«Я вдячна раку за все». Інтерв’ю з вінничанками, які перемогли онкологію

• Успішних історій лікування, підтримки та перемог над онкологією — багато. Люди, що живуть щасливо після лікування раку — існують. Розповідаємо, дві таких історії. 
• Вінничанка Катерина Кальчук перемогла рак молочної залози, і тепер хоче кричати, щоб люди перестали боятися і почали цінувати своє життя.
• Її подруга Галина Серебреннікова подолала рак і не боялася просити про підтримку у рідних. Вінничанки на своєму прикладі показують, що рак — це не вирок і вони у цьому впевнені не спроста!

Катерина Кальчук

«Я жива?», — перші слова Каті після операції. Хірургічне втручання для Катерини було найскладнішим випробуванням. Вона боялася. Але вірила і навіть не припускала думки, що щось може піти не так. 

Про те, що вона захворіла на рак Катя дізналася напередодні 8 березня 2019-го. А вже напередодні Нового року 2020, вона перемогла хворобу. Чи було це легко? Ні. Чи можливо пройти цей шлях з позитивом? Так, й історія Каті цьому підтвердження. 

«Навчилася жити в моменті»

Зустрічаємося з Катею на проспекті Коцюбинського. Вона впізнає мене перша, хоч ми й ніколи не бачились. Я ж навпроти себе бачу молоду, усміхнену та впевнену у собі дівчину з короткою стрижкою. Каті 30. 

Поки ми обмінюємось кількома словами, починається дощ і ми біжимо у найближче кафе. Інтерв’ю Катя починає перша. Їй цікаво, чому ми хочемо говорити про цю тему в медіа, бо їй дуже хочеться, щоб це лунало звідусіль.

 — Щодо своєї перемоги над раком, то я все вже й не пригадаю. Все-таки вже майже два минуло,— розпочинаємо розмову. 

Зараз Катя у ремісії. Наразі продовжується ад'ювантна гормонотерапія. Дівчина вже другий рік приймає ліки, щоб запобігти повтору ситуації. Тож Катерина попереджає, що розчервонілася вона від ліків, а не тому, що їй жарко чи дискомфортно. 

— Як все починалося? До того, як дізналася свій діагноз, я щороку проходила обстеження, аби бути впевненою, що здорова. Проте один рік я пропустила, а наступне моє обстеження вже було не таке спокійне, як щороку, — розповідає Катерина. — В області грудної клітини я помітила невеличку гульку, тож зібралася з силами та пішла у лікарню. Медик майже одразу спокійним тоном сказав мені, що це, ймовірніше за все, карцинома. А хіба я знаю що це? Почала гуглити і зрозуміла, що це рак. 

Далі, за словами Каті, все відбувалося швидко. Для підтвердження дівчину відправили в онкодиспансер. Там зробили біопсію без анестезії і визначили, що це перша стадія раку. Проте відношення лікарів у онкодиспансері Катерині, м'яко кажучи, не сподобалося, тож вона перейшла у приватну клініку. 

— Там мені поставили остаточний діагноз рак молочної залози другої стадії, і світ закрутився по-іншому. Мені визначили протокол лікування і розпочалася боротьба за життя, — каже Катя. — Я з самого початку була налаштована на перемогу. У мене не було метастазів, тож ще вчасно спохватилась. 

«Мам, у мене рак»

Те, що найбільше хвилювало вінничанку: як сказати рідним? Спочатку Катя наважилася розповісти сестрі, яка відповіла, що підозрювала. 

— Далі я прийшла до тата. Він тоді сидів на кухні, я сіла на стілець навпроти. І кажу: «У мене рак». Він не повірив. Почав говорити, що це все помилки та вигадки. Тепер, після одужання, я розумію, як він це по-своєму переживав і не міг змиритися, — пригадує Катерина. — З мамою була інша історія. Ми спускалися по сходах у будинку і просто між другим і третім поверхом я сказала: «Мам, у мене рак». А далі кажу їй, що у мені потрібно бігти у справах і я все потім розповім детально. 

Як каже Катерина, їй пощастило. Щиро пощастило з рідними та друзями, які стали найкращою опорою, підтримкою та допомогою. 

— Мені не потрібно було навіть просити про допомогу, вони все розуміли самі. Я знаю з розповідей, що від багатьох відмовляються друзі чи рідні. У мене, на щастя, такого не було, — каже дівчина. — Я їм дуже вдячна. Ця допомога надавала крила. 

Дівчині призначили вісім курсів хімієтерапії, і весь цей час рідні люди підтримували Катю та допомоги з усім, що було потрібно. 

— Було таке, що дві доби я не могла навіть встати. Хімія це ж «отрута», яка вливається тобі в організм і її задача — вбити «заразу». Після хімії іноді мені не хотілося ні їсти, і, навіть, у вбиральню ходити. Але все минає. Головне пам'ятати, що у вас є шанс вижити. Треба жити у моменті, — каже Катерина. 

Під час лікування дівчина вела цілковито повноцінне життя. І, каже, якщо в онкоодужуючого є фізичні сили, то важливо продовжувати повноцінно жити. Не чекати цього нереального «все буде добре», а налаштовувати себе, що й так все добре, а буде ще краще. 

— Знаєте, коли ти потрапляєш у таку ситуацію, то ти сприймаєш все по-іншому. Для мене ставали, як ніколи, красиві дерева та квіти. І вони досі мені такі здаються, я почала помічати маленькі радощі життя. Звичайно, ти починаєш вірити в Бога. Хоча я й до того в нього вірила, але під час і після хвороби почала більше ходити в церкву, вірити в ангелів охоронців. А головне — більше допомагаю людям, не відкладаю допомогу іншим на потім. Я вдячна раку за все. Відчуваю гордість за себе, і за кожного, хто зіштовхнувшись з недугою, так позитивно проходить цей шлях. 

«Не нехтуйте обстеженнями»

— Зараз коронавірус, як ніколи, показав людям, що у них може бути десяток хвороб, а вони про це навіть не здогадуються. І тільки, коли прийдуть робити, до прикладу, КТ легень, то дізнаються про це, — каже вінничанка. — Тому надзвичайно важливо розуміти, що обстежувати потрібно щороку! Треба себе і своїх рідних спонукати це робити. 

У жодному разі, наголошує Катя, не потрібно панікувати, коли дізналися свій діагноз. Так, спочатку емоції можуть бути різні, але врешті-решт потрібно усвідомити, що успішних історій лікування є багато. Медицина не стоїть на місці й ви маєте шанс вижити. 

— Треба балувати себе, ставити цілі та не боятися. Головне — віра, і не затягувати. Якщо ви по відчуттях чуєте, що щось не так, то треба йти до лікаря, — говорить дівчина. — Знаєте, коли людей збиває машина на пішохідному переході на смерть, то у них вже шансів немає. А в онкоодужуючих — вони є. І ці шанси цілком реальні.

Далі ми допиваємо свій чай, Катя фарбує губи та ми пробуємо зробити вдалі фото для публікації. На вулиці вже припинився дощ і визирнуло сонце. Так і у житті Каті. Після шторму, який прийшов у її життя, все навколо засяяло іншими барвами. 

Галина Серебреннікова

«Першу хімію, як зараз пам’ятаю, мені почали вливати о 12.28 і капали рівно одинадцять годин», — пригадує Галина. 

Зараз вінничанка у ремісії. Вона поборола рак молочної залози й наразі знаходиться на гормонотерапії. З Галиною ми говоримо у «Вайбері», жінка з запалом нам розповідає про важку боротьбу, яка закінчилася перемогою. 

«Дивилася на все крізь чорні окуляри»

Розпочалося все наприкінці 2018-го. Тоді у жінки просто заболіла рука, і, вона одразу ж подумала, що це через фізичну роботу. Крім того, лікар сказав, що це остеохондроз.

— Рука у мене не припиняла боліти. Я пішла на планове УЗД грудної клітини і лікарка мені сказала, що у мене є фіброаденома. Вона говорила, що це не страшно, а от лячно те, що ховається за нею. Я не могла зрозуміти, що ж там ховається. Мені призначили пункцію і виявили рак, — розповідає Галина. — Світ, звісно, перевернувся. Перед очима пробігло життя. У мене було так багато планів. Я працювала в Польщі, досягнула хороших висот на роботі та піднялася вже на той рівень життя, який хотіла. Але рак все змінив в одну мить. 

Галина звернулася у «Альтамедику» і їй призначили трепан-біопсію. Тоді жінка не знала куди бігти й з чого починати лікування. Було складно, але думки про повернення до щасливого життя у Польщі — допомагали позитивно налаштуватися. 

— Для лікарів — це звична справа, а я дивилася на все крізь чорні окуляри. Не розуміла, що зі мною робиться, — каже Галина. — Проте я знайшла лікаря і мені призначили операцію, після якої я мала повернутися до звичного життя.

Операцію зробили, але на цьому все не закінчилося. Далі Галині призначили вісім хімієтерапій, а згодом променеву терапію та зараз гормональну. 

— Я цього не очікувала. Хвилювалася, що я не зможу досягти всіх своїх цілей. Хвилювалася, як я буду без волосся. Але попри ці всі хвилювання, була впевненою у тому, що здійсню всі свої плани. 

«У діагнозі ти цінуєш кожну хвилинку»

Під час нашої розмови Галина на хвилинку відволікається і переповідає, яке красиве небо зараз над її головою. І, каже, вона тепер частіше зупиняється на мить і думає, що життя чудове. 

—  Моя знайома сказала, що рак — це танго. Де ти або керуєш танцем, або піддаєшся. То у моєму танго, я головна. Здаватися не можна, бо життя прекрасне, — продовжує Галина. — Лікування — це дуже дорого. Збирали кошти мені всі: друзі, родичі, однокласники, куми. Я вдячна усім. Водночас побачила, хто є справжнім другом, а хто — ні. Деякі з друзів, на жаль, віддалилися. 

Галина каже, що намагається не тримати біля себе негативних людей. Натомість рак подарував їй сильних людей та друзів. 

— Ніхто не винен, що ви захворіли на рак. Якщо так вийшло, то треба бути сильним. Ще до того, як мені сказали, що я у ремісії, я знала, що у мене все добре. Після операції прокинулася і знала, що все добре. Я нікого не хотіла чути з різними порадами. Я вірила тільки в себе. Людське бажання до життя величезне. Якщо людина хоче жити, то вона буде, — продовжує жінка. — У діагнозі ти цінуєш кожен день і кожну хвилинку. Зараз у мене останній етап лікування. Гормональні таблетки призначили на п'ять років. 

Галина пригадує, що рідним було важко повірити у її діагноз, син спочатку наполягав піти до інших лікарів. Мама Галини навіть якось сказала їй: «Тобі треба було це пройти, щоб ти відчула себе ще раз сильною». 

— Знаєте, до своєї роботи у Польщі, я була майстринею манікюру. І от я постійно кудись бігла й бігла. А коли жити? Лише після опівночі я мала час на себе, але ж потрібно було лягати спати, щоб вранці починати все заново. А коли мені сказали, що у мене рак, я швидко зупинилася. Тож подумайте на хвильку, чи не живете ви так, наче у вас в запасі 300 років? 

 

Читайте також: 

У близького — рак: як говорити, підтримувати і триматися самому. Поради онкопсихологів 

«Перші три місяці я ходила і думала про смерть»: дівчина з раком молочної залози

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.