комедії «Ідеальний фасон». Початок вистави у понеділок, 18 жовтня, о 20.00 у театрі імені Садовського.

Останні квитки на виставу можна придбати онлайн і у касі театру.

Читайте також:

«Ave Romeo, Ave Juliet»: на сцені театру Садовського «відгриміла» прем'єра мюзиклу про вічне кохання

ТОП-5 культурних подій, які відбудуться у Вінниці в жовтні

«Я ніколи не здамся»: до Вінниці вперше завітав режисер і політв'язень Олег Сенцов

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up