«У тебе є тільки секунда, аби впасти і вижити»: історія воїна зі 120-ї бригади тероборони «Апостола»

• Командир відділення одного з підрозділів 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗС України, старший солдат під позивним «Апостол», поділився своєю воєнною історією. Розказав про бойовий шлях та першу ротацію на «гарячий» напрямок.

«Моя машина була першою в нашій колоні — як відкрив вікно, відразу почув виходи «Граду»

— Безпосередньо в зоні бойових дій я провів п'ять місяців. Був кінець червня, коли мій підрозділ заїхав на Донецький напрямок. Моя машина була першою в нашій колоні — як відкрив вікно, відразу почув виходи «Граду». Минуло приблизно 15 секунд, і ми вже чули прильоти, — згадує «Апостол, передає armyinform. — Перша моя думка після виходів і прильотів була про те, що на нас із побратимами чекає дуже багато роботи. О 4-й ранку ми вийшли на позицію, і нас відразу накрили касетним снарядом… Напевно, нас тоді побачив коригувальник вогню, але ми всі одразу почали падати — хто у бліндаж, хто у вхід до траншеї. Минулося…Усі вижили.

Цим епізодом бойовий шлях чоловіка тільки починався, і всі жахіття, через які він пройшов протягом п’яти місяців, тільки очікували його попереду. Коли йдеш крізь пекло, то не озирайся, а тільки рухайся впевнено далі, еге ж?

«Тут — ціле підземне місто, викопане під дубами»

— Коли бачили зелену лісосмугу, то уявляли собі одне, а як уже сам опинився там, то зрозумів, що тут — ціле підземне місто, викопане під дубами. У тій посадці ми жили два з половиною місяці. Перші декілька днів у тебе відбувається адаптація, але, як би сумно це не було, до війни теж звикаєш, і вже чітко розумієш, які снаряди летять, з якого напрямку, і скільки в тебе є секунд для реагування, — розповідає захисник.

За той проміжок часу, що підрозділ перебував на позиціях, вони з побратимами побудували і облаштували все так, що, вважай, з’явилася цілком пристойна інфраструктура. Кожне відділення проживало на своїх певних ділянках і постійно несло чергування.

«Ти сидиш, а тебе просто засипає землею, і, на жаль, нічого не можеш вдіяти, адже в тебе є тільки секунда, аби впасти і вижити»

— За той час ми неодноразово бували під мінометними обстрілами, по нас крили і фосфорними боєприпасами. Але для мене особисто найнебезпечніше — це ворожі танки. Якось був випадок: о 6-й ранку виїжджає руснявий танк, його екіпаж ми називали жартома «три п’яні буряти». Спочатку робить пристрілочний постріл. Потрапляє приблизно у 50-ти метрах від наших позицій, корегує вогонь і гатить ще 13 разів поспіль. Ти сидиш, а тебе просто засипає землею, і, на жаль, нічого не можеш вдіяти, адже в тебе є тільки секунда, аби впасти і вижити,— доповнює піхотинець.

Два тижні поспіль ворожий танк обстрілював позиції підрозділу «Апостола». Потім рашисти спробували піти в контрнаступ, але наші завзяті воїни швидко відпрацювали по них із «Джавеліна». Ворожа техніка разом із екіпажем згоріла в полі, де і залишилася.

— Два з половиною місяці ми постійно чули виходи і прильоти з мінометів, «Градів» та, знову ж таки, той клятий фосфор. Тільки на годиннику опівночі, одразу вони починали по нас працювати. Якось за ніч я нарахував 240 прильотів. Потім вранці знаходили уламки від снарядів…

«Ми подивилися на карту DeepStateMap, і побачили, що вона просто зеленіє, адже наші побратими з інших підрозділів роблять просто неймовірні речі»

В одну ніч була тиша, що дуже занепокоїло підрозділ «Апостола». Хлопці подумали, що ворог вирішив іти на штурм. Та невдовзі командир батальйону зібрав усіх на нараду і сказав, що формується група, яка їде оглядати нові позиції.

— Ми подивилися на карту DeepStateMap, і побачили, що вона просто зеленіє, адже наші побратими з інших підрозділів роблять просто неймовірні речі.Потім мій підрозділ поїхав убік деокупованої Балаклеї, де ми зустрілися з 113-ю окремою бригадою територіальної оборони. Проїжджаючи містом, ми розуміли, що там тривали дуже сильні бої, адже все було розбомблено і знищено…На той момент наші вже відбили частину Ізюма. У нас по дорозі пробило шину, тому були вимушені зупинитися і замінити її. І раптом на нас виїхала ворожа БМП із сімома невдахами, які не встигли втекти, і залишилися на нашій землі, але не так, як того хотіли,— каже старший солдат «Апостол».

«Знайшли ми якось документи одного, вже на той момент «хорошого руского»

Продовжився бойовий шлях захисника в Ізюмі. Це були постійні стрілецькі бої, ворожі обстріли з усієї можливої техніки, здійснення розвідки…

— Там у нас почався справжній екшн. Незважаючи на те, що всім було важко, ніхто цього не показував, ми тримали все в собі, й нас гріли думки про те, що ми звільняємо свою землю від рашистів. Траплялися й кумедні історії. Знайшли ми якось документи одного, вже на той момент “хорошого руского». 29 серпня він підписав контракт із росгвардією. Ще 1 вересня йому рідні та друзі писали, що він молодець і все зробить, його усього навчать. А вже 11 вересня він вже нічого не міг зробити з того, що його близькі вважали за «хороше».

Пригадує «Апостол» і ще один випадок, як орки, тікаючи, підірвали понтонну переправу, але не всі відійшли і залишилося два автомобілі. Певно, ті, хто в них сиділи, уявили себе голлівудськими каскадерами, адже розігналися і хотіли, як у фільмі «Таксі», перестрибнути, але обидві автівки впали у воду.

— Була ситуація, коли ми працювали з різними підрозділами, і від нас тікав танк противника. Він з’їхав з дороги в посадку, екіпаж швидко втік. У танчику ми знайшли безліч різноманітних боєприпасів, які, напевно, їм на той час тільки надійшли. Фактично вони кинули танк і купу БК поруч. Наші хлопці одразу замалювали рашистську символіку і почали заряджати снарядами з їхнього боєкомплекту, і відпрацьовувати по них же.

Згодом, коли «Апостол» і його побратими просунулися вище до кордону з росією, його розподілили до групи швидкого реагування. За словами захисника, тоді вони всі відчували справжні радість і щастя, адже їм вдалося так просунутися, і тепер вони далі можуть звільняти територію нашої України.

«росіяни, це все — вбивці, ґвалтівники, вони можуть бути хорошими тільки тоді, коли мертві…»

— Вони, коли зайшли з початком широкомасштабного вторгнення, думали, що на парад їдуть. Але такого більше ніколи не буде, ми їх можемо тільки гнати звідси. Я особисто бачив, як ці орки зруйнували три села. Там нічого просто не залишилося. Проживав один старенький дідусь, який просто не міг виїхати. Він доглядав там усю худобу, яка залишилася в селі. Під час окупації до нього зайшов солдат ворожої армії і спитав, що він тут робить. Дідусь відповів, що доглядає тварин, адже більше нікому. рашист натомість покликав інших своїх поплічників, і вони перестріляли всіх тварин, сказавши чоловіку похилого віку на прощання: «нє благадарі, больше нє за кєм сматрєть». Для мене більше не існує такої нації, як росіяни, це все — вбивці, ґвалтівники, вони можуть бути хорошими тільки тоді, коли мертві…

Найбільше «Апостол» мріє про те, коли настане момент, коли в рації вони почують від командира: «Усе, цей день настав, ми перемогли!» Адже ми боремось не за чиїсь землі, не за інфраструктуру. Ми не прийшли на чужину і не намагаємось диктувати свої правила. Нам потрібно тільки одне — 603,628 км² вільної, суверенної території української землі!

Джерело: armyinform

Редакція RIA/20 хвилин, нагадаємо, має проєкт «‎Героям Слава!»‎. Розповідаємо вінничанам про наших неймовірних бійців, щоб слава про них та їхню мужність летіли далеко за межі України! Нам є ким пишатися! 

Також ми часто пишемо про волонтерів та організації, які допомагають армії та постраждалим від війни. Всі історії зібрали у рубриці «Герої тилу». Почитати їх ви можете за посиланням.

Читайте також:

«Материнський біль краяв серце». У Ладижині в останню путь провели визволителя Херсону

Через місяць мало бути весілля. На Вінниччині прощались із 24-річним воїном-Героєм

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.