- Ганю, ти чула? Компартія на вибори таки йде! – радісно гукнула з-за тину сусідка.
- Щастя-то яке, - скептично гмикнула баба Ганя. – Що, Василівно, за талонною системою скучила? Як не стане цукру – приходь, відсиплю… чи то пак, відколупаю, - кивнула вона на мішок, що лежав під навісом.
- Невже борг з цукрозаводу вернули? – вражено охнула Василівна.
- Ага, дочекаєшся. Сама забрала, - гордо розправила сухенькі плечі баба Ганя.
Світало. Двірник Трохимович попрямував до майданчика зі сміттєвими контейнерами – звідти він завжди починав свій трудовий день. Роботи було небагато: рівень свідомості городян зріс настільки, що вони давно вже перестали смітити на вулицях, і Трохимовичу залишалося боротися хіба що з листям та снігом.
- Ганю, ти чула? Компартія на вибори таки йде! – радісно гукнула з-за тину сусідка. - Щастя-то яке, - скептично гмикнула баба Ганя. – Що, Василівно, за талонною системою скучила? Як не стане цукру – приходь, відсиплю… чи то пак, відколупаю, - кивнула вона на мішок, що лежав під навісом. - Невже борг з цукрозаводу вернули? – вражено охнула Василівна. - Ага, дочекаєшся. Сама забрала, - гордо розправила сухенькі плечі баба Ганя.