Коли всі вдома: як вінничани поєднують дистанційну роботу і виховання дітей

Почався черговий карантин, який знову заземлив переважну більшість людей. І хоч дитячі садочки працюють, через нові обмеження школярі навчаються зараз дистанційно. Відтак батьки, чиї професії та роботу можна перевести у режим онлайн, теж сидять вдома. Ми дізналися у матерів про досвід щоденної роботи з дому, а також про те, як їм вдається поєднувати виховання дітей та побут.  

«Віддалена робота часом важча за офісну»

Вінничанка Ірина Вітвіцька мама двох синів дошкільного віку. Остапу – п’ять з половиною, а Тарасу майже три роки. Хлопці не відвідують садочок. Навіть у декретній відпустці Ірина працює в сфері інженерії. Дівчина зізнається, що віддалена робота хоч і має свої переваги, але навантаження нерівномірне у порівнянні з офісною.

— В офісі ти працюєш кілька годин, маєш обідню перерву і допрацьовуєш залишок робочого часу. А вдома такого поняття немає. Паралельно доводиться поєднувати якісь хатні справи, догляд за дітьми та саму роботу, — говорить Ірина. — На вихідних, наприклад, чоловік вдома, допомагає по дому і з дітьми, а в мене є змога попрацювати. Візити бабусь теж спрощують ситуацію, але під час першого локдауну доводилося справлятися самостійно.

Ірина зазначає, що її сини зараз у такому віці, що без проблем знаходять спільну мову і разом граються. Тим часом вона займається робочими питаннями або хатніми справами. Їй теж часто доводиться працювати, коли діти вже сплять.

— Колись пробувала вставати раніше дітей, але це важко. Тому компенсую робочий час ввечері, коли діти сплять. Буває, звісно, що немає навантаження, протягом тижня я не дуже зайнята і часу вистачає на всі домашні справи, а потім днів п’ять я терміново виконую якийсь проект. Проектую електропостачання у житлових та адміністративних будівлях (школах, садочках), а також працюю над освітленням доріг. Організація освітлення вимагає розрахунків у  спеціальній програмі, потрібні цілі комплекти креслень, за якими будуть організовувати електропостачання чи освітлення.

Дівчина говорить, що більшість роботодавців-замовників не знають, що вона у декретній відпустці. Спілкуються вони в телефонному режимі про різні робочі питання. Але це не таємниця і досі жодного роботодавця наявність дітей не зупинила.

— Буває, що під час розмови діти на фоні можуть мене відволікати, попроситися в туалет чи щось на кшталт того. Я з синами спілкуюся, пояснюю, що зараз маю попрацювати чи поговорити по телефону і кажу, що  можна мене відволікти лише якщо щось дуже термінове. Старший вже навіть приблизно може пояснити, чим саме я займаюся, — всміхається Ірина. — На початку материнства я думала, що вмикати дітям мультики не буду, але інколи доводиться переключати їхню увагу таким чином. Або ж даю якісь іграшки і займаюсь своїми справами. Щоправда, потім у дитячій доводиться прибирати безлад, але це дало мені можливість попрацювати. Або ж я просто переношу розмову з замовниками на інший час. Одного разу було дуже термінове замовлення, ми якраз були в процесі переїзду і захворіли діти. Я розуміла, що не встигну все зробити і одразу ж відмовилася від проекту. А в цілому, зривати дедлайни — не в моїх правилах. Якщо, звісно, терміни залежать тільки від мене.

«Пам’ятати про себе та радіти дрібничкам»

Ірина зауважує, що через вік діти не завжди розуміють, чого від них хочуть. Зізнається, що дратується, коли щось йде не так, як заплановано і додає, що з цим просто потрібно змиритися.

— Але це проблема дорослого і щоб не зійти з розуму, потрібно знаходити золоту середину між самостійністю та часом, який виділяємо дітям. Я думаю, що краще півгодини якісно провести з дитиною час, ніж бути мамою «на фоні».  Звісно, побутові справи – приготувати поїсти, прибрати, випрати, ніхто не відміняє. Тому якщо є можливість, краще розділяти обов’язки з чоловіком. Бо мама не може і працювати, і бути домогосподаркою одночасно.  

На думку Ірини, у постійній біганині не можна забувати про себе: відволікатися на хобі, відпочивати і просто тішити себе маленькими приємностями. Одним словом, треба вміти знаходити щастя в дрібничках.

— Якщо доросла людина забезпечує родину, то, у першу чергу, треба думати про себе, адже якщо тебе не стане, то хто цим буде опікуватися? Я думаю, якщо є з ким залишити дітей, це потрібно робити, а не тягнути все на собі в режимі нон-стоп. Елементарні речі, типу почитати книжку чи подивитися фільм просто необхідно. І головне, робити це не за залишковим ресурсом.

«Навіть творча робота стає автоматичною»

Наталія Проніна виховує п’ятирічного Владислава. Віддалено дівчина працює художником-аніматором і розробляє анімації для комп’ютерних додатків.

— На фрілансі я працюю давно, ще задовго до карантину пішла з офісу і перейшла на дистанційку. Коли вперше ввели карантин, досвід роботи з дому в мене був, однак з дитиною стало важче підтримувати свій графік, адже садочки тоді перестали працювати. Загалом, коли син у садку, я стараюся виділяти вісім годин на роботу. Зараз так не завжди виходить, адже часто відволікаюся на дитину і доводиться допрацьовувати уже ввечері, коли він спить.

Наталія зауважує, що під час березневого локдауну маленький Владислав був постійно поруч з нею, навіть на онлайн-конференціях з замовниками. Щоб виокремити собі трохи робочого простору і при цьому дитина не нудьгувала, доводилося йти на маленькі хитрощі.

— Щопонеділка в нас планування, до середи я виконую пробний варіант проекту. Менеджер його дивиться, дає якийсь фідбек і вже у п’ятницю я надсилаю остаточний результат роботи. Це дуже зручна модель роботи, я розділяю тиждень навпіл – спочатку роблю частинку, а потім вже довиконую з усіма правками.  За робочим процесом слідкує менеджер або тім-лід. Вони розуміють, що в кожного є родина й певні обов’язки, тому мені запропонували зменшити відсоток задач, які я маю виконувати. Протягом першого локдауну на всіх відеоконференціях син був у мене на руках, дивився на моїх колег і йому було досить цікаво. А вже коли потрібно було братися за роботу, я набирала у ванній воду з бульбашками і Владислав грався корабликами, конструктор складав або мультики дивився, — каже Наталія Проніна. — Робота хоч і досить творча, але я виконую її автоматично. Коли це повторюється з дня в день, ти все ніби на конвеєрі. Навіть у творчих моментах ти розумієш, що те чи інше завдання можна зробити за певною схемою - десь щось домальовуєш, додаєш або забираєш.

«Не соромтеся просити про допомогу рідних»

Дівчина зізнається, під час карантину було важко абстрагуватися, оскільки не стало особистого простору. Весь вільний час був захоплений побутовими та робочими справами, а зробити щось у своє задоволення чи просто посидіти у тиші не було коли.

— Я, звісно, ж була в стресі, починала втомлюватися. Адже весь час всі вдома, готувати і прибирати доводилося кожного дня. Побутові справи я тоді відклала, було таке, що навіть підлогу ми не мили кілька днів поспіль – робочий процес займав весь час.  Найбільшою підтримкою став для мене чоловік, він готував їжу і вкладав дитину спати. Щоб мама не вигорала емоційно і фізично, не треба соромитеся просити про допомогу. Є куми, подруги, бабусі… Я, до речі, наймала жінку, яка приходила й допомагала прибирати вдома раз на місяць.

«Інколи мені здається, що я втратила слух»

Альона Станіславенко мама трьох дітей. Працює віддалено з часів останнього декрету, вже три роки як вона перекваліфікувалася з бухгалтера у копірайтерку. Жінка розповідає, що не встигла видихнути після першого жорсткого локдауну, як почався новий. Працюючи з дому їй доводиться слідкувати за дітьми, які постійно сидять «на голові».

— Старша донька навчається у шостому класі, середній син - у другому, а молодша ще не ходить в садочок. Зараз у дітей навчання дистанційне і кожен день для мене стресовий. З самого ранку  починаються уроки. Я маю проконтролювати, чи вони підключилися у конференцію, слідкую за найменшою донькою, яка одночасно може бути у різних місцях. А потім допомагаю старшим виконувати домашні завдання.

Жінка зауважує, що якість освіти зараз дуже знизилася, діти фактично не отримують знань, але «домашку» все одно потрібно робити. Паралельно з приготуванням обіду чи прибиранням вона згадує свою шкільну програму, щоб пояснити дітям той чи інший матеріал — так вони разом вивчили дроби, усі материки, історію Давнього Китаю та уподібнення приголосних звуків.

— Дистанційна школа стала для мене справжньою каторгою. Але є й приємний нюанс, адже я постійно в тонусі і освіжаю свої знання, — у голосі Альони відчувається іронія. —  Вже після четвертої години в мене з’являється «вільний час», який я намагаюся приділяти роботі. Дуже виручає старша дочка, яка допомагає з молодшими дітьми: на якийсь час вона їх займає – вони разом граються, читають або дивляться мультики. Мені важко емоційно та фізично, оскільки часто працюю вночі, пишу тексти для замовників – це можуть бути короткі пости в соцмережі, авторські статті на різні теми, переклади чи транскрибація відеороликів. Це робота, яка вимагає зосередження, уважності і натхнення.

В такому режимі Альона спочатку стресувала. Каже, що простіше справитися з усіма дедлайнами, коли вдома тихо і ніхто не заважає. Вночі, коли діти сплять і в квартирі цілковита тиша, їй часом здається, що вона втратила слух.

«Як білка у колесі» або відсутність альтернативи

— Згодом звикла до того, що всі сидять на голові, зрозуміла, що альтернативи немає і з цим просто потрібно змиритися, хочу я того чи ні, — говорить співрозмовниця. — Основною помилкою було те, що спочатку я потягнула ковдру на себе і в режимі «електровіника» хапалася за всі справи ледь не одночасно. Зрозуміла, що діти в мене вже більш-менш дорослі та самостійні, а тому дещо можуть виконувати без моєї участі. Ми намагаємося розділяти відповідальність за хатні справи: навіть найменшу доньку я вже залучаю до роботи по дому, вона чистить цибулю, коли я, наприклад, готую суп, а старша дочка виносить сміття, син може сходити в магазин у разі необхідності.

— Так само і з прибиранням, миттям посуду чи пранням, — продовжує Альрна. — Сучасні проблеми вимагають сучасних рішень і карантин посприяв тому, що діти трішки подорослішали і зрозуміли важливість взаємовиручки. Однак роботу я продовжую виконувати ввечері і дуже часто сиджу за комп’ютером замість того, щоб елементарно виспатися. Найгірше в цьому випадку те, що я менше проводжу час з дітьми — хоч ми завжди поруч, постійно кудись поспішаємо — треба це зробити, те, інше. Я перестала відчувати себе продуктивною, бо ніби й зайнята чимось, але результатів роботи не видно. Це дуже сильно бісить.

Досвід та поради психолога

Психологиня Ольга Марчук теж ділиться життєвим досвідом та професійними порадами. Згадує, як під час березневого локдауну вирішила пройти чергові курси для підвищення кваліфікації. Тоді вже люди почали звикати до онлайн-заходів, а для чотирирічної Міли це було «в новинку» і дівчинці дуже кортіло познайомитися з усіма маминими знайомими з екрану комп’ютера.

— Звісно, я дозволяла дочці бути поруч, хоча це часто завдавало дискомфорту – Міла відволікала і мене, і решту слухачів. Однак я розуміла, що в дитини не вкладається в голові – як це, мама зовсім поруч, але уваги не приділяє. Тому ми почали активно розмовляти і я пояснювала, що не ігнорую її, а просто зайнята. Ми домовлялися про певний час, який я можу виділити на різні ігри з нею і час, коли мене не варто турбувати, — згадує Ольга Марчук.

Ефект підводного човна та активний діалог

Психологиня зазначає, що під час вимушеного перебування в чотирьох стінах, обстановка вдома схожа на підводний човен, де вся родина разом, кожен має чимось займатися і при цьому не відволікати членів родини. Дітям справді важко довго концентруватися на заняттях чи іграх. Оскільки через свій вік вони ще не вміють висловлювати свої почуття, то привертають увагу істериками чи поганою поведінкою. 

Відтак потрібно постійно перебувати в активному діалозі, намагатися слухати і, найголовніше — чути рідних людей. Ольга Марчук наголошує, що на такі вияви емоцій батькам потрібно реагувати спокійно і по мірі можливостей відкладати роботу на певний час.  

— Дуже добре, коли в родині є графік. Час, коли ви прокидаєтеся, робите зарядку, снідаєте, граєтеся чи читаєте книжки. Якщо такого розпорядку немає, можу порадити зібратися всією родиною і разом розпланувати день. Записуйте яскравими ручками, додавайте якісь малюнки чи наліпки, щоб дитині було цікаво на нього дивитися і дотримуватися плану. Повісити такий розклад можна на найвиднішому місці в квартирі — холодильнику чи у вітальні, де збирається родина, — зазначає Ольга Марчук. — Те саме стосується і роботи по дому: хтось миє посуд, хтось виносить сміття, а хтось готує обід. Найголовніше у цьому випадку не просто сісти й скласти такий розпорядок, а ще й дотримуватися його. В першу чергу відповідальність тут на батьках, які й подають гарний приклад дітям. Це допоможе малюкам стати більш самостійними і послідовними.

Ольга Марчук також наголошує на тому, що діти вдома дуже нудьгують без друзів, з якими спілкувалися у школі та садочку. Тому батьки повинні стати справжніми друзями для своїх малюків, на якийсь час забути про те, що вони дорослі і  разом повеселитися. На думку психологині, це лише зблизить з рідними.

— Зараз досить непростий час, карантин став вимушеними канікулами, до яких ми вже ніби й пристосувалися, але все одно це не виключає певної зайнятості. Помилково вважати, що діти цього не розуміють. Треба намагатися спокійно доносити їм певну інформацію і оптимістично ставитися до життя. Карантин мине і життя буде продовжуватися, — наголосила Ольга Марчук.

Фото з Фейсбук-сторінки Ірини Вітвіцької та Наталії Проніної

Читайте також:

Місця сили: де у Вінниці люди перезавантажуються від стресів

«Якщо не зараз, то коли?» Історія вінничанина про відкриття бізнесу на карантині

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.