Про «Вікно життя» у Вінниці: «Краще дати можливість малюку жити, а не викидати в смітник»

Вікно життя при жіночому монастирі у Вінниці

«Вікно життя» – це рятівний пункт для дітей, від яких відмовляються батьки або не можуть їх утримувати за певних обставин.  Його особливістю є анонімність, адже поруч немає відеокамер, а відтак можна залишити дитя і піти непоміченим.

У Вінниці його відкрили при жіночому монастирі Згромадження Дочок Милосердя Каносіянок. Це сталося ще в 2011 році і за цей час монахині знайшли там п’ятьох немовлят. Доля дітей склалася щасливо, адже всі вони знайшли собі нові родини.

Першу дитину підкинули через рік після відкриття «Вікна життя». Прессекретарка жіночого монастиря Марина Киричук згадує, що взимку вночі в них залишили новонароджену дівчинку. Наступне маля опинилося у них аж у 2018 році. Протягом 2020 року тут залишили ще двох хлопчиків.

Підкидають дітей..що далі? 

А що відбувається у монастирі, коли там залишають дітей, детальніше дізнавалися журналісти 20 хвилин.

Марина Киричук розповідає, що кожне відкриття дверцят «Вікна життя» супроводжується звуковим сигналом. Він лунає одразу в кількох місцях монастиря, однак зовні – жодного натяку на «сигналізацію».

— Звук досить гучний і його неможливо не почути. Сестри йдуть перевіряти і максимум за дві хвилини вони вже на місці. Поки доходять, людина, яка принесла дитину, має можливість піти ніким не поміченою, позаяк камер відеоспостереження на території немає, — каже вона.

Марина Кириченко також зауважує, що дуже часто лунає цей сигнал через надлишкову цікавість вінничан та гостей міста. Саме тому на видних місцях біля монастиря є наліпки з проханням до людей зайвий раз їх не відчиняти.

— Людям просто цікаво, що це за дверцята і вони їх смикають. Таке бувало по кілька разів на день. А оскільки сестри не знають, з якою метою відкривається вікно, то мусять швидко йти й перевіряти. Бо якщо там опинилася дитина, то її потрібно швидко звідти забрати, — підкреслює прессекретарка жіночого монастиря.

Чи є усе необхідне для дітей?

Там, у середині віконця стоїть дитяча колисочка, застелена пелюшкою. Марина Киричук розповідає, що у прилеглій кімнаті є всі необхідні речі для малюка.  

— У нас є ліжечко, пеленальний столик та речі першої потреби: ванночка, якщо дитину треба помити, стіл, де можна змінити підгузок, одягнути, якщо дитинка, наприклад, гола. А також засоби, щоб дати воду та зігріти. Здебільшого ж сестри в цій кімнаті чекають на приїзд медиків, які оглядають діток та складають протоколи.

Окрім бригади «швидкої» сестри викликають і поліцію. Хоч дитину залишили анонімно, поліцейські повинні зафіксувати факт підкинення немовляти. Згодом знайду забирають у Центр матері та дитини, що на Старому місті.

— Там малюка лікують у разі необхідності або просто протягом певного часу він перебуває під наглядом медичного персоналу. Власне, це триває близько півроку, а потім дитину передають на усиновлення. Наскільки мені відомо, охочих забрати діток дуже багато, — каже Марина Кириченко.

Знайти біологічних батьків практично неможливо

Хоча все ж був випадок, коли залишеного у монастирі хлопчика вдалося повернути в рідну домівку. До речі, це була найстарша дитина – кілька місяців від народження.

— Це було наприкінці минулого року. Тоді разом з дитиною у вікні лежало свідоцтво про народження, таким чином поліції вдалося встановили батьків. Вочевидь, мама того малюка не зовсім розуміла, куди вона віддає дитинку – можливо, думала, що це місце, де тимчасово можна залишити дитину. І свідоцтво поклала з метою, щоб знали, хто справжня мама. У всіх інших випадках батьків не знайшли. Якщо поруч з малюком немає жодної записки чи документа, то встановити батьків нереально, — каже Марина Кириченко.

За її словами, всі діти, що опинилися у «вікні життя» були добре вдягнуті за сезоном. Однак в більшості випадків додаткових дитячих речей монахині на місці не знаходили.

— Дітки були вдягнуті або в хороші теплі речі, або загорнуті у ковдру чи просто зимовий комбінезон – залежно від сезону. В одному випадку лежало кілька підгузків, можливо, дитину везли і думали, що знадобиться.  Це були новонароджені дітки – буквально кілька годин або кілька днів після народження. Вік визначити не складно –  притаманна новонародженим синюшність тіла чи біла плівка з материнської утроби, — згадує прессекретарка монастиря Марина Киричук.

За дев’ять років функціонування «вікна життя», ніхто з родичів залишених дітей не звертався по якусь інформацію в монастир, каже прессекретарка.

— Хоча інколи люди просто телефонують, розпитують про це вікно. Цікавляться, чи можна залишати там діток та іншою загальною інформацією, — додає вона.

Про засудження чи критику на адресу матерів, які підкидають дітей серед монахинь мова не йде.

— Єдине, що сестри роблять – це моляться за цих матерів та їх діток, просять у Бога захисту для них. Ми не знаємо, в якому стані жінка залишає дитину. Бувають ситуації та проблеми, коли жінка вимушена піти на такий крок. Природа жінки, звісно, передбачає давати життя і оберігати його. А коли трапляється щось протилежне, це завжди сумно.

На думку Марини Киричук, «вікно життя» виправдовує себе на понад 100%. Адже кожне збережене там життя говорить про необхідність такого пункту.

— Лише через рік після відкриття нам залишили першу дитину, потім - тривала перерва. Хоча бували випадки, що матері викидали своїх малят у річку чи на смітник, або просто залишали у лікарні, - розмірковує прессекретарка монастиря. — Як показує практика, наше «вікно життя» не стало стимулом для того, щоб жінки відмовлялися від дітей. Але я вважаю, що краще дати можливість малюку жити, а не викидати в смітник, де він просто загине.

Читайте також:

Вінницькі волонтерки збирають кошти на веновізор для дитячої лікарні

«Життя стало якіснішим»: історія вінницької мами-одиначки після розлучення
 

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google