Дитяча істерика — це яскраво виражена реакція організму на незадоволену потребу або на існуючу проблему. Психологиня Наталія Марчук пояснює, що на відміну від дорослих, дітям важко контролювати власні емоції та реакції та ті чи інші обставини. Причиною тому є формування структури головного мозку.
— Прояв істерик — це певний етап проживання дитиною емоцій, які, звичайно, залежать від типу нервової системи, від віку, стилю виховання та індивідуальних особливостей дитини. Дитину можна порівняти з аркушем паперу чи посудом, який наповнюють інформацією батьки. Тому зазвичай поведінка дітей — це пряма трансляція того, що вони бачать кожного дня.
Психологиня зазначає, що батькам перш за все потрібно навчати дітей правильно проявляти емоції, проживати їх.
— Важливо також пам’ятати, що дитяча істерика — це прояв сильних емоцій, таких як гнів, злість. Інколи влаштовуючи істерику, діти просять таким чином про допомогу. В силу свого віку вони ще просто не можуть пережити певні емоції екологічно (без шкоди для оточуючих - ред.).
На думку Наталії Лукашенко, істерики до трьох років не можна вважати способом маніпуляції батьками.
— Перш за все, забудьте про підвищений тон, коли спілкуєтеся з дитиною. У знервованому стані вона не розуміє істинність своєї поведінки, а відтак спроба «докричатися» не принесе позитивних результатів. У дитини може сформуватися думка, що її емоції — це погано, проявляти їх не варто, а отже, їх потрібно подавляти. Або ж навпаки, діти можуть почати істерику заради привернення уваги, якщо відчувають її дефіцит. Не потрібно бити чи карати дітей, не можна залишати їх самих, оскільки в таких випадках у малюка може сформуватися страх самотності.
На думку Наталії Лукашенко, батьки не повинні соромитися оточуючих, коли дитина впадає в істерику. Бувають випадки, коли дитина не реагує на вмовляння заспокоїтися, продовжує кричати і тоді батьки кажуть «от я зараз Бабая покличу».
— Так робити не можна, це теж свого роду залякування, — наголошує психологиня.
— Якщо істерика сталася, дорослим для початку потрібно зупинитися і відволіктися від власних справ. При цьому стабілізувати власний стан — порахувати до десяти, глибоко подихати, щоб елементарно не впасти в істерику разом з дитиною. Відведіть малюка в місце, де ви зможете побути наодинці і опустіться на рівень очей дитини — присядьте, щоб налаштувати зоровий контакт. Якщо дитина дозволить, обійміть її. Таким чином у малюка буде відчуття, що мама чи тато поруч, а отже він в безпеці і все буде добре. Далі потрібно пояснити дитині її стан. Наприклад, сказати: «Я розумію, що ти сердишся або ти розчарований, бо ми маємо йти з дитячого майданчика». Це дасть дитині розуміння, що її сприймають.
Психологиня стверджує, що потрібно вчасно переключити увагу дитини на щось відсторонене. А коли істерика завершилася і дитина заспокоїлася, батькам потрібно з'ясувати, що стало причиною дитячих сліз. На це питання має обов'язково відповісти саме дитина.
— Потрібно пояснювати і проговорити з дітьми емоції та відчуття. Наводити приклади, які покажуть малюку, як ще можна відреагувати на ту чи іншу ситуацію.
Окрім того, психологиня рекомендує батькам вести з дітьми активний діалог ще змалечку.
— Наприклад, ви йдете з чадом в магазин і говорите, що плануєте купити хліб, гречку та молоко, а кіндер купите наступного разу, бо зараз немає грошей. Потрібно чесно говорити з дитиною і нічого не вигадувати, — каже Наталія Лукашенко. — Домовлятися з дитиною можна вже після трьох років. Коли вони вже чітко розуміють, про що йдеться. Якщо раніше почати з дитиною говорити, пояснювати, чому це можна, а те — ні, то краще це спрацює в майбутньому.
— Дитині важливо давати право вибору. Щоб вона відчувала себе значимою. Можливо, варто переглянути заборони — раптом їх забагато? І обов’язково дотримуйтеся свого слова: що пообіцяли малюку — те повинні виконати. Бо саме батьки повинні бути найкращими друзями для своїх дітей, так будується довіра.
Наталія Лукашенко також зазначає, що батькам потрібно звернути увагу і на власну реакцію на дитячі істерики. Якщо це викликає гнів, злість чи роздратування і контролювати негативні емоції важко, варто звернутися за порадою до спеціаліста.
Ми підготували добірку книг про виховання дітей, які користуються попитом у всьому світі.
1. «Як говорити, щоб діти слухали та Як слухати, щоб діти говорили?», Адель Фабер
Ця книга ніби інструкція, яка допоможе знайти спільну мову з дітьми від дошкільного до підліткового віку. Автор доступно та з почуттям гумору пояснює, чому виникають конфлікти поколінь. В ній міститься багато практичних рекомендацій та живих прикладів ледь не на всі випадки життя.
2. «Досить істерик! Комплексний підхід до гармонійного виховання дитини!», Тіна Брайсон та Деніел Сігел
Книга з питаннями та відповідями, які допоможуть виховувати дітей без сліз та злості. Автори розробили батьківську стратегію поведінки, яка спонукає до гармонічних стосунків з дітьми. Тут зібрані дієві методи виховання дитини без погроз, заборон, покарань та наказів. Зокрема, є практичні поради про те, як навчити дитину контролювати негативні емоції, розуміти свої почуття та навіть аналізувати вчинки.
3. «Французькі діти не плюються їжею. Секрети виховання з Парижу», Памела Друкерман
Авторка у своїй книзі робить акцент на тому, що найважливіше вчити дітей відповідальності та самостійності змалечку. Саме ці дві якості — запорука успіху на майбутні роки. Окрім того, тут є порівняння двох методів виховання — американського та французького. Перший будується на ранньому розвитку дитини, без режимного харчування, вседозволеності та відсутності рамок. А другому методу властиві чіткі кордони, незначні пустощі та правильний режим харчування.
Читайте також:
Чи вистачить 5 тисяч гривень на всі позиції з бейбі-боксу? Ми перевірили
Самостійно чи під тиском батьків? Як обрати свою майбутню професію
Коли всі вдома: як вінничани поєднують дистанційну роботу і виховання дітей
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 17 від 24 квітня 2024
Читати номер