На жаль, обидвоє вінницьких вчителів не увійшли до ТОП-10 премії, та ми все одно зустрілися з ними, аби дізнатися, завдяки чому вони посіли місця серед 50-ти кращих освітян країни.
Героїнею першого матеріалу стала Валентина Воронецька, яка викладає Всесвітню історію, громадянську освіту та економіку в гуманітарній гімназії №1 імені Пирогова.
Валентина розповіла нам про вчителів, які подобаються учням, навела приклади хорошої мотивації школярів, торкнулася теми емоційного вигорання освітян та пригадала, як проводила незабутні батьківські збори і педраду.
— Закритий, як особистість вчитель — це вчитель старої авторитарної радянської школи.
— Освіта — це соціальний ліфт, який дає людині реально необмежені можливості. Звісно, за умови, якщо людина готова вчитися і працювати над собою.
— Не можна засуджувати вчителів, які зустріли інклюзію в багнети. Їх ніхто до цього не готував і не вчив, як в таких умовах працювати. Для викладачів це були додаткові виклики і стреси через відсутність спецнавичок,обладнання, архітектурної доступності тощо. Одна справа, коли дитина має фізичні вади, і зовсім інша, коли ментальні. Дитина з психічними розладами може неадекватно поводитися на уроках, що ускладнює або й унеможливлює навчання. Звісно, ми толерантні до особливої дитини, але чи це толерантно до всіх оточуючих: інших дітей та вчителів. Цей дискомфорт послаблює позитивна практика запровадження асистента учителя та асистента учня.
— Вчитель — це жива людина, і коли він перевантажений великою кількістю роботи, то може стати роздратованим. Як і хірург, який робить вже надцяту операцію, може не звертати увагу на умовні сльози і емоції учнів. Від усіх цих ЗНО, олімпіад, конкурсів, перевірок в ньому притупляється людяність. Вчитель також може бути агресивним і дратівливим. Але це не тому, що він такий поганий, а тому, що в сьогоднішніх реаліях багато вчителів переобтяжені роботою, яка виходить за межі їх основного навантаження.
— Для того, аби вчителі завжди були в хорошому настрої і постійно могли проявляти емпатію до учнів, в школах потрібно багато чого змінити. Наприклад, у фінів в учительській є кавомашина, холодильник, кухня, де вони можуть перекусити. Є масажне крісло, в якому можна розслабитись. А наші вчителі, як білка в колесі. Через це вони можуть втрачати відчуття реальності і «виходити з берегів».
— Вчителі — це дорослі діти, які подорослішали настільки, щоб зрозуміти свої обов’язки, але не настільки, аби забути, як це бути дітьми.
— Діти люблять учителів-професіоналів, добрих, з почуттям гумору, в міру демократичних і в міру суворих. Діти люблять молодих. Чим менша різниця у віці, тим краще їм порозумітися.
— Учнів не потрібно сприймати, як баласт, який тебе мовчки слухає. Сьогодні запорукою успіху є партнерські стосунки вчителів з учнями.
— В освіті бракує чоловіків. Навіть для покращення мікроклімату педагогічного колективу.
— Діти вчаться в того, хто їм подобається. Якщо дитині не подобається вчитель, то, швидше за все, їм не подобається і предмет, який він викладає.
— Аби не бути «вчорашнім» вчителю потрібно постійно вдосконалюватися. Вчити нові методики викладання, бути на «ти» з гаджетами, розуміти сленг: «У мене з цим трабли», «Не спойлери» тощо — бути з дітьми на одній хвилі.
— Сьогодні основним завданням вчителів є не донесення інформації, а організація процесу пізнання: проектна діяльність, тренінги, квести… Формати проведення уроків змінюються. Сухою лекцією вчителя сучасних дітей вже не зацікавити.
— Діти вже інші, і ми, вчителі, якщо хочемо бути ними почутими, маємо ставати іншими.
— Ідеальні учні — це українські діти. Коли наші випускники їдуть вчитися за кордон, вони на голову вищі за випускників інших країн. Тому що вони звикли жити в обмежених умовах. Україна живе в умовах пролонгованого стресу і хронічного дефіциту. У нас вже генетично закладено, як з «нічого» можна зробити «щось».
— Людина змінюється лише з настанням чорної смуги. Коли їй добре, вона нічого не міняє.
— Учнів трішки псують самі батьки. Від радянської моделі виховання з тотальним контролем, покараннями і «вчитель завжди правий», вони перейшли до вседозволеності: «Він у нас одненький і пізній, ми його ніколи не караємо і взагалі вчителька придирається».
— Сучасні батьки часто не готові до критичного сприйняття ані своїх дітей, ані самих себе.
— Хороша мотивація — це позитивна мотивація. Наприклад, похвала авансом, підтримка і створення для дитини території успіху. Коли мої учні роблять якісь круті презентації на задані теми, я влаштовую їм так звані гастролі. Це означає, що зі своєю презентацією вони виступають в усій паралелі класів. Можливість виступити перед іншими сильно мотивує їх самовдосконалюватися в подальшому.
— Делегувати свої повноваження, робити учнів співавторами уроків, давати їм змогу продемонструвати свій потенціал і можливості — це дуже крута фішка для мотивації, самоствердження і реалізації потенціалу дітей.
— В 11-му класі діти вивчають 22 предмети. Так не повинно бути. Для порівняння, в Європі їх 7-9. Через це у нас низький рівень профільної підготовки і виходить так, що ми вчимо «рибу літати, а птаха — плавати».
— У нас можуть вважати дітей лузерами тільки через те, що вони не знають, наприклад, фізики чи географії. А дитині вони можуть бути непотрібними. Якщо дитина складає ЗНО з математики, англійської та української, то інші предмети їй потрібні лише оглядово. Ця дитина не буде слухати історію. Вона знає, що їй потрібна математика, а історія просто забирає в неї дорогоцінний час. У такому випадку учень не вчить такі предмети. І правильно робить.
— Репетиторство — це показник недосконалості нашої системи освіти.
— Класична школа доволі стереотипна. Є стале розуміння, як має виглядати вчитель, яким має бути 1 вересня, як мають проходити батьківські збори тощо. Я люблю ламати шкільні стереотипи. Це та класика, з якою варто прощатися. Вона або дискримінаційна, або має негативний вплив.
Наприклад, батьківські збори, куди запрошують батьків після роботи. Вони приходять втомленими, голодними, а їм, дорослим та успішним людям, починають «втирати». Ефективність таких зборів незначна і на наступні зібрання вони, скоріш за все, не приходять.
А як щодо того, щоб зробити зі зборів свято і не перетворювати їх на монотонну лекцію про шкоду паління? Чи можна зробити так, щоб батьки йшли з них з усмішкою, а користі при цьому отримували не менше? Я ризикнула і повністю задоволена результатами. Під час батьківських зборів, разом з гастрогідом Оленою Павловою, ми провели майстер-клас з приготування здорового шкільного харчування. Батьки не лише отримали задоволення, але й повечеряли. Зараз вони питають мене, коли такі збори будуть наступного разу.
— Я не хочу, щоб було для галочки і формально. Усе має бути потрібне і в задоволення.
— Схожим чином я проводила педраду. Вчителі прийшли втомленими і такими роздратованим, що якби запалити сірник все вибухнуло б. Вчитель жива людина, він на передовій спілкування, тому педрада була на тему «Профілактика емоційного вигорання». На ній була арт-терапія, антистресові коти- сфінкси, йога і розіграш подарункових сертифікатів на масаж.
Вчителька має відчувати себе жінкою. І іноді їй треба підказати, де ті цікаві заняття, які допоможуть їй відновитися.
— Вимагати в вчителя творчості на «голодний шлунок» — не зовсім коректно.
— Є притча про їжаків, коли їм варто бути настільки близькими один до одного, щоб гріти ,але не настільки близькими, щоб колоти голками. Така дистанція має бути витриманою і між учнями з учителями.
— Вчителі, як і лікарі, письменники, актори та інші освічені та інтелігентні люди дуже важливі в суспільстві. Але, на жаль, зараз в ЗМІ і соцмережах потужно розкручується імідж тих, хто пропагує дегенеративну поведінку. Їх не варто наслідувати, але діти орієнтуються саме на них.
— За кожним президентом, прем’єром та будь-яким іншим фахівцем стоять учителя, які дали поштовх до о розвитку.
Читайте також:
«Викладач має готувати дітей для життя, а не для оцінки»: інтерв’ю з двома кращими вчителями Вінниці
Владислав Качур, один з кращих вчителів України: ексклюзивно про форум освіти у Дубаї
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 19 від 7 травня 2025
Читати номер