«Я називала його сонечком». Вчитель розповідає про Максима Слободянюка, загиблого в пеклі «Азовсталі»

• 12 травня в районі заводу «Азовсталь» у Маріуполі загинув боєць з Вінниччини 31 річний Максим Слободянюк.
• Вчитель математики ліцею №27, класна керівник героя Наталія Савіцька, ділиться спогадами про свого улюбленого учня.

У ліцеї № 27, що в Тяжилові, тепер тихо. Учні на дистанційці, проте життя навчального закладу не вщухає. До того ж, з початком повномасштабної війни, тут запрацював гуманітарний хаб. Продукти харчування і засоби гігієни, які сюди постачають з міжнародних організацій, надають переселенцям, які мешкають в Вінниці. Ліцей збирає допомогу і передає все необхідне бійцям на передову.

Керівництво школи і педагоги пишаються досягненнями учнів школи, яка є однією з найбільших у місті, особливо випускниками, які нині в гарячих точках боронять країну від ворога.

Викладач математики Наталія Савіцька показує фото, де вона зі своїм випускником спілкуються в скайпі, коли той подзвонив улюбленій вчительці з окопу. Говорить, що молиться за кожного з них, бо всі вони її діти. На жаль, довелось вже вчителю з багаторічним стажем пролити сльози за справжніх героїв, колись маленьких, вихованців… 

Мріяв бути військовим

Ямпільчанин Максим Слободянюк народився 23 липня 1990 року. Впродовж 2004-2008 років навчався у 27-школі, у класі з поглибленим вивченням математики під керівництвом Наталі Савіцької. Старший син Слободянюків в той періоді вступив до вінницького вишу. Підтримати свого студента переїхала до міста вся родина. Меньшому сину довелось йти навчатися в тяжилівську школу.

Наталія Акліївна каже, що називала Максима сонечком, оскільки він був завжди усміхнений, добросердний.

— Це був клас з поглибленим вивченням математики і фізики, сильний, суперовський, — говорить вчителька. — На тиждень у нас було вісім годин математики і вісім фізики. Уроки були нестандартними, учні сідали гуртом кругом трьох парт і вирішували скільки завдань, що перерви пропускали. Максим потрапив в цей клас, бо прийшов до нас з ямпільської школи-гімназії. Був скромний, співчутливий, в старшому класі могли сльози потекти. Він завжди світився від посмішок, був вихованим і ввічливим, дуже відповідальним. 

У восьмому класі Максим Слободянюк прийшов у школу маленьким хлопчиком, а в випускному класі всі знали, що цей мужній юнак буде військовим. 

— Виправка була в нього, як у військового, ще був точним, відповідальним, — каже Наталія Акліївна.— Це була його мрія, до того ж, хотів піти по стопам  батька, теж військового. Тому після школи пішов у Одеську військову академію, був прикордонником. Я так думаю, він не просто так був відправлений в «Азовсталь», там були самі-самі…

Остання зустріч

Наталія Савицька розповіла деталі останньої зустрічі з улюбленим учнем, яка відбулася восени 2014 року. 

— Проводжу я виховну годину, коли хтось стукає в двері, — розповідає класна керівник героя.— Заходить Максим у військовій формі з великим букетом троянд. А у мене якраз тема виховної про героїзм. Кажу: «Максюша, як ти вчасно прийшов». Він каже: «Я вам зараз все розповім, я тільки приїхав з Донецької області». Спочатку почав розказувати, як він попав в іловайський котел, потім осікся і сказав, що просто розповість про військову службу. Розказував, як хлопчиків строкової служби кинули в те місиво, як вони молоденькі до останнього захищали Батьківщину. Був напруженим, боявся зайве сказати…Діти з повними очима сліз слухали розповідь. Тоді сказала Максиму, що це я мала з трояндами і з вдячністю йти до нього. Він сказав, що це квіти мені, і що він мене ніколи не забуде. А я не забуду ту зустріч…

Більше, каже Наталія Акліївна, не зустрічалася з Максимом. Батьки Слободянюка потім в Ямпіль переїхали. Він після академії відправився в Донецьку область служити. Потім в Маріуполі осів, там одружився, хлопчик в нього народився.

«Відмовляюся вірити, що Максима немає»

Максим Слободянюк був старшим оперуповноваженим відділу боротьби з транскордонною злочинністю ГОВР першого прикордонного загону Донецького прикордонного загону в місті Маріуполь.

З першого дня повномасштабної війни, протягом 78 днів Максим Слободянюк стояв на захисті Маріуполя та в надважких умовах разом з побратимами героїчно тримав оборону «Азовсталі». 

Про те, що 12 травня 2022 року внаслідок ворожого обстрілу вакуумними бомбами загинув її улюблений Максимко, класна керівник дізналася з Фейсбуку.

— Я відкрила Фейсбук, на сторінці Ямпільської міської ради побачила фото Максима,— згадує Наталія Савіцька.—  Думаю, що за ніж на фото намальований, а то не ніж, то свічка… Я відмовляюся і навіть не хочу вірити в це, до такої міри боляче, бо це наші діти… Найкращі гинуть, бо не найкращих на війні немає…Схиляю голову низько-низько перед батьками, перед тією страшною біллю, яку вони зараз переживають... 

Читайте також:

«Хлопці, ви ж такі молоді». Розповідаємо про дев'ять КОРДівців з Вінниччини, які віддали життя за Україну

«Мені вже не було що втрачати». Мати Максима Купрійчука вивезла тіло сина з-під Херсона у багажнику

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.