«Він завжди турбувався про нас»: як Вінниця прощалася з полеглим Героєм Денисом Бабієм
- Не маючи відповідного досвіду, Денис був єдиним, хто не побоявся очолити підрозділ. Денис підтримував родини Героїв Небесної Сотні. Він займався вихованням молодого покоління. Він завжди підтримував та допомагав людям, які його оточували.
- Усе це розповідають про Дениса його друзі, побратими та знайомі, які проводжали полеглого Героя в останню путь.
Негода не стала завадою для понад тисячі людей, які прийшли провести в останню путь Героя-вінничанина Дениса Бабія. Денис, або ж Трейн, як його називала більшість, був очільником ультрас вінницької «Ниви». У місті його знали також через діяльність в азовському націоналістичному русі «Центурія», що його він очолював до повномасштабного вторгнення.
У перший день широкомасштабного наступу Денис добровольцем приєднався до лав територіальної оборони «Азов. Київ». Спочатку був командиром взводу, а вже за тиждень його підвищили до звання командира роти.
Разом з побратимами та посестрами брав участь у захисті столиці та області. Боронив Україну на Запорізькому напрямку, де неодноразово брав участь у запеклих боях. Впродовж останнього часу воював поблизу Бахмута. Там 21 квітня вінничанин загинув. У нього залишилася мама та вагітна дружина.
На щиті додому Дениса привезли 25 квітня. На в'їзді до Вінниці та уздовж всієї вулиці його зустрічало кілька тисяч людей. Більшість з яких молодь. Дехто з присутніх на живому коридорі розповідав нам, що Денис завжди був патріотом, і що він до останнього свого дня був вірним сином України.
Сьогодні, 26 квітня, Дениса поховали. Прощалися з лідером фанатського руху на полі спортивного комплексу «Нива». Тут також зібралася не одна тисяча людей: рідні, друзі, ультрас, склад команди «Нива», тренерський штаб та адміністрація клубу, прийшли та приїхали десятки Денисових побратимів. Було й чимало інших людей, які хотіли провести Героя в останню путь.
Серед них була й матір Героя України Максима Шимка, який загинув під час Революції Гідності. Зоя Шимко розповіла нам, що вони зналися з Денисом Бабієм з далекого 2014-го. Уже після вбивства беркутівцями її сина, пані Зої якось потрібно було терміново їхати до Києва, але не було як. Тоді виручив незнайомий молодий хлопець. Ним якраз і був Денис.
— Це було навесні 2014-го. Денис постійно їздив на блокпости. Привозив нашим військовим усе необхідне. Пам'ятаю, він був тоді таким втомленим, але все одно такою приємною дитиною, — пригадує Зоя Шимко. — Відтоді ми завжди відчували Денисове плече. Дєнька завжди був поряд. Вчора його зустрічали тисячі молодих людей. Це говорить про те, що навіть після своєї смерті, він продовжує гуртувати навколо себе людей.
Жінка починає плакати.
— Востаннє з Денисом ми бачилися влітку минулого року. Це було на Європейській площі, — продовжує вона. — Перш за все він мене запитав: «Семенівно, ви як?» Денис був особливою людиною. У нього була величезна любов до України. Усі, хто знав його, розуміли та бачили це.
Побратими Дениса розповідали не лише про його сміливість на полі бою, але й про лідерські якості. Азовці казали, що вінничанин неодноразово рятував їхні життя, а ще він завжди мотивував їх та підтримував у складні хвилини.
— Коли все почалося, він був єдиним, кому не забракло мужності взяти на себе відповідальність та очолити наш підрозділ. Тоді підрозділ ще не був бойовою одиницею, радше сотнею людей з автоматами. А Денис нас зібрав докупи та згуртував. Він так налагодив всі зовнішні та внутрішні процеси, що в підсумку підрозділ перетворився на один з найбільш боєздатних. Денис не боявся кидатися в гущу битв. Денис був справжнім Героєм, — розповідає побратим та заступник начальника командного пункту 3-ї окремої штурмової бригади Артем Суходоляк.
— Він завжди турбувався про нас, — пригадує побратим Дениса з позивним «Капелан». — Навіть, коли його підвищили, він все одно приїздив до нас і питав, чи все в нас добре, як справи у нас в родинах. Денис був тією людиною, яка помічає найменші дрібниці. Його частинка житиме в кожному з нас, але нам його завжди бракуватиме.
Розповів про загиблого й військовий парамедик, наймолодший захисник «Азовсталі», якого у вересні минулого року звільнили з російського полону та друг Дениса Назарій Гринцевич.
— Коли мені було десь 13 років, я вперше пішов на сектор. Там я побачив хлопця без футболки, який найголосніше за всіх інших кричав: «Ни-ва Він-ни-ця!» Тоді я зрозумів, що хочу бути схожим на нього, — говорить Назарій. — Денис був мені не просто другом, але й старшим братом. Він виховував мене у спорті, виховував всю нашу сім'ю, щоб ми були дружнім колективом. Денис боровся заради нас. Ми не маємо його забувати.
Попрощатися з лідером свого ультрас прийшли й футболісти вінницької «Ниви». Президент клубу Артур Загоруйко показав нам сектор, що з нього під час домашніх матчів завжди було чутно Денисів голос.
— Він любив команду, а команда любила його, — розповідає Артур Загоруйко. — Коли він був на секторі, його чуло все місто. Денис всім серцем та душею вболівав за нашу команду. Це велика втрата для всіх нас.
Президент ФК «Нива» також розповів нам, що на їхньому новому стадіоні, на фанатському секторі, обов'язково з'явиться спеціальне місце, яке завжди залишатиметься Денисовим.
Сектор ультрас ФК Нива, де за улюблену команду завжди вболівав Денис
Поховали 29-річного Дениса Бабія на Алеї Героїв Сабарівського кладовища.
Читайте також:
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
Валентина Шенькарук
Nelya Mateush
Раиса Кабалюк
Таня Звірик