Його ім’я носить 59-та мотопіхотна бригада. Цікаві факти про генерала Якова Гандзюка

• Історія України знає чимало військових діячів, якими варто пишатися. Один із них — вінничанин Яків Гандзюк, царський генерал, який створив армію УНР.
• Він народився 21 березня 1873 року в селі Багринівці, сучасна Літинщина. Що ще відомо про цього військовокомандувача, на честь якого названа 59-та окрема мотопіхотна бригада?

Яків Григорович Гандзюк — військовий з Вінниччини, колишній царський генерал, який став одним з перших творців нової української армії, командир дивізії в складі Першого українського корпусу, захисник Києва від більшовиків у січні 1918 року.

Військовий прийняв мученицьку смерть від рук катів, але не зрадив присягу, яку приніс на вірність Українській Народній Республіці. Яків Гандзюк тоді не зміг захистити молоду українську державу від нашестя агресорів, але йому вдалося відстояти честь українського воїнства, оскільки навіть вороги були вражені його сміливістю і стійкістю духу.

Генерал і дворянин

Яків Гандзюк народився 21 березня 1873 року в селі Багринівці (сучасна Літинщина). Походив із української селянської родини. Батько свого часу служив артилеристом (бомбардиром), тому й син обрав шлях військового. 

Після п’яти класів вінницького Реального училища, у 1891 році, Гандзюк пішов добровольцем до 47-го піхотного Українського полку. Тоді цей підрозділ дислокувався у Вінниці на території військового містечка, яке згодом буде відоме під неофіційною назвою «Кримські казарми». З цього моменту Гандзюк починає будувати кар’єру військового.

1895 року Яків Гандзюк закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, після чого отримав погони підпрапорщика і служив у піхотних частинах неподалік кордону з Німецькою імперією. Протягом наступних 25 років він пройде через горнило російсько-японської та Першої світової воєн, здобуде величезну кількість нагород, отримає спадкове дворянське звання.

Після повернення з російсько-японської війни Яків Григорович влаштував своє особисте життя — одружився з Вірою Олександрівною Чудіновою, яка була донькою дійсного статського радника (цивільний чин, еквівалентний генерал-майору в армії). 9 вересня 1910 року в них народився син Георгій.

В червні 1917 року Яків Гандзюк отримав звання генерала і очолив 104-ту піхотну дивізію у складі 34-го армійського корпусу під командуванням Павла Скоропадського. Останній залишив такі спогади про Гандзюка та бої з німецькою армією у липні 1917 року:

«Під кінець бою обидва начальники дивізії, генерал Ольшевський 153-ї дивізії і Гандзюк 104-ї дивізії, були важко поранені, особливо останній. Я гадав, що він загинув, але міцна його натура й цього разу витримала. Після контузії вже через два місяці він став на чолі дивізії. Це був справжній герой. Дев’ять разів поранений, він усе ж вийшов з війни дієздатним…»

Скоропадський також зазначав, що високо цінував Гандзюка як чесну, добросовісну людину, яка прекрасно знає свою справу.

Після більшовицької окупації Києва у лютому 1918 року Гандзюк потрапив у полон. Йому пропонували перейти на сторону більшовиків, але український генерал відмовився. Після цього його та інших полонених повезли на страту. Гандзюк, як старший за званням першим вийшов на розстріл і відмовився повертатися до стіни.

Генерал Гандзюк був розстріляним більшовиками у Києві поблизу будівлі Олексіївського інженерного училища (нині Київський військовий ліцей імені Івана Богуна). Вважається, що його останніми словами було гнівне звернення до розстрільної команди: «Що? Совість не дозволяє вам дивитися нам в очі!». Після залпу його по-звірячому добивали багнетами: згодом на тілі нарахували 12 колотих ран.

Цікаві факти про Якова Гандзюка

Генерал Гандзюк  талановитий бойовий командир, неперевершений майстер стрільби з револьвера, простий та чесний чоловік, який досяг всього власними силами і ніколи не припиняв самовдосконалюватись.  

Мав усі якості справжнього офіцера. Він був велетенського зросту (близько 2 метрів), мав міцну статуру, потужний командирський голос, який піднімав у атаку цілі полки, і колоритну чорну бороду, розчесану на два боки.

Він прекрасно стріляв з револьвера, тричі (1907, 1910, 1911 рр.) перемагаючи в офіцерських змаганнях зі стрільби, і навіть отримав за це нагороду від імператора Миколи ІІ.

Сміливістю і рішучістю Гандзюка захоплювалися інші офіцери - він часто керував боєм, стоячи на весь свій гігантський зріст на бруствері передового окопу. Не дивно, що за свою довгу військову кар'єру Яків Григорович був поранений цілих девять разів.

Товариші по службі відзначали його веселу вдачу, простоту в поводженні з підлеглими, любов до солдатів. Сам Гандзюк володів п'ятьма іноземними мовами і всіляко сприяв освіті своїх підлеглих. За його ініціативою в ввірених підрозділах постійно влаштовувалися хати-читальні, вистави та концерти, називаючи це все «вечорницями». 

За радянських часів могилу героя зрівняли із землею. Лише у 1990-х зусиллями нащадків Якова Гандзюка і київських краєзнавців її віднайшли та встановили надгробок. 2014 року на честь генерала було названо вулицю у Вінниці. 

Генерал Яків Гандзюк був і залишається зразком українського офіцера, вірного своїй країні до кінця. Тепер його ім’я носить 59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка. Разом з рештою сил оборони України вона продовжує справу, розпочату генералом понад сто років тому.

Читайте також:

Найдорожчий будинок нашого міста — садиба капітана Четкова. Яка його історія?

Слобода, заселена кріпаками. Історію заснування мікрорайону Тяжилів розповіли у «Музеї Вінниці»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.