«Я дитя епохи Бітлз, це видно у моїх піснях», — говорив Анатолій Секретарьов. Відомого барда не стало

Альона РЯБОКОНЬ

Сьогодні, 24 квітня, Вінниця втратила легенду.
Помер геніальний композитор, автор, поет, краєзнавець Анатолій Секретарьов.
Ховати митця будуть 26 квітня (подробиці згодом).

Дуже щирий, дуже глибокий і дуже непопсовий, людина, в якої постійно чогось навчаєшся — так завжди говорили про Анатолія Секретарьова. Його твори — то не просто кілька хвилин цікавої історії під музичний акомпанемент, то хвилини життя.

Анатолій Секретарьов народився 30 січня 1947 року в Черкасах. Але більшу частину свого життя був вінничанином. Викладав математику в політесі і писав неймовірні тексти та музику.

Сьогодні його не стало, але сторінка Секретарьова в фейсбуці продовжує «жити», приймаючи слова вдячності і суму від друзів та шанувальників.

Відео дня

П’ять років тому хлопці з «Очеретяного кота», з якими Анатолій Секретарьов тривалий час і до останнього дня співпрацював, записали кілька цитат барда. Вони увійшли в фільм-концерт, що був присвячений до 70-річного ювілею автора, науковця та митця.

Це відбувалося на березі Бугу в селі Селище — епохальне місце для Анатолія Секретарьова. Вперше він прийшов сюди порибалити в 1972 році. І півстоліття не зраджував своїй звичці. На цьому місці, після ювілейного концерту, митець зізнався: «Це скільки років потрібно було писати пісні, щоб второпати, що кожна пісня, як втім і музика, і вірш — має відповідати вимогам».

А оскільки кожен друг, товариш, знайомий і просто шанувальник творчості Анатолія Секретарьова називали його вчителем — ще раз згадаємо його вчення… і, може, зрозуміємо, чому його тексти і музика так западають у душу.

«В творі має відчуватися місце написання, от в мене є пісні подільські. Вони з моєї другої батьківщини — Вінниччини, — тут все різне і музика теж така хвиляста, горбата. А є головні, Черкаські пісні — там на Дніпрі все рівно і музика відповідна. І мається на увазі не місце написання твору — а місце в якому відчуває себе автор».

«В творі має відчуватися приватне життя автора, як звичайної людини. Як це відбувається і відчувається, це вже інша справа — може ми самі себе обманюємо. Але мені здається, коли я слухаю Баха, не всі речі мені подобаються. Може не всі і йому подобались. Але ті речі які мені подобаються, прелюдія, наприклад, — то здається якби Бах був живий, то він розповів би, який випадок, чи який шмат життя з цим пов’язаний».

«І вищий пілотаж, коли твір народжується — і якщо він справжній, він несе в собі щось неповторне, індивідуальне. Я сам відчуваю, коли пишу хороший вірш і вже можу так за собою слідкувати, то мені здається я не знає що буде в наступному рядку. І потім ух-ти звідки він взявся. Тобто творчість це в певній мірі таїна і вона так може виявлятися. Тобто ти бачиш в творі цей крок, а от цей крок — як з’явився не зовсім зрозуміло. От ця таєна наступного, невідомого».

«Коли всі ознаки присутні — то це твір. Може, це допоможе комусь писати краще, або обрати щось краще для читання...От така епохальна фраза на епохальному місці...».